«лобові» рішення, прямолінійну тенденційність у зображенні дійсності. Більш за все він прагнув бути правдивим і відтворити розмаїтість і складність життя і людських доль. Довіряючи читачеві, не нав’язував йому готових суджень, але підводив до них логікою розвитку сюжетів і характерів, виразними деталями оповіді. У своїй художній прозі С. Моем, як правило, віддавав перевагу манері зовні безпристрасної об’єктивної розповіді. При поверховому сприйнятті це створювало оманливе враження незацікавленості, відстороненості автора. Звідси — нерідкі докори критиків, звинувачення в байдужості, цинізмі, мізантропії. Ті самі звинувачення виникали і з прямо протилежного приводу — у зв’язку з сатиричними тенденціями його творів. Так, сатиричне зображення служителів церкви, літературного середовища, родинних звичаїв та іншого накликало на нього нападки з боку консервативної частини його читачів, котрі добачали в цьому невіру в людину, відсутність позитивних цінностей. Його співвітчизники, що жили в колоніях, нарікали на те, що письменник використав лише негативне з їхнього життя. Насправді письменник мав свою шкалу цінностей, яка не збігалася з нормами його буржуазного оточення.

У кращих своїх творах С. Моем створював таку моральну атмосферу, з якої самі собою випливали недвозначні висновки суспільного характеру. В тому й полягав парадокс літературного портрета цього письменника, втім, характерний не тільки для нього: бувши цілком благополучним буржуазним літератором, він об’єктивно був антибуржуазний, і те, що виходило з-під його пера, знаходило конкретну соціальну адресу. Недарма серед шанувальників Моема на Заході ми бачимо добре знайомі імена. Теодор Драйзер, що в ті роки уже здобув репутацію авторитетного критика, відгукнувся 1915 року на появу роману «Тягар пристрастей людських» захопленою рецензією. Він оцінив у цьому творі «точну транскрипцію свого часу», а за майстерністю створених характерів порівнював його з полотнами Рембрандта. Гаряче виступив 1939 року на захист С. Моема проти його огудників Р. Олдінгтон. Він говорив про неослабний інтерес С. Моема до людей, складність обраного ним шляху шукача істини, а його простий і ясний стиль порівнював із прозою Вольтера. Уважним читачем С. Моема, тим, що належно оцінив антиклерикальний пафос його творів, був Грем Грін. У передмові до першого російського видання оповідань С. Моема відомий англійський письменник-комуніст Дж. Олдрідж відзначає добротність його письменницької праці, вказує на його зв’язки з класичною літературою. Не минаючи слабких сторін обдаровання С. Моема, він воднораз віддає належне гуманізму його книг. На думку Олдріджа, Моем «може бути поверховим, але ніколи не буває вульгарним; може проявити незнання, але не нелюдяність; в його книгах є всі складові для комерційного успіху, але в них немає компромісу з грубо комерційним світоглядом самої буржуазії».

Як і його видатні сучасники. С. Моем відкидав етичний комплекс «вікторіанської» Англії, її суспільну психологію, засновану на лицемір’ї. Підзаголовок одного з його найкращих романів «Радощі життя» — «Скелет у шафі» — пов’язаний з англійським прислів’ям: «У кожному домі є свій скелет у шафі», тобто якась ганебна таємниця, що її старанно приховують. Цей підзаголовок виражає лейтмотив чи не всієї творчості письменника. В оповіданнях і романах, що складають більшу й кращу частину його багатожанрового літературного спадку, розкривається разюча невідповідність видимості й реальності. З майстерністю хірурга й тонкого психолога С. Моем препарує добре знайомі йому характери й середовище середніх та вищих класів. За зовнішньою респектабельністю своїх персонажів письменник оголює міщанську нікчемність, аморальність, дух власництва, владу забобонів, що калічать особистість. Так, в одному з наймайстерніше написаних оповідань С. Моема назва сама несе в собі іронічний зміст, створює так званий образ-перевертень. «Падіння» Едварда Барнарда обертається його звільненням від оков цивілізації та підвалин буржуазного існування, віднайденням сенсу й радості життя. І в міру того, як прояснюється ситуація, поступово відкриваються істинне обличчя його нареченої і друга, охоронців «суворої моралі» та «почуття честі», захоплених жадобою успіху й процвітання в суспільстві. Це розкриття, здійснене по-моемівському ненав’язливо, ніби мимохідь, обумовлює са́ме їхнє падіння в читачевих очах.

Викривальна антибуржуазна тема лежить в основі багатьох інших оповідань С Моема, пронизує сюжет майже всіх його романів.

У романі «Місяць і мідяки» це — обивательське оточення Стрікленда в Лондоні, від якого той тікає у світ мистецтва в Париж, а потім на Таїті; це друга дружина Дріффілда й атмосфера, яку вона вносить у його життя в романі «Радощі життя»; це по-світському вилощене й фальшиве подружжя Мезонів у «Різдвяних канікулах» та багато інших. Власне кажучи, це життя, яким воно постає перед проникливим спостерігачем. Так в останньому з названих романів особливо виразно розкрито трагічну невідповідність благополучного фасаду передвоєнної Європи й загрози фашизму, що таїться за тим фасадом. Для безтурботного студента Чарлза Мезона різдвяні канікули в Парижі стають горнилом нового життєвого досвіду. Світ, що донедавна ввижався йому безжурним та щасливим, обертається своєю прихованою, лиховісною стороною. І в юнаковій свідомості виникає символічний образ Європи напередодні краху: літнє озеро в мальовничих берегах, по оманливо спокійному плесу плавають у човнах веселі, безтурботні люди, а під водяною гладінню зачаївся страшний світ отруйних гадюк, бридких хижих істот.

Зриваючи «барвисті запони» (так називається один із його романів) з життя, благопристойні маски — з характерів, Моем далекий від песимізму й мізантропії, від проповіді абсурдності світу й безвідповідальності людини, в чому його й нині звинувачують іноді критики. Навіть у його найкращому романі «Тягар пристрастей людських», який згадують на підтвердження цих закидів, ідеться зовсім про інше. Поняття тягаря в романі включає в себе релігію, офіційні норми моралі, чуттєву сферу життя. Поступово, болісно звільняючись від цього тягаря, нав’язаного Філіпові Кері середовищем, вихованням, усім комплексом вікторіанської суспільної психології, герой утверджується в праві йти своїм шляхом, але зберігає почуття відповідальності перед людьми та власним сумлінням. Смисл цього твору при більш вдумливому прочитанні виявляється альтруїстичнішим і демократичнішим, ніж прийнято вважати.

У творчості Моема з роками дедалі чіткіше звучать теми добра, людяності, обов’язку,