- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (11) »
рабів!
О краю мій, світе!
Щоб раз тебе вздріти,
Я рад був терпіти
Весь вік у ярмі.
А днесь тя щоднини
З утіхов дитини
Видаю, єдиний,
У снах, у тюрмі.
14 марта 1880
Нічні думи
Ночі безмірнії, ночі безсоннії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує. Виром невпинним бажання сердечнії Рвуться, летять - Вічно невтишені і безконечнії… Мов на свої мене крила безпечнії Схопить хотять. Де ви так рветесь, куди ви літаєте, Думи-орли? В гості до зірки ви, чень, не бажаєте? К земним зіркам же ви й стежки не знаєте Тут по земли. О моя ясна, блискуча зірничко, Де ти живеш? Чи за життя ще я вздрю твоє личко? Чи аж по смерті на гріб мій, горличко, Плакать прийдеш? 12 дек[абря] 1882
Догорають поліна в печі, Попеліє червоная грань… У задумі сиджу я вночі І думок сную чорную ткань. І коли ж то той жар догорить, Що ятриться у серці мені? І чи скоро-то горе згасить В моїм мізку думки огняні? Ох, печуть і бушують вони! Гризе душу й морозить нуда! Кров кипить, і нутро все в огні - Вколо ж мур і неволя бліда. Я боротись за правду готов, Рад за волю пролить свою кров, Та з собою самим у війні Не простояти довго мені. 18 нояб[ря] 1881
Не покидай мене, пекучий болю, Не покидай, важкая думо-муко Над людським горем, людською журбою! Рви серце в мні, бліда журо-марюко, Не дай заснуть в постелі безучастя - Не покидай мене, гриже-гадюко! Не дай живому в домовину класться, Не дай подумать ані на хвилину Про власну радість і про власне щастя, Докіль круг мене міліони гинуть, Мов та трава схне літом під косою, І від колиски аж по домовину Жиють з бідою, наче брат з сестрою, - Докіль життя тяжким нас давить валом, На пні ламає силою страшною, Докіль ще недосяглим ідеалом Для міліонів ситість, тепла хата, - Докіль на лицях сльози, ніби ралом, Борозди риють, доки зимна крата Тюремна руки путає робучі, Мруть з голоду бездомні сиротята, Пишаються під небом ті блискучі Гнізда розпусти, зопсуття й обмани І світ заражують, докіль могучі "Стовпи" отруту ллють в народні рани, Думки кують, для прихоті своєї Люд трупом стелють люті тамерлани! Ох, загніздись на дні душі моєї, Важкая думо! Сильними кліщами Стискай те серце, скоро б від твоєї Схибнув я стежки! Ночами і днями Шепчи над вухом: "Ти слуга нещасних! Працюй для них словами і руками Без бажань власних, без вдоволень власних!" 28 нояб[ря] 1883
Місяцю-князю! Нічкою темною Тихо пливеш ти Стежков тяємною… Ніжно хлюпочеться Воздушне море, Так в нім і хочеться Змить з серця горе. Місяцю-князю, Ти, чарівниченьку! Смуток на твойому Ясному личеньку. Із небозвідної Стежки погідної Важко глядіть тобі В море бездонне, В людськості бідної Горе безсонне. Місяцю-князю! В пітьмі будущого, Знать, ти шукаєш Зілля цілющого, Зілля, що лиш цвіте З-за райських меж… Ох, і коли ж ти те Зілля найдеш?.. 16 іюля 1883 Думи пролетарія
Судіть мене, судді мої, Без милості фальшивої! Не надійтесь, що верну я З дороги "нечестивої", Не надійтесь, що голову Пред вами смирно схилю я, Що в добрість вашу вірити Буду одну хоч хвилю я. Судіть мене без боязні - Таж сильні ви, то знаєте! Судіть без встиду, таж ви встид На прив'язі тримаєте; Судіть, як каже право вам, Судіть остріше, тяжче ще - Таж ви і право - то одно В одній машині колісце. Одно лишень, прошу я вас, Скажіть виразно й сміло ви: Яка вина моя і тих, Що враз зо мною йдуть і йшли? Скажіть виразно: "Люди ті - Се зрадники! Вони хотять Перетворить, перевернуть, Звалити наш суспільний лад!" Та й ще скажіть, за що хотять Перетворити лад цілий? За те, що паном в нім багач, А гнесь слугою люд німий, За те, що чесна праця в нім Придавлена, понижена, Хоч весь той ваш суспільний лад Піддержує й живить вона. За те, що дармоїдство тут З робучих рук ссе кров і піт; За те, що тут з катедр, амвон Ллєсь темнота, не ясний світ; За те, що ллєсь мільйонів кров По прихоті панів, царів; За те, що люди людям тут Кати, боги, раби гірш псів. А ще скажіте, як сей лад Перевернути хочем ми. Не зброєю, не силою Огню, заліза і війни, А правдою, і працею, Й наукою. А як війна Кривава понадобиться - Не наша буде в тім вина. Та ще скажіть, що ви й самі Не відмовляєте нам то, Що правду ми говоримо, Що прямо, чесно ми йдемо За правдою. Все те скажіть, Судді мої, по щирості, Тоді в ім'я с ь о г о ладу Судіть мене без милості! 30 апр[еля] 1880
Против рожна перти, Против хвиль плисти, Сміло аж до смерти Хрест важкий нести! Правда против сили! Боєм против зла! Між народ похилий Вольності слова! З світочем науки Против брехні й тьми - Гей, робучі руки, Світлії уми! Ще те не вродилось Остреє залізо, Щоб ним правду й волю Самодур зарізав! Ще той не вродився Жар, щоб в нім згоріло Вічне діло духа, Не лиш утле тіло! 3 апр[еля] 1880
1 Завжди те саме! (Лат.)
Під пнем перегнилим в болоті гнилому Вертяться, клубляться дрібні черв'яки: І вродились, виросли й гинуть у ньому, А другі їх тілом живуть залюбки. І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній: Десь сонце горить у всім чарі весни, А в сонця промінні, у рардості вічній Гуляють і золотом сяють вони. Ті сни свої черви складали в системи З заключенням: так є найліпше, як є; Читали промови, співали поеми Про гарне, щасливе в болоті життє. Втім люди той пень відвалили й поперли, І дійснеє сонце вказалось з-за мли; На сонце те глипнули черви й померли І, мручи, убійчеє світло кляли.
1882
Всюди нівечиться правда, Всюди панує брехня, В ваших лиш сердцях, о браття, Най не постане вона! Там ви для правди святої Сильний збудуйте опліт, Там ви огонь невгасимий Чесної думки паліть! Твердша від сталі твердої, Сто раз тривкіша, ніж мур, - Щирих, м'яких серць твердиня Супроти громів і бур. Там з поколінь в покоління Правда простоїть ціла,
***
Ночі безмірнії, ночі безсоннії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує. Виром невпинним бажання сердечнії Рвуться, летять - Вічно невтишені і безконечнії… Мов на свої мене крила безпечнії Схопить хотять. Де ви так рветесь, куди ви літаєте, Думи-орли? В гості до зірки ви, чень, не бажаєте? К земним зіркам же ви й стежки не знаєте Тут по земли. О моя ясна, блискуча зірничко, Де ти живеш? Чи за життя ще я вздрю твоє личко? Чи аж по смерті на гріб мій, горличко, Плакать прийдеш? 12 дек[абря] 1882
***
Догорають поліна в печі, Попеліє червоная грань… У задумі сиджу я вночі І думок сную чорную ткань. І коли ж то той жар догорить, Що ятриться у серці мені? І чи скоро-то горе згасить В моїм мізку думки огняні? Ох, печуть і бушують вони! Гризе душу й морозить нуда! Кров кипить, і нутро все в огні - Вколо ж мур і неволя бліда. Я боротись за правду готов, Рад за волю пролить свою кров, Та з собою самим у війні Не простояти довго мені. 18 нояб[ря] 1881
***
Не покидай мене, пекучий болю, Не покидай, важкая думо-муко Над людським горем, людською журбою! Рви серце в мні, бліда журо-марюко, Не дай заснуть в постелі безучастя - Не покидай мене, гриже-гадюко! Не дай живому в домовину класться, Не дай подумать ані на хвилину Про власну радість і про власне щастя, Докіль круг мене міліони гинуть, Мов та трава схне літом під косою, І від колиски аж по домовину Жиють з бідою, наче брат з сестрою, - Докіль життя тяжким нас давить валом, На пні ламає силою страшною, Докіль ще недосяглим ідеалом Для міліонів ситість, тепла хата, - Докіль на лицях сльози, ніби ралом, Борозди риють, доки зимна крата Тюремна руки путає робучі, Мруть з голоду бездомні сиротята, Пишаються під небом ті блискучі Гнізда розпусти, зопсуття й обмани І світ заражують, докіль могучі "Стовпи" отруту ллють в народні рани, Думки кують, для прихоті своєї Люд трупом стелють люті тамерлани! Ох, загніздись на дні душі моєї, Важкая думо! Сильними кліщами Стискай те серце, скоро б від твоєї Схибнув я стежки! Ночами і днями Шепчи над вухом: "Ти слуга нещасних! Працюй для них словами і руками Без бажань власних, без вдоволень власних!" 28 нояб[ря] 1883
***
Місяцю-князю! Нічкою темною Тихо пливеш ти Стежков тяємною… Ніжно хлюпочеться Воздушне море, Так в нім і хочеться Змить з серця горе. Місяцю-князю, Ти, чарівниченьку! Смуток на твойому Ясному личеньку. Із небозвідної Стежки погідної Важко глядіть тобі В море бездонне, В людськості бідної Горе безсонне. Місяцю-князю! В пітьмі будущого, Знать, ти шукаєш Зілля цілющого, Зілля, що лиш цвіте З-за райських меж… Ох, і коли ж ти те Зілля найдеш?.. 16 іюля 1883 Думи пролетарія
НА СУДІ
Судіть мене, судді мої, Без милості фальшивої! Не надійтесь, що верну я З дороги "нечестивої", Не надійтесь, що голову Пред вами смирно схилю я, Що в добрість вашу вірити Буду одну хоч хвилю я. Судіть мене без боязні - Таж сильні ви, то знаєте! Судіть без встиду, таж ви встид На прив'язі тримаєте; Судіть, як каже право вам, Судіть остріше, тяжче ще - Таж ви і право - то одно В одній машині колісце. Одно лишень, прошу я вас, Скажіть виразно й сміло ви: Яка вина моя і тих, Що враз зо мною йдуть і йшли? Скажіть виразно: "Люди ті - Се зрадники! Вони хотять Перетворить, перевернуть, Звалити наш суспільний лад!" Та й ще скажіть, за що хотять Перетворити лад цілий? За те, що паном в нім багач, А гнесь слугою люд німий, За те, що чесна праця в нім Придавлена, понижена, Хоч весь той ваш суспільний лад Піддержує й живить вона. За те, що дармоїдство тут З робучих рук ссе кров і піт; За те, що тут з катедр, амвон Ллєсь темнота, не ясний світ; За те, що ллєсь мільйонів кров По прихоті панів, царів; За те, що люди людям тут Кати, боги, раби гірш псів. А ще скажіте, як сей лад Перевернути хочем ми. Не зброєю, не силою Огню, заліза і війни, А правдою, і працею, Й наукою. А як війна Кривава понадобиться - Не наша буде в тім вина. Та ще скажіть, що ви й самі Не відмовляєте нам то, Що правду ми говоримо, Що прямо, чесно ми йдемо За правдою. Все те скажіть, Судді мої, по щирості, Тоді в ім'я с ь о г о ладу Судіть мене без милості! 30 апр[еля] 1880
SEMPER IDEMI1
Против рожна перти, Против хвиль плисти, Сміло аж до смерти Хрест важкий нести! Правда против сили! Боєм против зла! Між народ похилий Вольності слова! З світочем науки Против брехні й тьми - Гей, робучі руки, Світлії уми! Ще те не вродилось Остреє залізо, Щоб ним правду й волю Самодур зарізав! Ще той не вродився Жар, щоб в нім згоріло Вічне діло духа, Не лиш утле тіло! 3 апр[еля] 1880
____________________
1 Завжди те саме! (Лат.)
ІДЕАЛІСТИ
Під пнем перегнилим в болоті гнилому Вертяться, клубляться дрібні черв'яки: І вродились, виросли й гинуть у ньому, А другі їх тілом живуть залюбки. І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній: Десь сонце горить у всім чарі весни, А в сонця промінні, у рардості вічній Гуляють і золотом сяють вони. Ті сни свої черви складали в системи З заключенням: так є найліпше, як є; Читали промови, співали поеми Про гарне, щасливе в болоті життє. Втім люди той пень відвалили й поперли, І дійснеє сонце вказалось з-за мли; На сонце те глипнули черви й померли І, мручи, убійчеє світло кляли.
1882
***
Всюди нівечиться правда, Всюди панує брехня, В ваших лиш сердцях, о браття, Най не постане вона! Там ви для правди святої Сильний збудуйте опліт, Там ви огонь невгасимий Чесної думки паліть! Твердша від сталі твердої, Сто раз тривкіша, ніж мур, - Щирих, м'яких серць твердиня Супроти громів і бур. Там з поколінь в покоління Правда простоїть ціла,
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (11) »