боровся, але відтак здався і сів, поклавши голову їй на коліна.

Спершу Кейт збиралася зателефонувати в місцевий притулок для тварин, але тепер у неї з’явилася інша ідея.

— Тіме?

— Так.

— Запитай Дайян Ґраймс — чи не хотіла б вона взяти пса на якийсь час?

— Буде зроблено.

Кейт роззирнулася подвір'ям; там була гойдалка, наземний басейн, а далі — справжній ліс фіґових дерев, схожий на зачарований гай із якоїсь казки. Дівчатка мали б почуватися тут як в раю.

Вона потиху заплакала. Пес зробив спробу вирватися, потім передумав і заповзявся стрибати, облизуючи їй обличчя. Кейт міцніше взялась за нашийник і відтягла його назад, відтак запанувала над собою.

Озвався Тім:

— Так, вона згодна взяти пса. Проведи його через бічну хвіртку, що праворуч від тебе, бетонною стежкою. Це завдасть найменше шкоди.

2

Не встигла Кейт заїхати на під'їзну доріжку, як почула сповнене ентузіазму волання Рези:

— Подивіться, хто вдома! Подивіться, хто вдома! Подивіться. Хто. Вдома!

Перш ніж вона відчинила двері автомобіля, Реза вийшов на ґанок з Майклом; малий дивився на неї, і його личком блукала непевна, нерішуча посмішка.

— Скажи-но khosh amadi, maamaan! — тлумачив Реза малому. — Ласкаво просимо до нашого дому.

Кейт сказала:

— От зараз ти був просто-таки саркастичний.

Реза усміхнувся ще ширше.

— Пробач.

Кейт поцілувала його, тоді взяла Майкла на руки; малий на радощах замахав рученятами, сяйливо заусміхався до неї і залепетав.

— Дехто все ще мене цінує.

Кейт тричі розцілувала сина у щічки, щосили додаючи поцілункам дзвінкості, і Реза притримав для неї двері, поки вона заходила в дім. Реза запитав:

— Хочеш, я трохи побуду з ним, щоб ти розслабилася?

— Ні, я не стомилася.

— Добре, тоді я почну готувати.

Кейт сиділа на кухні, вдивляючись у Майклове личко, захоплена його «відповідями» на її монолог, що всуціль складався з улесливих риторичних запитань.

— А хто в нас тут найкрасивіший хлопчик? Ану, здогадайтеся, хто це?

Іноді її слова, здавалося, втішали малого, а іноді він супив брівки в сум’ятті. Але в ті хвилини, коли він був задоволений, споглядання його було схоже на гойдання хвилями теплого, спокійного басейну — а на фоні пахощів від смаження трав і звуків ніжного шкварчання олії вона відчувала, наче перенеслася в якийсь потойбічний рай, настільки ж далекий від того місця, яке вона щойно покинула, наскільки реальне життя далеке від сну.

Через деякий час Майкл заплющив оченята, але Кейт дозволила йому спати в себе на руках, аж поки не зготувалася вечеря; лише тоді вона поклала його у ліжечко і приєдналася до Рези, щоб поїсти разом.

— Я радий, що ти змогла повернутися додому, перш ніж він заснув, — озвався Реза. — Як справи взагалі, все затихло?

— Так, хоча і не в хорошому сенсі. Ми ще не знайшли тієї жінки, що пропала.

Кейт не хотілося ані говорити, ані навіть думати про цю справу наступних дванадцять годин, якщо б їй це вдалося.

— Як сьогодні велося малюку? — запитала вона.

— Був життєрадісний як ніколи. Я думаю, він встигне пристарати собі кілька серйозних зубів, перш ніж завдасть собі труду повередувати.

— Не уявляю, звідки в нього береться така незворушність, — подивувалася Кейт.

Реза спохмурнів.

— Але ж для цього є лише одна можливість, хіба ні?

Кейт витерла тарілку останнім шматочком хліба й відкинулася на спинку стільця.

— Було дуже смачно. Дякую.

— Noosheh jaan. — Реза підвівся, взяв її тарілку, нахилився й поцілував її в чоло. — Я маю попрохати тебе про велику послугу.

— Кажи.

— Ти не проти, якщо я сьогодні відвідаю батька?

— Звісно ж, ні. — Насправді Кейт сподівалася, що зможе заснути біля нього на дивані під перегляд чогось вельми легковажного і розважального, але Реза останніх шість днів постійно займався домом і цілих два тижні не бачив свого батька. — Коли закінчуються години відвідування?

— О дев’ятій.

Кейт глянула на годинник.

— Тобі варто вирушати просто зараз. Я сама тут приберу.

Він ще раз поцілував її, поклав тарілку в раковину, взяв ключі й вийшов за двері.

Коли його машина від’їхала, Кейт трохи посиділа у тиші, а тоді встала і змусила себе зайнятися посудом. Покінчивши з цим, пішла у вітальню і трохи поклацала телевізійним пультом, але жоден з сіткомів не смакував їй, коли дивилася їх на самоті.

Тоді пішла до кімнати Майкла і полюбувалася його таким милим уві сні тільцем, яке ледь виднілося в слабкому світлі вуличних ліхтарів, що сочилося крізь штори. Якщо хтось посміє хоч пальцем тебе торкнутися, — думала вона. — Будь-хто. Відчула, як її серце забилося швидше. Намагалася заспокоїтися, відступивши назад і критично аналізуючи власну гіпернастороженість. У неї не було жодних підстав думати, що сину хоч що-небудь загрожує.

Але вона все одно залишилася в дитячій і охороняла його, аж поки не побачила світло фар, що повертало на під'їзну доріжку.

Реза, здавалося, не мав настрою до розмови, але, вже коли вони були в ліжку, Кейт відважилася обережно запитати:

— Як він там?

— Він думав, що я — його брат, — відповів Реза. — Він думав, що я Амір.

Кейт спробувала обернути все на жарт.

— Не думаю, що ти аж так схожий на свого дядька.

Реза посміхнувся.

— В дядька була значно густіша шевелюра, коли він був у моєму віці. І щомісяця інші зачіска. Котрась із них таки мала б йому пасувати.

— Так чи інакше, він був радий тебе бачити? — запитала Кейт.

Вона знала, що Гасан і Амір були близькі; нехай вже краще відвідає брат, аніж якийсь незнайомець.

— Він був радий поспілкуватися з Аміром, але не дуже радий з приводу того, де вони опинилися.

— Знову в Ісфахані?

Реза заперечливо похитав головою.

— Він думає, що його затримала імміграційна служба. Інакше чого б його тримали замкненим люди, які розмовляють англійською?

— О Ісусе. Сподіваюся, серед персоналу немає нікого схожого на тих потвор.

З усіх історій, що їх Кейт почула від Гасана, найбільше їй врізався у пам’ять епізод, як якась молода дівчина з Порт-Огасти^[4] — років, мабуть, дев'ятнадцяти-двадцяти, яка нічого не знала про життя, зате аж надималася від власної значущості, бо ж була в уніформі, — сказала цьому чоловікові, який бачив, як його батьків стратили мулли^[5] і який чотири роки просидів у в'язницях в різних куточках австралійської пустелі, — що оскільки він вдався до голодування, то з ним поводитимуться як з дитиною і позбавлять таких надмірних привілеїв, як телефонні дзвінки й відвідувачі, аж поки він не навчиться дорослішати.

— Вони роблять все можливе, — відповів Реза. — І я не