себе самого, бо й дорогу добре знав і вікно на восьмому поверсі. Але ключа від квартири не мав. Натис кнопку дзвінка, і через хвильку вічко у дверях затемнилось.
Антон Заходь! У мене якраз зібралися друзі. Вони давно хотіли з тобою познайомитися: Денис і Петро. А це — наш Перевізник. Ми знаємо твою скромність, щоб ти не думав, що зібрались ради твоєї персони. Тут така справа… Розумієш, Денис написав п’єсу і хоче нести її в театр. Ми намагаємось переконати його в тому, що це абсурд. Наш розсудливий Денис вперся лобом у стіну й думає її повалити…
Денис Хіба моя п’єса абсурдна?
Антон Вона — чудова. На Заході її б сприйняли, але тут ти можеш запропонувати її лише вузькому колу, як-от наше. Десять чоловік тебе оцінять, а решта кине каменем. Та й хто поставить твою п’єсу, йолопе нещасний?
Петро Не кричи, Антоне. Ти у нас раціоналіст, і тобі не збагнути святої простоти митця. Згадайте, з моїми новелами було так само. Я надсилав їх до журналів, одержував відмову, хоч то були речі досить скромні з технічного і морального боку, але заляканим редакторам вони видались надто сміливими. Що ж, я став писати для себе і для друзів уже нескромно. Правда, між «тоді» й «тепер» пролягла до біса довга доріжка. Я встиг облисіти. Наш гість, певно, вважає нас за диваків?
Антон Я й він, казав колись Перевізник, дві сторони однієї руки, або дзеркала, або дверей. Він іноді називає мене другим перевізником, але це завелика честь для такої складної й заплутаної істоти. Я радше провідник у печері, де нема світла, окрім світла ліхтаря. Сонце мені видається безсоромним.
Денис Антон для нас бог герметизму, моделлю якого є його квартира, куди приємно сховатися й погомоніти серед книжок. Це теж протест проти масової культури, не хочу казати «маси». Протест пасивний, але єдино можливий. Речі, які ми створюємо, — бомби, чиї вибухи не чути поза межами нашого світу.
Антон Знову іронізуєш, Денисе? Наш світ — не такий уже й малий. Книги розширюють його до безмежності, але чуже око бачить лише стіни.
Денис Ти казав, що моя п’єса чудова, а зараз натякаєш, що я не належу до вашого кола. Отже, я недаремно збираюся віднести її в театр…
Перевізник Пробачте, а про що ваша п’єса?
Денис Зміст її цілком вкладається в назву: «Покинь свого батька». А сюжет… Художник покидає свого вчителя, уже мертвого, і дуже жалкує, що не зробив цього раніше. Учитель оживає на хвилю, щоб він міг це зробити.
Перевізник Це справді бомба, і її треба засипати піском, щоб вона не вибухла й не рознесла стін герметичного світу.
Петро Що за езопівською мовою ви розмовляєте сьогодні?
Антон Перевізник не іронізує. Він дуже стриманий чоловік, бо живе сам.
Петро Не люблю езопівської мови, як і будь-якої іншої, окрім мови жестів. Мені гидко послуговуватися навіть найпростішими фразами, а не те що алегоріями, які здешевіли, як…
Денис Що ж тебе втримало від порівняння?
Петро Та ну тебе! Може, ви, Перевізнику, любитель алегорій, любите ще й спекулятивне мислення? Тоді я вас вітаю.
Перевізник Спекулятивним мислення стає лише тоді, коли ним намагаються скористатись як знаряддям забави чи заради корисливої мети. Хитромудра термінологія — це теж витвір спекулятивного мислення, бо дзвеніння чужих слів — шаманство, не гідне поета. Точність — відповідність природі, а не догма. Спробую пояснити свою думку на основі Денисової п’єси, якої я не читав. З його дозволу, звичайно.
Денис О прошу, прошу…
Перевізник Настає час, коли учневі здається, ніби він переріс вчителя. Не досвідом, звісно, а вправністю, котру іноді ще підміняють талантом. Я не знаю, може, й справді учень з вашої п’єси, Денисе, талановитіший. Маю право трактувати його, як мені заманеться, оскільки гра це дозволяє. Підсвідомо учень, так само, як діти по відношенню до батьків, відчуває на собі тягар боргу. Є люди, котрим легше вбити свого кредитора, ніж віддати йому борг.
Петро Достоєвщина або й фрейдизм!..
Перевізник Прошу мене не перебивати. Учень знає, що коли він скаже прямо вчителеві, що більше його не потребує і прагне якнайскорішого визволення, то старому буде гірко до розпачу. Він помре зі своїм слабим серцем. Але найгірше те, що й учня чекає та сама доля: бути відкинутим власними учнями. Кожне покоління митців видається талановитішим за попереднє. Якби так було, вбивство вчителів стало б моральною нормою. Але ж кожен, починаючи рости, мусить пустити коріння в ту землицю, яка зветься культурою… Учень знає, що приречений на нерозуміння. Але думки такі нав’язливі, що йому сниться, ніби вчитель мертвий, і його образ зливається з образом учня. Про це Денис не захотів мені сповістити. Отже, під цим кутом зору стає зрозумілим вчинок Іуди, вина якого була мізерна, оскільки впізнати Христа у Гефсіманському саду міг кожен, таким він був відомим.
Петро Борхес.
Перевізник Можливо. У цій грі не передбачені оригінальні думки, а лише власні.
Петро Не бачу різниці!
Антон Тепер у нас з’явився ще один наївний чоловік. Перевізник піде, забравши з собою власні думки, але чи збагнете ви колись силу удару спекулятивного мислення, друзі мої хороші? До речі, Перевізнику, твоє трактування Денисової п’єси цілком в дусі абсурду. Ми її зрозуміли так само.
Денис Так, але не зовсім так. Перевізник довів нам, як легко можна написати п’єсу, володіючи спекулятивним мисленням, і яка велика прірва між умінням і творчістю. Але я досі не втямлю, що за удар, бо моє авторське самолюбство не дуже уразливе. Зрештою, це перша моя п’єса…
Петро Твоя п’єса — вирок усім майбутнім п’єсам і нашому герметизму.
Антон Навіщо так трагічно, Петре? Це тільки гра, яка вже закінчилася. І Перевізник може позбутися осоружної тоги спекулятивного мислення й просто сказати, що він думає про нас. Навряд чи ми знайдемо меч проти його меча, а зі шпагою виступати недостойно…
Перевізник Маєш рацію, Антоне. У цій тигровій шкурі я чуюся досить кепсько, і якби ви захотіли, то, безперечно, перемогли б у грі. Те, що ви не зробили цього, тішить мене безмежно. Облишмо п’єсу. Я не читав її й не можу судити про достоїнства чи вади. Це тільки критики вміють судити про все. Денис подає сигнал біди. Його не задовольняє ізоляція, тобто герметизм. Для митця то не такий уже й великий гріх. Герметизм
Антон Заходь! У мене якраз зібралися друзі. Вони давно хотіли з тобою познайомитися: Денис і Петро. А це — наш Перевізник. Ми знаємо твою скромність, щоб ти не думав, що зібрались ради твоєї персони. Тут така справа… Розумієш, Денис написав п’єсу і хоче нести її в театр. Ми намагаємось переконати його в тому, що це абсурд. Наш розсудливий Денис вперся лобом у стіну й думає її повалити…
Денис Хіба моя п’єса абсурдна?
Антон Вона — чудова. На Заході її б сприйняли, але тут ти можеш запропонувати її лише вузькому колу, як-от наше. Десять чоловік тебе оцінять, а решта кине каменем. Та й хто поставить твою п’єсу, йолопе нещасний?
Петро Не кричи, Антоне. Ти у нас раціоналіст, і тобі не збагнути святої простоти митця. Згадайте, з моїми новелами було так само. Я надсилав їх до журналів, одержував відмову, хоч то були речі досить скромні з технічного і морального боку, але заляканим редакторам вони видались надто сміливими. Що ж, я став писати для себе і для друзів уже нескромно. Правда, між «тоді» й «тепер» пролягла до біса довга доріжка. Я встиг облисіти. Наш гість, певно, вважає нас за диваків?
Антон Я й він, казав колись Перевізник, дві сторони однієї руки, або дзеркала, або дверей. Він іноді називає мене другим перевізником, але це завелика честь для такої складної й заплутаної істоти. Я радше провідник у печері, де нема світла, окрім світла ліхтаря. Сонце мені видається безсоромним.
Денис Антон для нас бог герметизму, моделлю якого є його квартира, куди приємно сховатися й погомоніти серед книжок. Це теж протест проти масової культури, не хочу казати «маси». Протест пасивний, але єдино можливий. Речі, які ми створюємо, — бомби, чиї вибухи не чути поза межами нашого світу.
Антон Знову іронізуєш, Денисе? Наш світ — не такий уже й малий. Книги розширюють його до безмежності, але чуже око бачить лише стіни.
Денис Ти казав, що моя п’єса чудова, а зараз натякаєш, що я не належу до вашого кола. Отже, я недаремно збираюся віднести її в театр…
Перевізник Пробачте, а про що ваша п’єса?
Денис Зміст її цілком вкладається в назву: «Покинь свого батька». А сюжет… Художник покидає свого вчителя, уже мертвого, і дуже жалкує, що не зробив цього раніше. Учитель оживає на хвилю, щоб він міг це зробити.
Перевізник Це справді бомба, і її треба засипати піском, щоб вона не вибухла й не рознесла стін герметичного світу.
Петро Що за езопівською мовою ви розмовляєте сьогодні?
Антон Перевізник не іронізує. Він дуже стриманий чоловік, бо живе сам.
Петро Не люблю езопівської мови, як і будь-якої іншої, окрім мови жестів. Мені гидко послуговуватися навіть найпростішими фразами, а не те що алегоріями, які здешевіли, як…
Денис Що ж тебе втримало від порівняння?
Петро Та ну тебе! Може, ви, Перевізнику, любитель алегорій, любите ще й спекулятивне мислення? Тоді я вас вітаю.
Перевізник Спекулятивним мислення стає лише тоді, коли ним намагаються скористатись як знаряддям забави чи заради корисливої мети. Хитромудра термінологія — це теж витвір спекулятивного мислення, бо дзвеніння чужих слів — шаманство, не гідне поета. Точність — відповідність природі, а не догма. Спробую пояснити свою думку на основі Денисової п’єси, якої я не читав. З його дозволу, звичайно.
Денис О прошу, прошу…
Перевізник Настає час, коли учневі здається, ніби він переріс вчителя. Не досвідом, звісно, а вправністю, котру іноді ще підміняють талантом. Я не знаю, може, й справді учень з вашої п’єси, Денисе, талановитіший. Маю право трактувати його, як мені заманеться, оскільки гра це дозволяє. Підсвідомо учень, так само, як діти по відношенню до батьків, відчуває на собі тягар боргу. Є люди, котрим легше вбити свого кредитора, ніж віддати йому борг.
Петро Достоєвщина або й фрейдизм!..
Перевізник Прошу мене не перебивати. Учень знає, що коли він скаже прямо вчителеві, що більше його не потребує і прагне якнайскорішого визволення, то старому буде гірко до розпачу. Він помре зі своїм слабим серцем. Але найгірше те, що й учня чекає та сама доля: бути відкинутим власними учнями. Кожне покоління митців видається талановитішим за попереднє. Якби так було, вбивство вчителів стало б моральною нормою. Але ж кожен, починаючи рости, мусить пустити коріння в ту землицю, яка зветься культурою… Учень знає, що приречений на нерозуміння. Але думки такі нав’язливі, що йому сниться, ніби вчитель мертвий, і його образ зливається з образом учня. Про це Денис не захотів мені сповістити. Отже, під цим кутом зору стає зрозумілим вчинок Іуди, вина якого була мізерна, оскільки впізнати Христа у Гефсіманському саду міг кожен, таким він був відомим.
Петро Борхес.
Перевізник Можливо. У цій грі не передбачені оригінальні думки, а лише власні.
Петро Не бачу різниці!
Антон Тепер у нас з’явився ще один наївний чоловік. Перевізник піде, забравши з собою власні думки, але чи збагнете ви колись силу удару спекулятивного мислення, друзі мої хороші? До речі, Перевізнику, твоє трактування Денисової п’єси цілком в дусі абсурду. Ми її зрозуміли так само.
Денис Так, але не зовсім так. Перевізник довів нам, як легко можна написати п’єсу, володіючи спекулятивним мисленням, і яка велика прірва між умінням і творчістю. Але я досі не втямлю, що за удар, бо моє авторське самолюбство не дуже уразливе. Зрештою, це перша моя п’єса…
Петро Твоя п’єса — вирок усім майбутнім п’єсам і нашому герметизму.
Антон Навіщо так трагічно, Петре? Це тільки гра, яка вже закінчилася. І Перевізник може позбутися осоружної тоги спекулятивного мислення й просто сказати, що він думає про нас. Навряд чи ми знайдемо меч проти його меча, а зі шпагою виступати недостойно…
Перевізник Маєш рацію, Антоне. У цій тигровій шкурі я чуюся досить кепсько, і якби ви захотіли, то, безперечно, перемогли б у грі. Те, що ви не зробили цього, тішить мене безмежно. Облишмо п’єсу. Я не читав її й не можу судити про достоїнства чи вади. Це тільки критики вміють судити про все. Денис подає сигнал біди. Його не задовольняє ізоляція, тобто герметизм. Для митця то не такий уже й великий гріх. Герметизм