мовлю…

(Засоромлена, подається з рундука в садок.

Увiходить з будинку на рундук джура).

Д ж у р а

Там, пане, я принiс для гостя речi.

П е р е б i й н и й

Ходiм, Степане, покажу, де маєш в нас мешкати.

С т е п а н (до Перебiинихи)

Спасибi, панiматко, за хлiб, за сiль!

П е р е б i й н и х а (з косим поглядом на сина)

Пробач, коли що, може, прийшлось на перший раз не до сподоби…

(Степан з Перебiйним i джурою йдуть у будинок).

П е р е б i й н и х а (до Iвана нишком)

Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?

I в а н

Ат! Хай же вiн хоч раз почує правду!

П е р е б i й н и х а

Адже ти чув, що вiн казав…

I в а н

Овва! бурсак, та щоб не вмiв замилить очi!

П е р е б i й н и х а

Менi вiн до сподоби, - добрий хлопець, такий увiчливий…

I в а н

Та вам вже, звiсно, язиком приподобатись недовго.

П е р е б i й н и х а

Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь таким до гостя гострим! Се ж неначе на те його ми в хату запросили, щоб ним помiтувати. Незвичайно!

I в а н

Та вже гаразд, не буду зачiпати.

(Зiходить з рундука).

П е р е б i й н и х а

Куди ти?

I в а н

От пiду до товариства.

(Їде через садок, перескакує через тин i зникає.

Увiходить служебка i збирає зi стола).

П е р е б i й н и х а

Де ти, Оксано?

О к с а н а (виходить iз-за куща з кухликом в руцi)

Ось я тута, мамо.

Се я барвiнок поливаю.

П е р е б i й н и х а

Справдi, полити слiд, - зовсiм посох на сонцi.

Полий же й те, що ми пересадили.

П е р е б i й н и х а i служебка, зiбравши зi стола, йдуть у будинок. Оксана, поливаючи квiти, спiває веснянки. В садку сутенiє.

С т е п а н нишком вилазить вiкном з своєї кiмнати на рундук, прудко та звинно зiскакує з рундука на землю i пiдходить до Оксани.

О к с а н а (уриває спiв i впускає кухля)

Ой лихо! Хто се?..

С т е п а н

Панночко, се я.

Прости мене. Ти гнiватись не мусиш, бо ти ж мене сама причарувала i звабила, як соловейко, спiвом.

Я не своєю силою прийшов…

О к с а н а (засоромлено i разом гордовито)

Боярине, до чого сiї речi?

Менi їх слухати не випадає.

(Хоче йти).

С т е п а н (затримує її за руку)

Нi, ти не пiдеш так…

О к с а н а (вражена, вириває руку)

Се що за звичай?

Я не холопка з в о т ч и н и твоєї!

С т е п а н (знищений)

Я не хотiв образити тебе.

Запевне, вiльна ти… Яка журба тобi, що я поїду на чужину з розбитим серцем, що коханий спогад про зустрiч милу обiллє отрута?

Тобi дарма, дiвчино-гордiвнице…

Хто я для тебе? Зайда, заволока…

Адже мене усюди так зовуть…

Ти завтра вже про мене й не згадаєш…

О к с а н а (спустивши очi)

Хiба ти завтра їдеш?

С т е п а н

Що ж я маю тобi тут очi мулити собою?

О к с а н а

Виходить, наче я тебе жену…

Я ще ж тобi не мовила нi слова…

С т е п а н

Невже я маю ще й того дiждатись, щоб ти менi сказала: "Вибирайся"?

О к с а н а

(збентежена, зриває з вишнi листочки, кусає їх (розщипує в руках)

Який же ти чудний! Ну, що ж я мала тобi казати? Я не звикла так…

Я iнших паничiв роками знаю i ще вiд них такого не чувала… а ти… недавно що приїхав…

С т е п а н

Панно!

Тi паничi безжурно походжають не. щирому дозвiллi по садочках та вибирають квiтку для забави, i тiльки ждуть, щоб краще розцвiлася.

А я ж, як в'язень, що на час короткий з темницi вирвався i має хутко з веселим свiтом знову попрощатись i розцвiту не має часу ждати.

Менi була б не для забави квiтка, я бачу в нiй життя i волi образ i краю рiдного красу. Для мене куточок той, де б посадив я квiтку, здавався б цiлим свiтом… Я забув, що ти живеш на волi, що для тебе привабного нема нiчого там, де я живу, i навiть буть не може…

О к с а н а (стиха, похиливши голову)

Чого ж ти так у тому певен?

Ти наче думаєш, що я вже справдi якась ростина, що в менi немає нi серця, нi душi…

(В голосi злегка бринять сльози Вона уриває).

С т е п а н (знов бере Тi за руку, вона не боронить)

Оксано, зоре!..

Пробач… я сам не знаю… я не смiю…

(з поривом)

Нi, я не можу, я не маю сили тебе зректися!

(Пригортає Оксану).

Серденько, скажи, чи любиш ти мене! Промов же слово!

О к с а н а

Хiба ж би я з тобою так стояла?

(Ховає обличчя у нього на грудях. Нiма сцена).

С т е п а н

Я завтра старостiв зашлю до тебе.

Чи батько твiй їх прийме?

О к с а н а

Татко дуже тебе вподобав i матуся теж.

С т е п а н

Що тiльки дам тобi я на чужинi замiсть веселощiв рiдного краю?

Своє кохання вiрне, бiльш нiчого…

О к с а н а

Не думай, нiби я пуста панянка, що тiльки має на умi забави та залицяння. Сi труднi часи думок поважних I дiвчат навчили.

Якби ти знав, як туга кров гнiтить!..,

С т е п а н

Кров?

О к с а н а

Так. Не раз, вернувшися з походу, лицарство з нами бавиться при танцях.

Простягне руку лицар, щоб узяти мене до танцю, а менi здається, що та рука червона вся вiд кровi, вiд кровi братньої… Такi забави не веселять мене… Либонь, нiколи не прийняла б я перстеня з руки такого лицаря…

(Гладить йому руку).

Оця рука вiд кровi чиста.

С т е п а н

Се не всi вважають за честь.

О к с а н а

А я вiдразу привернулась до тебе серцем за твою лагiднiсть.

Скажи, чи всi такi в твоїй родинi?

С т е п а н

Родина в нас мала: сестра, й матуся, та брат маленький. Так, вони у мене всi не лихi.

О к с а н а

Твоя матуся, може, не злюбить незнайомої невiстки?..

Що я тодi почну там на чужинi, далеко так вiд роду?

С т е п а н

Нi, Оксано, того не бiйся. Мати будуть радi, що привезу я жiнку з України, - мiй батько, умираючи, бажав, щоб я десь в рiднiм краю одружився.

Тебе ж малою мати пам'ятають.

(Знов пригортає її).

Та й хто ж би не злюбив моєї долi, голубоньки Оксаночки моєї?

Се тiльки в пiснi всi свекрухи лютi, а ти побачиш, як моя матуся тобi за рiдну стане.

О к с а н а

Дай-то боже!

С т е п а н

Менi тепер здається, що нiгде на цiлiм свiтi вже нема чужини, поки ми вдвох з тобою. От побачиш, яке ми там кубелечко зiв'ємо, хоч i в Москвi. Нiчого ж там чужого у нашiй хатоньцi не буде, - правда?

О к с а н а

Авжеж. I, знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини.

С т е п а н

Зо мною?

О к с а н а (усмiхається)

Тим певне, що з тобою. Але й так, хiба ж то вже така чужа країна?

Таж вiра там однакова, i мову я наче трохи тямлю, як говорять.

С т е п а н

Та мови вже ж навчитися недовго… ну нiби трохи тверда… Та дарма!

Оксаночка у мене розумниця, - всього навчиться.

О к с а н а

Не хвали занадто, бо ще наврочиш!

(Трохи посмутнiла).

Я вже й так боюся…

С т е п а н

Чого, єдина?

О к с а н а

Якось так упало се щастя раптом. Я такого зроду не бачила… Всi подруги мої, тi, що побралися, багато мали i горя, й клопоту перед весiллям, а я…

С т е п а н

Та ще пожди! От, може, завтра твiй батенько менi порiг покаже.

О к с а н а

Нi, нi, сього не буде, я вже певна.

С т е п а н (жартуючи)

Здається, панночка не радi з того?

Коли б ще й гарбуза не покотили?..

О к с а н а

Та годi! Що за жарти?

С т е п а н

От нiяк не догоджу тобi словами! Добре ж, не буду говорити, коли