революційний гурток, до якого ввійшов І. Тобілевич

У серпні 1881 р. нозопризначений єлисаветградський поліцмейстер Цикуленко запідозрює І. Тобілевича в політичній неблагонадійності і пише свій перший донос губернаторові, однак успіху не досягає. А коли у травні

1883 р. І. Тобілевич поселив у своєму домі колишнього активного учасника Київської громади херсонського губернського статистика Олександра Ру-сова і його дружину Софію, яка перебувала під гласним наглядом поліції і не мала права жити в Єлисаветграді, Цикуленко доповів херсонському віце-губернаторові і начальникові губернського жандармського управління про неблагонадійність І. Тобілевича, посилаючись уже на конкретний і переконливий факт. Це стало підставою для пропозиції міністра внутрішніх справ від 25 вересня 1883 р. звільнити Тобілевича з посади секретаря Єлисаветградського міського поліцейського управління.

За збігом обставин саме у ці дні, коли з Петербурга до Херсона одна за одною летіли депеші про звільнення з роботи і вимогу слідства над І. Тобілевичем, до Єлисаветграда прибуває з Одеси на гастролі і 29 вересня 1885 р. розпочинає свої виступи українська трупа М. Старицького, яка щойно, у серпні, утворилася в Одесі внаслідок об’єднання сил колишньої трупи М. Кропивницького і новонабраної трупи М. Старицького, де М. Кропивницький займав посаду режисера і був найпершим актором. Поруч з ним ядро трупи складали молодші брати І. Тобілевича — М. Са-довський і П. Саксаганський, уславлена вже за рік роботи- М. Занько-вецька.

іІрКоли ж Херсонське губернське правління 4 жовтня 1883 р. приймає резолюцію про звільнення І. Тобілевича зі служби, йому нічого не залишалося, як прийняти пропозицію братів і друзів перейти на професіональну сцену. І він десь у ці перші дні жовтня: 1883 р. робить вирішальний крок. За плечима було тридцять вісім років сповненого драматизму життя,

з них двадцять — акторської і режисерської роботи в аматорському театрі| газетної театрально-публіцистичної практики в «Елисаветградском вестнике», перші художні твори — оповідання «Новобранець» (1881), опубліковане саме у 1883 р. під псевдонімом «Гнат Карий» у київському альманасі «Рада», і драма «Чабан», яка була прочитана перед трупою і незабаром подана під цим же псевдонімом до цензури. Як актор І. К. Тобілевич дебютує під псевдонімом «Карпенко-Карий». Відтепер ці два прізвища часто мінятимуться Місцями для означення однієї й тієї самої творчої особистості, але якщо літературні твори він підписуватиме і власним прізвищем,

і псевдонімом, то акторська діяльність його буде назавжди позначена прізвищем Карпенко-Карий.

Мине якийсь час, і І. Франко про факт переходу І. Тобілевича на українську професійну сцену скаже: «Один із батьків нашого театру тільки завдяки всеросійській реакції звернувся до української драматичної продукції: він був політичним комісаром, та ось у домі відкрито тайну революційну друкарню, його вигнано з місця і заслано на вигнання — і тут усміхнулася йому українська муза: Росія стратила поліційного пристава, Україна зискала Карпенка-Карого» ³.

Але,«недремне око» не вгамовувалось. Того самого 4 жовтня 1883 р. начальник Херсонського губернського жандармського управління наказав своєму помічникові штабс-капітанові Дремлюзі розпочати слідство у справі переховування Тобілевичем С. Русової, яке завершилося ЗО грудня 1883 р. таким висновком: «Тобилевич является в отношении политической своей благонадежности крайне сомнительным, а потому представляется необходимым учредить над ним один из видов полицейского надзора по месту его жительства». 4 січня 1884 р. херсонський губернатор вибрав форму нагляду: «Подвергнуть Тобилевича гласному надзору полиции». Виконуючий обов’язки херсонського генерал-губернатора, генерал-лейтенант Рооп наказав начальникові Херсонського жандармського управління припинити справу Тобілевича і встановити за ним гласний нагляд поліції протягом двох років у місцях його проживання. Сам же І. Тобілевич не здавався: у листопаді 1883 р. написав з Києва капітанові Дремлюзі листа, в якому намагався зняти з себе звинувачення у справі переховування С. Русової. У січні 1884 р. він пише в Одесі доповідну записку самому міністрові внутрішніх справ, у якій так само прагне довести безпідставність звинувачень у політичній неблагонадійності. Але поки доповідна записка йшла до Петербурга, департамент поліції цього міністерства запросив у херсонського генерал-губернатора справу І. Тобілевича для винесення її на розгляд «особого совещания». 22 березня 1884 р. «особое совещание» заслухало доповідь про справу І. Тобілевича і ухвалило: «Подчинить Тобилевича гласному надзору полиции на три года вне местностей, объявленных в положении усиленной охраны». Департамент поліції своїм наказом від

ЗО березня 1884 р. уточнив: «сроком три года, считая срок надзора с 23 марта

1884 года» і доручив виконати цей наказ херсонському губернаторові. Тільки 22 травня 1884 р., перебуваючи з трупою М. Старицького в Ростові* на-Дону, І. Тобілевич одержав постанову «особого совещания». Екстрена нарада братів і друзів вирішила, що найкращим місцем для осідку І. Тобілевича буде м. Новочеркаськ, де нещодавно виступала їхня трупа і де вони здобули прихильність наказного отамана Війська Донського Святополка-Мирського.

Оселившись у будинку маляра Балашова на Аксайській вулиці, І. Тобілевич не гаючись звертається до наказного отамана з проханням дозволити йому продовжувати грати у трупі М. Старицького і виїжджати з нею до Ростова, Харкова і Одеси. Але це прохання, внаслідок погодження його з міністром внутрішніх справ, було відхилене. У липні він звертається з подібним проханням безпосередньо до міністра внутрішніх справ, виставивши альтернативу: безвиїзно жити на Хуторі Надія. І на цей раз клопотання залишено «без последствий». А у січні 1885 р. всіх членів української громади в Єлисаветграді було заарештовано. На квартирі І. Тобілевича в Новочеркаську було зроблено в лютому 1885 р. обшук і вчинено допит господареві квартири. Слідство над .елисаветградськими революційними гуртками закінчилося 10 грудня 1886 р. Керівників гуртків П. Ми-халевича і О. Тарковського (рідного брата дружини І. Тобілевича) «по высочайшему повелению» було заслано в Сибір на поселення з п’ятирічним терміном, І. Тобілевича, О. Русова, А. Грабенка, О. Волошина, €. Чикаленка віддано під гласний нагляд поліції на п’ять років.

Департамент поліції Міністерства внутрішніх справ, сповіщаючи військового наказного отамана Війська Донського про кару для І. Тобілевича, уточнив: до трирічного терміну додається два’ роки гласного нагляду поліції в місці