ні місць запорозької слави, але він добре оволодів історичним матеріалом, міцно пройнявся духом запорозької старовини, зжився з її образами і героями. Його козацький світ - це світ волі і державності України, світ барвистих сіл, зелених левад і гаїв, тихих вод і ясних зір, якими живуть і тужать його герої, утверджуючи себе як народ і відбиваючи хижі напади з півдня. Козацтво Чайковського - це народ-трудівник, який обробляє землю, вирощує хліб, виховує дітей і лише силою обставин змушений братися за зброю, боронити свої оселі і свій край. Письменник уникав темних сторін боротьби, більше зосереджувався на високих моральних якостях козацтва, його культурно-освітніх і будівничих началах, що завжди забезпечувало йому якщо не військову, то моральну перемогу.

В основі історичної белетристики Чайковського - важливі події української історії і її провідні діячі. Наголосимо лише на кількох постатях, що знаменують собою цілі періоди в історії українського козацтва. Перші кроки козаччини і роль маловідомого в історичній науці гетьмана Богдана Ружинського (70-ті роки XVI ст.) художньо відтворено у історичному оповіданні «Богданко» (1934). Незавершений роман «Сагайдачний» переносить читача у перші десятиліття XVII ст.. виводячи монументальний образ гетьмана Петра Сагайдачного. Романи «Полковник Кричевський» і «Олексій Корнієнко» вводять нас у героїчну добу визвольної війни 1648-1854 рр. з її ватажками Богданом Хмельницьким, Михайлом Кричевським, Олексієм Корнієнком та ін.

Чайковський свідомо підходив до подій і героїв, що їх змальовував у своїх творах. На його думку «є два роди історичних повістей і оповідань: одні малюють історичну добу з видуманими героями, другі малюють і добу, і історичних людей» (А. Чайковськой. Олексій Корнієнко. Історична повість з XVII віку. Частина І. - Коломия, 1926. - С. У). Такими творами, що малюють вірно, згідно з історичною правдою і добу, і людей, і є повісті й романи Чайковського.

У цій книжці подано два маловідомі історичні оповідання Чайковського «Богданко» і «Козацька помста». У першому змальовано події на Волині і в Запорожжі у другій половині XVI ст. В центрі цих подій волинський шляхтич Богдан Ружинський, який після зруйнування татарами свого родинного гнізда подався на Запоріжжя, де став козацьким ватажком, мстячи татарам за свою кривду - загибель дружини, сина і матері. Загинув він у 1576 році під час облоги фортеці Аслам-Кермень над Дніпром. В оповіданні простежено шляхи, якими поповнювалася тоді ще молода Запорозька Січ: сюди тікали всі покривджені і формувалися у регулярне військо, що обороняло південні землі від спустошливих татарських набігів, визволяло захоплених у полон бранців. Письменник не ідеалізує цей образ, показує, що Богданко керувався не національно-патріотичними почуттями; на Запоріжжя його привели особиста трагедія і почуття помсти кривдникам.

Мотив козацької помсти пронизує й друге оповідання, яке не має під собою історичної основи, а будується на козацьких поняттях честі, відваги, благородства. Люто катував пан Овруцький своїх селян, убивав їх за найменші провини. Так загинув під панськими канчуками Петро Кожух з дружиною. Сина Карпа врятували й виховали добрі люди і він подався на Запорожжя. Через якийсь час Карпо повернувся, викрав п’ятилітнього сина пана Овруцького, віддав його на виховання старому запорожцеві-характернику, а згодом забрав на Січ, де із колишнього Стася зробився козак Остап. Карпо з Остапом руйнують панський замок. Козак Остап не зрадив свого товариства, заступився за селян, зрікся нелюда-батька. Старий Овруцький не витримав цього й помер. Остап віддав усе майно селянам і повернувся на Запорожжя. Це й була козацька помста.

На першому плані в оповіданні - козацьке благородство, честь і вірність слову. Задумана і здійснена Карпом помста засвідчує його глибоку людяність, далеку від дрібної мстивості і жорстокості. Він не здіймає руки на людське життя, а відплачує ворогові своєю моральною перемогою, дотриманням козацьких звичаїв і своїм розумінням боротьби зі злом.

Оповідання Чайковського показують козацтво силою, що дотримується високої моралі, не є носієм зла і руїни. Ідеалізація козацтва письменником цілком виправдана: він писав свої твори в умовах, коли потрібно було підтримувати Й популяризувати козацьку традицію, плекати в молоді почуття власної державності і повагу до свого історичного минулого.

Російський письменник на Україні Григорій Мачтет (1852-1901) більше відомий як автор революційної пісні «Замучен тяжелой неволей» («В неволі скатований люто»). Він народився, вчився і тривалий час жив в Україні, почувався українцем і написав ряд творів - романів, повістей, оповідань з українського життя («І один у полі воїн», «На зорі», «Новий лікар»). Серед його прози на українську тему виділяється повість «Заклятий козак», що вийшла 1913 року в Полтаві у перекладі Павла Сиротенка на українську мову.

Повість «Заклятий козак» за жанром - оповідь-бувальщина. Оповідач переповідає те, що чув від свого діда, коли той розповідав про пригоди свого прадіда-козака Петра Перерубенка. Причиною тої веремії була любов того прадіда до горілки й жінок. Послав його гетьман Дорошенко з грамотою до кримського хана. По дорозі з ним трапляються неймовірні пригоди з корчмою в степу, відьмами, мертвяками, чаклунами. Ледь не наклав він головою у Бахчисараї, бо й там його наздогнали чаклунські сили, але щасливо виплутався, виконавши гетьманське доручення. Тут у дохідливій художній формі - спогадах-розповіді передано народний погляд на козака-відчайдуха, рубаку і гультяя, що міг побрататися з самим чортом, у перервах між походами і битвами марнував своє козацьке життя. Народна традиція витворила і такі типи, пам’ять про яких передавалася із покоління в покоління, ставала загальним місцем. Це вже новий мандрівний образ, опрацьований у XIX ст.. що шліфувався у народній творчості, приживаючись і в літературі. Невибагливий читач милувався такими козаками, страшні і фантастичні пригоди яких лоскотали нерви, задовольняли допитливість у пізнанні таємниць козацького побуту. Заклятий козак Мачтета - це антипод Тараса Бульби, життя його приземлене, введене у світ народної демонології, без високих поривів і ідеалів. Його колоритна постать, безжурне і веселе життя, бажання показати себе, при потребі йти на ризик - все це приваблювало читачів. Такі книжки мали велику читацьку аудиторію, формували народну уяву про козацтво бодай при перших кроках знайомства з рідною історією. З часом такі твори забулися, та про них варто згадати і повернути читачеві як одну із моделей освоєння літературою козацької теми.

Данило Мордовець