перекладу. Найвідоміша й найголовніша з них — «Рігведа», де Ріг- споріднене з нашими ректи, речення — відповідно «казати», «промовляти» й «казання». Тобто дослівно слово «Рігведа» означає «Знання казання», «Знати, як промовляти». Іншими словами, жрець при пожертвинах чи інших обрядових дійствах мусив знати, коли, з якої нагоди, в якій послідовності, при яких дійствах і якому божеству підносити ту чи іншу молитву або пожертву. А «Рігведа» насамперед і є збірником релігійних гімнів-молитов до різних богів, вона призначалася найперше для жерців. Індійці сьогодні навіть мають прізвища з компонентом — веді: хто досконально вивчив дві, три або чотири веди може мати прізвище Двіведі, Тріведі або Чатурведі. Спершу це було ніби наукове звання, яке засвідчувало вченість людини, а згодом стало прізвищем.

Слово санскрит означає «досконало оброблений», «відшліфований», «культурний». Ця мова вважається священною, бо нею користуються жерці для спілкування з богами, нею написані релігійні тексти. Інші верстви населення — воїни, селяни, ремісники, торговці — розмовляли просторічною мовою, пракритом. Компонент — крит у словах санскрит і пракрит має значення «зроблений», «створений», а пра- те саме, що й українське пра- в словах прадід, правнук, праліс, правітчизна, прабатько тощо. Тобто термін пракрит означає «первісний», «правічний», «прастворений». Із цими двома термінами пов'язані два інші дуже важливі терміни — санскріті «культура» та пракріті «природа».

Існує кілька різновидів санскриту. Є ведійський санскрит, ним написані веди: «Рігведа», «Атхарваведа», «Яджурведа» і «Самаведа». Є епічний санскрит, яким написані обидві епічні поеми Давньої Індії — велетенська «Махабгарата» й трохи менша «Рамаяна». Є класичний санскрит — мова решти художньої, науковоі та релігійної літератури. І <5> є буддійський санскрит, котрий, як видно з означення його, стосується буддизму — найпоширенішої тепер у світі релігії, та її літератури. Найдавнішим вважається ведійський санскрит, інакше — ведійська мова.

У пам'ятках, писаних санскритом, особливо в «Рігведі», «Махабгараті» й «Рамаяні» багато точок дотикання з Україною, українцями й українськими реаліями, давніми й сьогочасними. Наш фольклор зберігає основний міф «Рігведи» про битву громовержця Індри з могутнім асуром — демоном Врітрою, який у наших веснянках виступає як злий цар Ворот або Воротар. «Рамаяна» виявляє тісну спорідненість із українським фольклором, звичаями та обрядами. У «Махабгараті» боги, царі, мудреці й могутні воїни носять імена, які сьогодні побутують в українців як прізвища. І водночас діють племена й народи, що їх античні автори фіксують і на території Давньої України. З чого напрошується цілком логічний висновок: предки сучасних українців брали участь у подіях, описаних у «Махабгараті», а самі ці події, принаймні деякі, відбувалися і на теренах України.

Такі українські прізвища як Баглай, Бака, Бакота, Балвір (Бальвір, Балбир), Бушма, Бушмака, Вишень, Гупал (Гупало), Кічак, Кришень, Кундера, Кундіренко, Курупа, Манджула, Пандай, Панікар, Судас, Хопта, Чамара, Шандра, Шіваненко, Шудря, Шудрак та багато інших згадуються у ведах та епосах. Вони важко надаються до витлумачення на слов'янському грунті, але легко й переконливо пояснюються з санскриту.

Є низка й українських назв, що мають своїх двійників в Індії та індійських джерелах. Це Вишнопіль, Краснопіль, Канів, Миргород, Миропіль, Панікарча, Райгородок, Родень, Самгородок, Тараща, Трипілля, Халеп'я, Чигирин, Шандра, Умань, Ямпіль тощо. Вони й собі переконливо витлумачуються з санскриту.

Санскрит допомагає по-новому поглянути на деякі українські реалії, скажімо, на ті ж імена й назви. Проілюструвати це можна бодай таким прикладом. У «Рігведі» й «Махабгараті» чимало імен із компонентом — шравас, тотожним слов'янському — слав: Вішравас, Уграшравас, Пар'яшравас, Бгурішравас, Багушравас тощо. Вони тотожні нашим історичним і сучасним іменам Віслав, Горислав, Переяслав і Богуслав. Останні три імені, тобто Переяслав, Борислав і Богуслав водночас означили й міста, помітні в багатовіковій історії України, та й не лише України. Щодо походження і значення цих імен та назв і досі немає одностайності: назву Переяслав виводять від «переяти славу», Борислав — від «який славно бореться», Богуслав — від «бога славлячий» чи «славний, як бог». І тільки санскрит дозволив з'ясувати, що ці три імені й назви — семантичні, тобто значеннєві двійники, вони мають однакове значення. Оскільки компоненти Пар'я-, Бгурі-, Багу- в санскриті синоніми й означають «багато», «дуже», «вкрай, «надзвичайно», «винят<6>ково». Тобто всі три назви і всі три імені мають однаковий зміст — «Багатославний», «Велеславний», «Преславний».

Характерно, що подібні імена й назви лише згадуються в «Рігведі» та «Махабгараті» — в сучасних індійців і в сучасній Індії немає ні таких імен, ні таких назв. Тоді як в Україні такі імена й назви побутують і досі. Що можна пояснити одним: подібні імена ведійські арії принесли до Індії з місць свого попереднього проживання, зі своєї прабатьківщини, тобто і з території сучасної України. Недарма і стикування двох космічних кораблів, на одному з яких був індійський космонавт Ракеш Шарма, відбулося саме над Україною: як писали в квітні 1984 року газети, «індійський космонавт із космічної висоти поглянув на землю своїх предків».

І якщо в епічних пам'ятках на санскриті стільки точок дотикання з Україною, то, поза сумнівом, на нашій давній землі колись звучав і санскрит — мова священнодійств і жерців, мова культури, літератури й науки. Як і пракрит — мова простолюду, мова воїнів і хліборобів. Сліди цих мов і досі зберігаються в нашому фольклорі, побутовій, обрядовій і весільній термінології, в іменах, прізвищах, етнонімах, топонімах і гідронімах. Немає жодного сумніву, що найбільші несподіванки й відкриття стануться при зверненні саме до санскриту й санскритських джерел, які чекають своїх дослідників і які здатні пролити яскраве світло на нашу багатовікову історію і культуру, часто-густо обібрану, перекручену й хибно витлумачену. Саме санскрит і санскритські джерела дають змогу по-новому, іноді під незвичним і незвичайним кутом поглянути на давні й сьогочасні українські реалії, які досі або не мали пояснення, або пояснювалися поверхово й малопереконливо.

Між нашими народами існували й існують тісні, споконвічні зв'язки на багатьох рівнях. І, як каже Микола Реріх, «якщо пошукати та прислухатися неупереджено, то чимало значущого постає з мороку і пітьми. Потрібно, невідкладно потрібно досліджувати ці зв'язки. Адже не про етнографію, не про філологію