бездумним залицянням. Малоросійщина і хохлаччина викривили цей образ, перетворили його в балаганний тип, що нав’язувався з підмостків сцен і кіноекранів.

Життєвий матеріал, історична і народна традиція, очевидно, давали для цього приклади, витворили такі образи-типи, проте не вони були головними. Козак - це національний герой, ідо представляє українську ментальність, українську душу, українське слово. Глибинно цей образ ще не простежений до кінця, не збагнуто всю його велич і повноту. Б основі своїй - він ідеальний. Проте, на відміну від закутого в лати і статичного західноєвропейського лицаря, він рухливий, життєрадісний, дотепний, сповнений гумором і веселощами. Козак умів боротися, готовий був умерти за обрану справу, зате умів і радіти життю, віддавав козацьким звичаям і веселощам частину свого неспокійного розгойданого буття.

Кожен письменник по-своєму опрацьовував козацьку тему. Попри твори першорядної величини з’явилося чимало й таких, які не стали класикою, забулися, хоч у свій час були популярною лектурою. Для цього збірника підібрано кілька таких призабутих повістей, що кидають додаткове світло на козацтво. Між ними є твори гостро проблемні, з живим відчуттям сучасності, публіцистичні, а є Й більш приземлені, міфологізовані. Бачимо у всіх мозаїку козаччини - від побутових деталей до героїзму, від суворої дійсності до фантастики, від козацької буйності і звитяги до фаталізму. Читача приваблюють ці колоритні образи й характери, разом з ними він мандрує через століття, переживає неймовірні пригоди, журиться долею України, вірить у її майбуття.

Всі автори з пієтетом ставляться до козацтва, намагаються відтворити сповнене пригодами й небезпекою його життя. Пізнавальне і виховне значення них творів нині незаперечне. Допитливий читач сприйме їх як одне монументальне ціле, простежить у них історію козацтва від заснування Запорозької Січі до її зруйнування, разом з її героями переживе славні героїчні сторінки нашої історії. Були вони бентежні, а часом і сумні.

Перед нами - цикл художніх творів, написаних різними авторами і в різний час. Кожний з них має свої мистецькі здобутки і прорахунки, але жодному з них не відмовиш у цікавості, героїчно-патріотичному пафосі, любові й повазі до свого минулого.

Нині в літературу повертається стільки раніше заборонених і призабутих імен, що одразу постають питання: хто ж є авторами нашої книги? Чим ці твори заслужили на увагу в наш час? Чи не повертаємо ми до життя вчорашній день нашого письменства? Спробуємо сказати кілька слів про вміщені у цій книзі твори і їхніх авторів.

Сава Божко (1901-1947) рано зацікавився українською історією. Ще студентом Харківського Комуністичного університету імені Артема він у 1922 році надрукував нариси «Козаччина» і «Хмельниччина». 1925 року вийшла його історична повість «Над колискою Запоріжжя», у якій художньо відтворено початок Запорозької Січі на Хортиці. В ранній період творчості Божко належав до організаци селянських письменників «Плуг», що й позначилося на його першій повісті. Він стоїть на боці «трудового селянства» першої половини XVI ст.. відділяє його від козацтва, не схвалює примусову селянську працю при будівництві козацької фортеці для захисту від турецько-татарських нападів. На його думку селянство має займатися своєю хліборобською працею, захищати ж його від зовнішніх ворогів покликане козацтво.

У центрі повісті Божка образ черкаського і канівського старости князя Дмитра Вишневенького, який вірно служить польському королеві, користується всіма його милостями. Щоб оберігати своє староство від постійної татарської агресії, Вишневецький задумав збудувати фортецю на Хортиці, куди зганяє навколишнє селянство, використовуючи його підневільну працю. Свавілля князя викликає опір як козаків, так і селян, вони бунтують, розбігаються, карають княжих прислужників, мстять за свої кривди. Таким бунтарем у повісті виступає Марко Голий, захисник селян у рідному селі Дикий Кут. Багато пригод зазнав Марко Голий, аж поки разом із знайденою матір’ю-полонянкою не загинув від руки турецького паші.

Вишневецький виступає у повісті як вельможний пан, що виконує королівську волю, задовольняє свої примхи, з погордою дивиться на підлегле йому козацтво і селянство. Тут він повністю позбавлений тою ореолу лицарського блиску і героїзму, якого надала йому пізніше народна поетична традиція. Із тривожного життя Вишневенького письменник виорав лише один епізод, коли вік на початку будівництва Січі вступив у конфлікт з селянами Дикого Кута, серед яких перед тим жив багато років. Він не зумів захистити їх від татарської неволі. Доля кидала ним у різні, сторони, аж поки не привела на царгородський майдан, де він наклав своєю буйною головою. Історія зберегла про нього пам’ять як про одного із перших організаторів Запорозької Січі на Хортиці, якій пізніше довелося відіграти визначну роль в історії України та її збройних сил.

Як письменник та історик Божко розумів історичне значення цього акту, художньо відтворив перші кроки «колиски Запоріжжя», не минаючи класових суперечностей раннього періоду історії козаччини і невиразної долі селянства, якому пізніше судилося також покозачитись, або стати кріпаками.

«Над колискою Запоріжжя» Сави Божка - один із перших творів молодої української радянської літератури на історичну тему. В ньому хоч і були запрограмовані «селянські» погляди автора, проте вони не були настільки заідеологізованими, щоб перетворити описувані події у «загальне місце». Повість і нині читається з інтересом, захоплює як своїм змістом, так і власним оригінальним поглядом на початки історії українського козацтва.

Андрія Чайковського (1857-1935) можна вважати патріархом української історичної белетристики. Його історичні повісті і романи «За сестрою», «На уходах», «Сагайдачний», «Олексій Корнієнко», «Полковник Кричевський», «Козацька помста», «З татарської неволі» та ін. складають широку панораму козацького життя у різних його зрізах, Козаччина у освітленні Чайковського - це зразок патріотизму, героїзму, мужності і витривалості українського народу у його кількавіковій боротьбі з турецько-татарським наступом з півдня, приклад зворушливого побратимства, самовідданості в ім’я України, її слави і волі. Концепція козаччини Чайковського з її кодексом лихварської честі, особистої доблесті, самопожертви, взаємовиручки проходить через усі його твори, утверджуючи безперервність героїчної традиції, відображеної перед тим в усній народній творчості - думах та історичних піснях.

Чайковський ніколи не бував на Східній Україні, не бачив ні українських степів,