– Маєте рацію, – погодився префект. – 3 цього виходячи, я й почав діяти. Передусім мені треба було обшукати будинок міністра. І тут найголовніше ускладнення полягало в тому, щоб це зробити без його відома. Окрім того, мене попередили про небезпеку, яка може постати, коли він довідається про наші наміри.

– Але, – сказав я, – вам не первина проводити такі обстеження. Паризька поліція таки добре на них напрактикувалася.

– О, так, тим-то я й не журився. Та й звички міністрові дуже стали мені в пригоді: його часто-густо не буває вдома до самого ранку. Челядь у нього нечисленна, сплять служники далеко від господаревих покоїв, і напоїти їх легко – вони ж майже всі неаполітанці. А в мене, як ви знаєте, є ключі, що підійдуть до дверей будь-якого паризького кабінету чи стола. Протягом останніх трьох місяців жодної ночі не було, щоб я особисто не провадив пошуків у міністровому будинку. Це для мене справа честі, вже не кажучи (зауважу вам довірчо), що й винагороду призначено величезну. Отож я не облишав пошуків, аж доки переконався, що злодій хитріший від мене. Гадаю, що я обстежив у приміщенні кожний куток і кожну шпарину, де можна було б заховати листа.

– Лист, безперечно, таки в руках міністра, – сказав я. – Але хіба не міг він сховати його десь поза своїм помешканням?

– Це малоймовірно, – відказав Дюпен. – Теперішній заплутаний стан справ при дворі, а надто ще ті інтриги, до яких, як відомо, причетний міністр Д., вимагають, щоб документ у разі потреби повсякчас був напохваті. Ця обставина для міністра ледве чи менш важлива, ніж сама наявність листа у його руках.

– А навіщо напохваті? – запитав я.

– Для того, щоб його легко можна було знищити, – пояснив Дюпен.

– Справді, – здогадався я. – Але документ тоді, безперечно, у нього в приміщенні. Навряд чи міністр носив би його з собою.

– Маєте рацію, – підтвердив мою думку префект. – На нього двічі нападали немовби грабіжники і ретельно обшукували згідно з моїми вказівками.

– Зайвий був клопіт, – зауважив Дюпен. – Міністр не зовсім же, мабуть, дурень, і він міг передбачити ймовірність таких нападів.

– Може, він і не зовсім дурень, – заперечив префект, – але ж він поет, а це вже й від дурня недалеко.

– І то правда, – сказав Дюпен, у задумі випустивши клубок диму з люльки, – хоч я й сам не безгрішний, пописував колись віршики.

– Цікаво було б детальніше почути, – звернувся я до префекта, – як саме ви проводили пошуки в будинку міністра.

– Бачите, часу ми не марнували і обшукали чисто все. У мене чималий досвід на таких справах. Ми обшукали ввесь будинок, кімнату за кімнатою – на кожну пішло по цілому тижню, ніч у ніч. Найперше ми переглянули меблі. Ми відчиняли всі без винятку шухляди – ви ж, певне, знаєте, що для досвідченого поліційного агента такої штуки, як потайна шухляда, не існує. Йолоп «гой агент, що проґавить потайну шухляду. Адже це так просто. Місткість кожного стола, простір, що його він займає, – все це можна якнайточніше обрахувати. Щодо цього в нас є докладні правила. І волосинки ми не пропустимо повз увагу. Після столів ми взялися за крісла. Подушки ми протикали довгими тонкими голками, ви бачили, які вони. Зі столів ми здіймали стільниці.

– А це навіщо?

– Коли приховують щось, то, бува, знімають стільницю зі столу чи якусь подібну деталь з інших меблів, видовбують у ніжці заглибину, ховають туди ту річ, а стільницю ставлять назад. Ніжки ліжок також часто використовуються для цієї мети.

– Але хіба не можна порожнину на звук визначити? – запитав я.

– Авжеж не можна, якщо заховану річ тугенько загорнуть у вату. А крім того, ми ж мусили працювати без зайвого галасу.

– Але ж не могли ви познімати всі стільниці, розібрати по частинках геть усі меблі, де була хоча б найменша можливість заховати листа! Папірець можна скрутити трубкою завтовшки не більше від великої голки і засунути, скажімо, в поперечку крісла. Ви ж не розбирали всі крісла!

– Авжеж ні. Але ми краще зробили: переглянули в сильну лупу поперечки всіх до одного крісел у будинку, не пропустили жодного стику в жодній меблі. Якби десь трапилися сліди недавньої роботи, ми б їх відразу помітили. Зернинка деревного пороху від свердельця виглядала б завбільшки з яблуко. Десь клей трохи підозрілий або шпаринка на стику двох деталей – і ми б натрапили на сховок.

– Гадаю, ви оглянули дзеркала між рамами й склом, перевірили ліжка й постелі, а також гардини та килими?

– Ну аякже! І коли перетрусили до найменшої цятки всі меблі, взялися за самий будинок. Ми поділили його на квадрати, перенумерували їх, щоб ані одного не пропустити, і в лупу оглянули кожний квадратовий дюйм як цього, так і двох суміжних будинків.

– Двох суміжних будинків! – вигукнув я. – Але ж і сила роботи вам випала!

– Таки випала. Зате й винагороду ж обіцяно величезну.

– А ділянки біля будинків ви оглянули?

– Їх вимощено цеглою, і з ними був невеликий клопіт. Ми перевірили мох між цеглинами й пересвідчилися, що там нічого не займано.

– Папери міністра ви, звичайно, теж оглянули? Так само, як і книжки у нього в бібліотеці?

– А певно. Ми розкривали кожний пакунок, кожний сувій; кожну книжку не просто розгортали, не просто раз труснули, та й годі, як то роблять декотрі поліційні агенти, а перегорнули кожну сторінку від палітурки до палітурки. І кожну оправу якнайприскіпливіше виміряли й оглядали в лупу. Неможливо, щоб щось стороннє в будь-якій палітурці залишилося непоміченим. П'ять-шість книжок було щойно від палітурника; то ми палітурки в них пильно промацали вподовж довгими голками.

– А підлогу під килимами перевірили?

– Безперечно. Ми знімали всі до одного килими, а мостини оглядали в лупу.

– А шпалери на стінах?

– Так само.

– До підвалів навідувалися?

– У такому разі ваше припущення, що лист у будинку, – хибне, – зробив я висновок.

– Боюся, що ви маєте рацію, – погодився префект. – То що б ви мені порадили, Дюпене?

– Провести ще раз ґрунтовний обшук у приміщенні.

– Це зовсім зайве, – відповів префект. – Я ручуся, що листа немає в будинку.

– Нічого кращого порадити я не можу, – сказав Дюпен. – Ви ж маєте точний опис листа?

– Авжеж маю!

Префект видобув із кишені записника і прочитав уголос докладний опис внутрішнього й особливо зовнішнього вигляду викраденого документа.

Скінчивши читання, Г. невдовзі й пішов, і в такому пригніченому настрої, як я його ще ніколи не бачив.

Десь так через місяць той самий добродій удруге завітав до нас, коли ми з Дюпеном сиділи приблизно в таких самих позах, як і першого разу. Він умостився в кріслі, запалив люльку й завів розмову на якісь