собою сигарети, містере Моррісон?

— Так.

— Дайте їх мені, будь ласка.

Стенувши плечима, Моррісон подав Донатті пачку. Зрештою, в ній було лише дві чи три сигарети.

Донатті поклав пачку на стіл, потім, усміхаючись до Моррісона, стиснув праву руку в кулак і почав по ній бити. Вилетів кінчик сигарети. Посипалися крихти тютюну. Звук ударів кулака Донатті досить гучно лунав у зачиненій кімнаті. Усмішка не сходила з обличчя Донатті, а Моррісон був неприємно вражений. Він подумав, що на нього просто хочуть в такий спосіб вплинути.

Нарешті Донатті перестав бити по пачці, підібрав її, зібгав і вдарив по ній ще раз.

— Ви не повірите, яку я дістаю насолоду, — сказав він і кинув пачку до кошика для сміття. — Три роки тут працюю, а все ще роблю це з великим задоволенням.

— Внизу, у вестибюлі цього будинку, є кіоск, де продаються сигарети будь-якої марки.

— Саме так, — погодився Донатті і склав руки. А ваш син, Елвін Дос Моррісон, народився з черепно-мозковою травмою і перебуває у школі Патерсона для фізично та розумово неповноцінних дітей. Перевіркою його розумові здібності визначені як 46 із 100. Категорія тих, що не дуже надаються до навчання.. Ваша дружина…

— Звідки ви про це дізналися? — гаркнув Моррісон. Він був зляканий і розлючений. — Ви, біс вас забери, не маєте ніякого права копатися в моєму…

— Ми знаємо про вас багато, — спокійно сказав Донатті. — Але, як я говорив, усе буде триматися в найсуворішій таємниці.

— Я йду звідси, — непевно сказав Моррісон, підводячись.

— Почекайте трохи.

Моррісон уважно глянув на Донатті. Той не виглядав пригніченим. Навпаки, він був навіть веселий, як людина, що бачила подібну реакцію десятки, а може, й сотні разів.

— Гаразд. Але краще давайте по-хорошому.

— О, так. — Донатті відкинувся на стільці. — Я вже говорив вам, що ми тут прагматики. Як прагматики ми повинні перш за все усвідомити, як важко вилікувати від звички до тютюну. Рецидив — майже вісімдесят п’ять відсотків. Рецидив серед схильних до героїну — нижчий. Наше завдання — надзвичайно важке. Надзвичайно.

Моррісон мигцем глянув у кошик для сміття. Одна із сигарет, хоча й пошкоджена, виглядала придатною для паління. Донатті добродушно засміявся, дотягся до кошика для сміття й розім’яв її між пальцями.

— До законодавчих органів, — вів далі Донатті, — іноді звертаються з вимогою позбавити ув’язнених тижневої норми сигарет. Такі вимоги неодмінно відхиляються. У кількох випадках, там, де їх задовольнили, мали місце несамовиті заколоти в’язнів. Заколоти, містере Моррісон. Уявіть собі.

— Не дивно, — сказав Моррісон.

— Але зважте на наслідки. Коли людину ув’язнюють, її позбавляють нормального статевого життя, можливості вживати алкогольні напої, брати участь у політичному житті, права вільного пересування. І ніяких заколотів, або дуже мало в порівнянні до числа в’язниць. Але коли позбавляють сигарет — пробі! рятуйте! — він ударив кулаком по столу.

— Під час Першої світової війни в Німеччині неможливо було дістати сигарет, і стало звичайним явище, коли німецькі аристократи підбирали брудні недопалки. Під час Другої світової війни багато американських жінок, не маючи змоги мати сигарети, стали палити люльку. Захоплююче завдання для справжнього прагматика, містере Моррісон.

— Чи не могли б ми перейти до лікування?

— Ми це зробимо негайно. Підійдіть сюди, будь ласка. — Донатті підвівся й став біля зеленої фіранки, яку Моррісон помітив учора. Донатті відсунув фіранку, відкривши прямокутне віконце, що виходило в порожню кімнату. Хоча ні, не зовсім порожню. На підлозі кролик їв із тарілки якісь кульки.

— Симпатичний кролик, — мовив Моррісон.

— Справді, симпатичний. Спостерігайте за ним. — Донатті натиснув кнопку біля підвіконня. Кролик перестав їсти й почав скажено стрибати. Здавалося, кожного разу, як тільки його ноги торкаються підлоги, він підстрибує ще вище. Шерсть на ньому піднялася дибом, очі стали божевільними.

— Припиніть негайно! Ви вб’єте його електричним струмом!

— До цього далеко. — Донаті відпустив кнопку. — У підлозі дуже низька напруга.

— Спостерігайте за кроликом, містере Моррісон!

Кролик присів за кілька кроків від тарілки з балабушками. Його ніс сіпався. Раптом він стрибнув у куток.

— Якщо кролик досить часто буде зазнавати удару під час їжі, — сказав Донатті, — у нього дуже швидко виробиться зв’язок: їжа — це біль. Тому він перестане їсти. Ще трохи, й він голодуватиме біля їжі, аж поки загине. Це називається умовно-рефлекторним тренуванням.

До Моррісона дійшло.

—  З мене досить, дякую. — Він пішов до дверей.

—  Зачекайте, будь ласка, містере Моррісон.

Моррісон не зупинився. Він узявся за круглу ручку дверей і… вона ковзнула в його руці. — Відімкніть двері!

— Містере Моррісон, якщо ви сядете…

— Відімкніть двері або я викличу поліцію, перш ніж ви встигнете вимовити слово.

— Сядьте! — крижаним голосом наказав Донатті.

Моррісон глянув на Донатті. Карі очі в того помутніли, погляд був страшний: “Боже мій! — подумав Моррісон, — я тут наодинці з божевільним”. Він облизав губи. Як ніколи в житті, йому хотілося палити.

— Дозвольте мені пояснити процес лікування трохи детальніше, — сказав Донатті.

— Ви не розумієте, — стримуючи себе, сказав Моррісон, — я не бажаю лікуватись. Я передумав.

— Ні, містере Моррісон. Це ви не розумієте. У вас немає іншого вибору. Коли я говорив вам, що лікування уже почалося, то була абсолютна правда. Хотілося би думати, що ви вже це зрозуміли.

— Ви божевільний, — розгублено сказав Моррісон.

— Ні. Лише прагматик. Дозвольте розповісти вам про лікування докладно.

— Говоріть, — сказав Моррісон. — Ви ж розумієте, що я, як тільки вийду звідси, куплю п’ять пачок сигарет і буду палити всю дорогу аж до поліцейської дільниці. — Він раптом усвідомив, що гризе ніготь на великому пальці, й замовк.

— Як вам забажається. Але, гадаю, ви зміните вашу думку, коли уявите всю картину.

Моррісон промовчав. Він знову сів і склав руки.

— Протягом першого місяця лікування наші агенти триматимуть вас під постійним наглядом, — сказав Донатті. — Ви зможете декого з них помітити, але не всіх. Вони будуть з вами завжди. Завжди. І якщо ви запалите, повідомлять мені.

— І тоді, гадаю, ви привезете мене сюди й повторите фокус, який робили з кроликом, — сказав Моррісон. Він намагався говорити холодно, з сарказмом, але раптом відчув, що йому дуже страшно. Жах, та й годі!

— О ні, — заперечив Донатті. — На місці кролика будете не ви, а ваша дружина.

Моррісон мовчки глянув на Донатті. Той посміхнувся й