Литвек - электронная библиотека >> Бернард Шоу >> Драматургия >> Вибрані твори. Том II >> страница 5
головна няня цариці; і твої божественні предки пишалися тим, що їх відображали на стінах пірамід тих царів, яким мої предки служили. (Жінки радіючи сміються).

Бельзенор (з похмурим гумором). Фтататіто, дочко довгоязикого, вертоокого хамелеона, римляни коло порога. (Крик жаху з боку жінок; вони тікали б, коли б не списи). Навіть нащадки богів не можуть противитися їм, бо в них кожний чоловік має по сім рук і в кожній руці — по сім списів. Кров у їхніх жилах — кипляче живе срібло, а їхні жінки стають матерями протягом трьох годин, і їх убивають і з’їдають наступного дня.

Жінки тремтять з жаху. Фтататіта, з презирством до них і до воїнів, проштовхується крізь натовп і без ніякого ляку дивиться просто на вістря списів.

Фтататіта. Тоді тікайте й рятуйтесь, о, полохливі сини дешевих глиняних богів, яких продають рибні перекупки; ми вже самі дамо собі раду.

Бельзенор. Але не раніше ніж виконаєте наш наказ, о, жах людського роду! Приведіть нам Клеопатру-царицю й тоді йдіть, куди хочете.

Фтататіта (глузливо сміється). Тепер я знаю, чому боги відняли її у нас. (Вартові здригаються й дивляться один на одного). Знайте, пришелепуваті воїни, що цариця зникла через годину по заході сонця.

Бельзенор (люто). Відьмо! Ти сховала її, щоб продати Цезареві або її братові. (Він хапає її за ліву руку й тягне за допомогою кількох солдатів на середину двору; там, коли вони кидають її на коліна, він витягає смертоносного вигляду ніж). Де вона? Де вона? Або... (погрожує перерізати її горло).

Фтататіта (дико). Тільки торкнися мене, собако, і Ніл не підніметься на твоїх полях сім раз по сім років, і буде голод.

Бельзенор (зляканий, з відчаєм). Я принесу жертви. Я буду платити. Або — стій. (До перса). Ти, о, найлукавіший, землі твого батька лежать далеко від Нілу. Убий ти її!

Перс (погрожує їй своїм ножем). Персія має лише одного бога, проте він любить кров старих жінок. Де Клеопатра?

Фтататіта. Персе, присягаюся життям Озіріса, я не знаю. Я пробирала її за те, що вона накликала на нас чорні дні своїми розмовами зі священними кішками і тим, що носила їх на руках. Я сказала їй, що, коли прийдуть римляни, її залишать тут саму, і це буде їй кара за її неслухняність. А тепер вона пішла... утекла... зникла. Я кажу правду. Закликаю Озіріса в свідки...

Жінки (догідливо стверджують). Вона каже правду, о, Бельзеноре.

Бельзенор. Ви налякали дитину: вона сховалась. Шукайте... швидше... до палацу... обшукайте всі закутки!

Варта, що її веде Бельзенор, прочищає собі дорогу крізь натовп жінок, що тікають воротами, рятуючись від небезпеки.

Фтататіта (кричить). Нечестивство. Чоловіки в кімнатах цариці! Неч... (її голос завмирає в ту мить, коли перс прикладає їй ножа до горла).

Бел-Афріс (кладе руку на ліве плече Фтататіти). Помилуй її ще на мить, персе. (Звертається до Фтататіти вельми багатозначно). Мати, твої боги або сплять, або пішли на полювання, а меч коло твого горла. Проведи нас до місця, де сховано царицю, і ти житимеш.

Фтататіта (зневажливо). Хто зупинить меча в руках дурня, якщо великі боги туди його вклали? Вислухайте мене ви, нерозумні юнаки. Клеопатра боїться мене; але вона боїться римлян ще більше. Є лише одна сила, що важить в її очах, могутніша за гнів її няні і жорстокість Цезаря; це — могутність сфінкса, що сидить в пустелі і стереже шлях до моря. Вона пошепки передає на вухо священним кішкам те, що хоче сказати сфінксові, і в день свого народження приносить йому жертви й покриває його маковими квітками. А тому йдіть у пустелю й шукайте Клеопатру під тінню сфінкса; і коли вам дороге життя — глядіть, щоб з нею не трапилося нічого поганого.

Бел-Афріс (до перса). Чи можемо ми цьому вірити, о, мудрий?

Перс. Якою дорогою йдуть римляни?

Бел-Афріс. Через пустелю, з моря, побіля цього самого сфінкса.

Перс (звертається до Фтатіти). О, мати віроломства! О, язик гаспида! Ти вигадала цю байку, щоб ми обидва пішли в пустелю й загинули там на римських списах. (Підносить ножа). Прийми ж смерть!

Фтататіта. Не від тебе, немовлятку. (Вона хапає його за литку й, нагнувшись, тікає вздовж палацової стіни та зникає в темряві. Бел-Афріс аж качаєт.ься з реготу, коли перс спотикається й падає. Варта вибігає з палацу з Бельзенором і з цілим натовпом утікачів, що майже всі несуть клунки).

Перс. Ну, ви знайшли Клеопатру?

Бельзенор. Вона зникла. Ми обшукали кожний закуток.

Вартовий-нубієць (з’являвться у дверях палацу). Горе! горе!.. Тікайте, тікайте!

Бельзенор. Що ще там трапилось?

Вартовий. Священну білу кішку вкрадено.

Всі. Горе! горе!..

Дія перша

Загальна паніка. Всі тікають з вигуками відчаю. Смолоскип, перекинутий, погас у метушні. Темрява. Галас утікачів завмирає. Мертва тиша. Вичікування. Потім темрява й тиша поступово переходять у сріблясту млу й дивні мелодії: то на вітрі звучить арфа Мемнона; сходить місяць. Повний місяць спливає над пустелею. Очам рельєфно відкривається широкий обрій, переламаний якоюсь величезною масою, що в литому місячному сяйві швидко переходить в окреслення сфінкса, що стоїть на пісках. Освітлення все зростає, доки не стає видно підняті очі сфінксові, що дивляться просто і вгору в нескінченному, безстрашному вартуванні. Між його величезними лапами видно купу червоного маку, на якому лежить молода дівчина; її шовкова безрукавка піднімається тихо і рівномірно від віддиху дівчинки, що спокійно спить, а її заплетене волосся блищить у місячному сяйві, мов крило пташине. Раптом лунає здалеку невиразний страшний звук (це могло б бути ревом Мінотавра, стишеним великою відстанню), і музика Мемнона припиняється. Тиша. Потім декілька слабих, високо дзвінких трубних звуків. Потім знову тиша. Потім крадькома йде з півдня чоловік, захоплений таємничою ніччю; здивований, зупиняється й захоплено розглядає з лівого боку сфінкса, груди якого разом з дівчиною сховані від чоловіка виступом масивного сфінксового плеча.

Чоловік. Привіт тобі, сфінксе. Привіт од Юлія Цезаря! Я мандрував по багатьох землях, шукаючи ті загублені країни, з яких мене вигнало моє народження в цей світ. Я шукав товариства істот, подібних до мене. Я знайшов череди й пастівники, людей і міста, але другого Цезаря я не знайшов. Я не знайшов рідного мені повітря, ні рідного чоловіка; нікого, хто міг би творити мої денні справи і думати мої нічні думи. Там, у тому маленькому світі, сфінксе, моє місце таке високе, як і твоє в цій великій пустелі; тільки я мандрую, а ти сидиш нерухомо; я перемагаю, а ти терпиш; я працюю й дивуюсь, а ти спостерігаєш і ждеш. Я дивлюся вгору — і засліплююся,