Столиця — місто елегантних катафалків і клаксонистих трун на колесах. Приватні

домовини своїми вихлопами перекривали кисень комунальним трунам, комунальні

труни ущільнювали пасажиром асу і вмикали гучніше радіо «Апокаліпсис», і ставало

зрозуміло, що втекти не вдасться нікому.

Ніхто з домовин і не втікав.

5.

Життя Якова у столиці плелося не так удало, як братове. Він працював звукорежисером у

невеликій, але заможній компанії. Її власник, якщо вірити пліткам, відкрив її під свою

коханку, з якої начебто мріяв зробити артистку.

Працівники студії у цю байду вірили мало. І справа не в професійному цинізмі.

Рентабельність студії була значно нижчою за гроші, які тут платили. Власники студії у

фінансову кризу не вірили, сповідували зовсім іншу релігію. Це було добре.

Зле було те, що робота на студії спричинювала в Якова печінкову кольку. Ховати за щокою

музичну освіту, розміром з гору Синай, і привітно посміхатися при цьому — схоже на

пекло в дусі Дайте. Сім років музичної школи імені Соломії Крушельницької, три роки

музичного училища імені Лисенка, два роки київської консерваторії і врешті п'ять років

консерваторії у Кракові. Мало не щодня обличчя молодого звукорежисера

перекошувалось у дивній усмішці. Колеги вважали це бажаною нормою професійного

цинізму. Досвідчений ескулап одразу розпізнав би жовчнокам'яну хворобу.

Один знайомий зі Львова, з яким Яків учився у Кракові, нарікав: концертним виконанням

партії на фортепіано він заробляє більше, ніж як автор цього ж концерту. Тепер Яків, збагачений досвідом, міг відповісти на це так: ще більше можна отримувати, сидячи під

час концерту в будці звукорежисера.

На ту осінню пору, про яку йде мова, Яків упав так низько, що вже подумував про

створення музики для комп'ютерних ігор. Одна російська контора пропонувала написати

кілька тем і придумати озвучку персонажів: орків, ґоблінів, драконів та іншої нежиті.

У Кракові він міркував над тим, щоб продовжити навчання у Паризькому інституті

електронної музики під керівництвом самого П'єра Бульоза (декан обіцяв посприяти), і

навіть гадки не мав, що у світі існують замовлення на такі речі.

6.

Два роки, які молодий композитор провів в Україні після відмови продовжити drang nach Westen, він використав на те, аби усамітнитись від цілого світу. Роз'їжджати до віку Христа

по стипендіях, жити в резиденсах, писати музику, яку купуватимуть за пристойні гроші, —

усе це він послав під три чорти і під цим зухвало розписався. Якийсь час йому ще писали

професори із консерваторії. Усі компліменти про унікальність обдарування і потреби

Європи у його потенціалі він пропускав. Листи залишав без відповіді. Так він давав

зрозуміти, що його рішення незмінне.

Він оселився у батька, в родинному гнізді, біля Львова. На зароблені під час навчання

гроші облаштував домашню студію. Діставши у столичних колах добре реноме, став

писати музику для телешоу та вітчизняних серіалів. Найкасовіша річ — музика до серіалу

«Люципер» про повстанців УПА, який купило португальське телебачення.

Уникав держзамовлень, намагався мати справу з приватними каналами — так було

веселіше. Навіть музику для Всесвітнього конгресу українців передумав писати,

прислухавшись до голосу меркантильності. Украй рідко, притлумлюючи напади сорому,

він робив (не повернеться язик сказати «творив») музику для реклами. Поки жив із

батьком, він писав. У Києві за ноти не сідав ні разу.

7.

У Львові гроза краківських гуртожитків Яків Горах-Євлампія два роки жив самітником.

Уникав чоловічого товариства, а жіночого начала боявся, як чорт ладану. Гучних компаній

з п'янками і гулянками цурався.

У Львові він зустрів Ірену й скоріше дозволив себе закохати, аніж закохався сам. На тім

робота в чорному тілі завершилася.

8.

Тиждень тому Матвій призначив йому зустріч. Казав, має повідомити щось важливе.

Якщо стати на місце Якова (без близьких, без контактів, загубленого серед станцій метро), легко побачити Київ як царство смутку. Імлистий Аїд, що розкинувся на берегах Ахеронту.

З такого кута здасться, буцім кожен, хто дихав парами столиці, тонув у болоті недосяжних

бажань. Вони дивилися на нього з реклами кремів і туроператорів на білбордах, з вітрин

бутиків і шоп-сторів. На них працювали манекени з жіночими формами і білизна, якою

торгували у метро. На них працювали всі медії та вся реклама, і масонська змова їхньої

таємної влади підпорядкувала собі всі знаки і символи. Усі їхні таємні письмена шепотіли

про ескорт-сервіси, про напівприховані жіночі обличчя, про таємні зйомки порно на

факультетах культури і спорту. Усі вони приводили його душу в ерегований стан. Світло

цих бажань засліплювало, обліплювало, о-бля-городжувало. Коли людина звикала до цієї

розтлінної люмінесценції, вона м'якшала і її обступали

похмурі думки некрофільського характеру. Ті думки були тінями, які кидали на свідомість

постаті демонів. Колись їх звали ямадутами і вони були слугами бога смерті Ями.

Тепер, наче самураї без господаря, вони згубили шлях, забули дгарму, і так,

насолоджуючись тим, як гріховодять інші, перетворилися на демонів.

Тут, на землях царя Рами, вони знайшли покровительство великих темних отців, оспіване

в раґах пророків нью-ейджу, і займалися тим, іцо підтримували морок на вулицях, у

кав'ярнях, у газетах і телевізорі.

Кажуть, в Аїді душі блукають. Яків розумів, чому так відбувалось: простір там розсипався

на скалки ілюзій раніше, ніж котрась із душ досягала цілі. Так у погоні за міражами душі

петляють нескінченно довго.

Уклін Ямі, уклін Шиві, уклін Вішну. Ом шанті шанті.

9.

Сидячи у кафе і у піввуха слухаючи балачки брата, Яків зрозумів, що Матвій клав на

недосяжні бажання, клав на амнезію, клав на обидва береги Ахеронту — на правий клав і

на лівий теж.

Брат приїхав у царство Ями не просто дихнути випарами знедгармлених ракшасів — він

прийшов сюди, щоб розгорнути екстрений стрес-менеджмент: найняти нового директора

з розвитку, тямущого топ-менеджера, провести тотальний ребрендинґ і

репозиціонування. І — в першу чергу! — звільнити понурого бороданя з веслом.

Поруч з Матвієм Якову було простіше переконувати себе в тому, що він, Яків, спустився в

царство тіней просто так, виключно з інтересу дослідницького характеру. А ще

підзаробити.

Коли ця версія видавалася йому непереконливою, Яків говорив собі, що зійшов сюди за

своєю Евридикою, своєю Ситою, як Орфей, як