- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (8) »
так!
(Без слiв пригортає й милує її. Вона спершу пручається, потiм пiддається його пестощам).
Г о л о с м а т е р i (з будинку)
Оксано! Годi вже там поливати!
Вже пiзно!
О к с а н а (кинулась)
Мати кличуть.
(Зривається йти).
С т е п а н (утримує її. Пристрасно)
Ще хвилинку!..
Хвилоночку!
О к с а н а
Я вийду ще до тебе, як мати ляжуть спати.
С т е п а н
Вийди, люба!
Я виглядатиму тебе до свiта!
Г о л о с м а т е р i
Оксано, де ти?
О к с а н а
Ось я йду, матусю!
(Ще раз на прощання обiймає Степана i йде до будинку).
Свiтлиця у Степановiм дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомiн дзвонiв. М а т и Степанова i О к с а н а увiходять убранi по-вкраїнськи, - мати в намiтцi i в темнiй сукнi з широким виложистим комiром. Оксана в кораблику, в шнурiвцi та в кунтушi.
М а т и (сiдає на ослонi, важко дишучи) Спочину трохи, поки йти у терем… Стара… не носять ноги… О к с а н а (сiдає поруч) Ви, матусю, казали б лiжко перенести в дiл, бо вам сутужно лазити на сходи. М а т и Ой нi, голубонько, нехай вже там, у теремi… Тут, на Москвi, не звичай, щоб жiнка мешкала на долi. Скажуть: ото, стара, а звичаю не тямить. О к с а н а Ви ж не в тутешнiх звичаях зросли. М а т и То що? Вони, Оксанко, не питають, хто як там зрiс… Адже ми тута зайди, - з вовками жий, по-вовчи й вий. О к с а н а (зо смiхом) Ой лихо! чи тобто й я по-вовчи маю вити? М а т и А ти б як думала? Сьогоднi в церквi що шепоту було навколо нас: "Черкашенки! Хохлуши!" О к с а н а (трохи посмутнiвши) Та… я чула… грiха десь не бояться: в церквi божiй, замiсть молитися, людей все гудять, а ще й виносяться так благочестям поперед нас… М а т и Так скрiзь воно по свiтi: що сторона - то звичай, а що город - то й норов, кажуть люди. Дивно їм на наше вбрання. Тут жiнки зап'ятi, а ми, бач, не вкриваємо обличчя. О к с а н а Чи ми ж туркенi? М а т и Хай господь боронить! Воно ж пак i московки не туркенi, а так чомусь ото в них повелося. Та вже ж як ти бояриня московська, неначебто воно тобi й годиться вбиратися по-їхньому. О к с а н а А ви ж? Адже ж i ви бояринова мати. М а т и Що мати, то не жiнка. Люди бачать, що я вже лагоджусь у божу путь, то де ж таки менi мiняти вбори. (З лагiдним i журливим усмiхом). Не варт уже й справляти щось нового. Адже й старенький мiй - нехай царствує! - в козацькому жупанi вiк дожив, так i на смерть його я нарядила - в мережану сорочку… (Втирає хустинкою очi. Оксана, зворушена, дивиться на неї. Коротке мовчання). О к с а н а I навiщо Степан убрався в те боярське фантя? От як стояв зо мною пiд вiнцем у кармазиновiм жупанi, мамо, ото був… (Засоромившись, уриває). М а т и (добродушно киває їй головою) Та, либонь, був до сподоби тодi комусь… (поважнiше) Проте ж не можна, дочко, йому царського нехтувати вбрання. О к с а н а А батько ж… М а т и Батько, донечко, старий i немiчний вже був, коли назвався боярином. Не трапилось йому виходити вже й з дому пiсля того. Степан же й на царськi беседи ходить, i в думу, i в приказ. О к с а н а Хiба ж то сором, якби вiн по-козацькому вбирався? М а т и Не то що сором… От чудна ти, доню, уже ж таки твiй чоловiк боярин, а не козак, чи ти ж не розумiєш? О к с а н а (смутно) Чому не розумiю?.. М а т и Отже, бачиш, я й Ганну по-московському вбираю, бо Ганнi вже судилась тута пара, вона вже ж не поїде на Вкраїну. О к с а н а Чому ж її Степан не взяв з собою, як був у.нас? М а т и Та дiвцi мандрувати неначе неподоба; скажуть люди: "Поїхала там женихiв ловити". Нехай вже тута шарахвани носить, коли судилося. О к с а н а Та ще дiвочий той шарахван неначеб форемнiший, а що жiночий, то такий бахматий та довгий-довгий, мов попiвська ряса! Аж сумно, як се я його надiну? Ото й на голову такий пiдситок надiти треба? Зап'ясти обличчя? М а т и Та вже ж не як. О к с а н а (помовчавши, нiяково) Боюся я, матусю. М а т и Чого ти, донечко, скажи, чого? О к с а н а Та нiяк мовити… М а т и Ти не соромся. Вже ж я тобi за рiдну матiр тута. О к с а н а (цiлує їй руку) Так, матiнко. То я… собi гадаю… коли б я не спротивилася часом, Степановi в такiй одежi… М а т и (смiючись) От ще що вигадала! А тобi Степан ще не спротивився, що не в жупанi? О к с а н а Та то ж менi… М а т и I не вигадуй, дочко! Хiба ж таки Степан мала дитина, що iнако вберись, то й не пiзнає? О к с а н а Пiзнати то впiзнає… М а т и (глянувши у вiкно) А поглянь молодшими очима, хто то йде? Чи не Степан бува? О к с а н а Еге ж, то вiн. а з ним ще два якiсь. М а т и Тiкаймо, дочко! (Пiдводиться й подається до дверей). О к с а н а Чого се, хай бог милує, тiкати, як вiд татар? М а т и Ще осмiють, дитинко; нема тут звичаю з чоловiками жiноцтву пробувати при беседi. (Одчиняє дверi й спiшиться по сходах у терем). О к с а н а (iде за нею) Ой господи, якi се тут звичаї! Оце - але!
Сцена швидко перемiняється. Терем. Крiм О к с а н и i м а т е р i, в теремi ще є Г а н н а, молода дiвчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.
М а т и (пiдходить до великої скринi) Отут, моя дитино, твоє боярське вбрання. Я придбала. О к с а н а (гречно, але без радощiв) Спасибi, мамо. М а т и Хочеш подивитись або примiряти? О к с а н а Хай трошки згодом. Щось я втомилася. Та вже ж нiкуди сьогоднi не пiду, то ще поспiю перевдягтися. М а т и До твоєї волi. Спочинь собi. Та й я пiду спочину, воно й годиться в свято. (Iде в бiчну кiмнату). Г а н н а (що досi сидiла, лузаючи гарбузове насiння) Ой сестричко, i нащо тi свята потрiбнi в свiтi? О к с а н а Ото спитала! Що тобi бiг дав? Г а н н а Та нудно ж, господи! О к с а н а Сидиш, то й нудно. А ти пiди мiж челядь, погуляй. Г а н н а Куди ж се я пiду? Яка там челядь? О к с а н а А ти хiба товаришок не маєш? Г а н н а Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити? Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пiзналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така… О к с а н а Чого ж тебе водити? Уже ж ти не маленька. Йди сама. Ще й веселiше буде вам без старших. Г а н н а Самiй не можна по Москвi ходити. О к с а н а Хiба хто нападе? Г а н н а Нi, так, не звичай. О к с а н а Ну, вже тi звичаї отут у вас! Г а н н а Та й що менi бояришнi тi скажуть? Сидять по теремах, от як i я, не бачать свiта. Що з їх за веселiсть? О к с а н а Чого ж ви сидите? Пiшли б укупi кудись на вигой або в гай над рiчку та заспiвали б. Я, бувало, дома годинки в хатi не просиджу святом. Г а н н а Ба в тебе дома! Там же не Москва. Такого тут iзроду не чували, - спiвати по гаях!.. О к с а н а То ти й не знаєш, як на Вкраїнi в нас гуляє челядь? Г а н н а Я мало що Вкраїну пам'ятаю, а Ванька тут уже й вродився. О к с а н а Ванька? Чому ж би не Iвась? Г а н н а Так тут зовуть,
II
У М о с к в i.
Свiтлиця у Степановiм дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомiн дзвонiв. М а т и Степанова i О к с а н а увiходять убранi по-вкраїнськи, - мати в намiтцi i в темнiй сукнi з широким виложистим комiром. Оксана в кораблику, в шнурiвцi та в кунтушi.
М а т и (сiдає на ослонi, важко дишучи) Спочину трохи, поки йти у терем… Стара… не носять ноги… О к с а н а (сiдає поруч) Ви, матусю, казали б лiжко перенести в дiл, бо вам сутужно лазити на сходи. М а т и Ой нi, голубонько, нехай вже там, у теремi… Тут, на Москвi, не звичай, щоб жiнка мешкала на долi. Скажуть: ото, стара, а звичаю не тямить. О к с а н а Ви ж не в тутешнiх звичаях зросли. М а т и То що? Вони, Оксанко, не питають, хто як там зрiс… Адже ми тута зайди, - з вовками жий, по-вовчи й вий. О к с а н а (зо смiхом) Ой лихо! чи тобто й я по-вовчи маю вити? М а т и А ти б як думала? Сьогоднi в церквi що шепоту було навколо нас: "Черкашенки! Хохлуши!" О к с а н а (трохи посмутнiвши) Та… я чула… грiха десь не бояться: в церквi божiй, замiсть молитися, людей все гудять, а ще й виносяться так благочестям поперед нас… М а т и Так скрiзь воно по свiтi: що сторона - то звичай, а що город - то й норов, кажуть люди. Дивно їм на наше вбрання. Тут жiнки зап'ятi, а ми, бач, не вкриваємо обличчя. О к с а н а Чи ми ж туркенi? М а т и Хай господь боронить! Воно ж пак i московки не туркенi, а так чомусь ото в них повелося. Та вже ж як ти бояриня московська, неначебто воно тобi й годиться вбиратися по-їхньому. О к с а н а А ви ж? Адже ж i ви бояринова мати. М а т и Що мати, то не жiнка. Люди бачать, що я вже лагоджусь у божу путь, то де ж таки менi мiняти вбори. (З лагiдним i журливим усмiхом). Не варт уже й справляти щось нового. Адже й старенький мiй - нехай царствує! - в козацькому жупанi вiк дожив, так i на смерть його я нарядила - в мережану сорочку… (Втирає хустинкою очi. Оксана, зворушена, дивиться на неї. Коротке мовчання). О к с а н а I навiщо Степан убрався в те боярське фантя? От як стояв зо мною пiд вiнцем у кармазиновiм жупанi, мамо, ото був… (Засоромившись, уриває). М а т и (добродушно киває їй головою) Та, либонь, був до сподоби тодi комусь… (поважнiше) Проте ж не можна, дочко, йому царського нехтувати вбрання. О к с а н а А батько ж… М а т и Батько, донечко, старий i немiчний вже був, коли назвався боярином. Не трапилось йому виходити вже й з дому пiсля того. Степан же й на царськi беседи ходить, i в думу, i в приказ. О к с а н а Хiба ж то сором, якби вiн по-козацькому вбирався? М а т и Не то що сором… От чудна ти, доню, уже ж таки твiй чоловiк боярин, а не козак, чи ти ж не розумiєш? О к с а н а (смутно) Чому не розумiю?.. М а т и Отже, бачиш, я й Ганну по-московському вбираю, бо Ганнi вже судилась тута пара, вона вже ж не поїде на Вкраїну. О к с а н а Чому ж її Степан не взяв з собою, як був у.нас? М а т и Та дiвцi мандрувати неначе неподоба; скажуть люди: "Поїхала там женихiв ловити". Нехай вже тута шарахвани носить, коли судилося. О к с а н а Та ще дiвочий той шарахван неначеб форемнiший, а що жiночий, то такий бахматий та довгий-довгий, мов попiвська ряса! Аж сумно, як се я його надiну? Ото й на голову такий пiдситок надiти треба? Зап'ясти обличчя? М а т и Та вже ж не як. О к с а н а (помовчавши, нiяково) Боюся я, матусю. М а т и Чого ти, донечко, скажи, чого? О к с а н а Та нiяк мовити… М а т и Ти не соромся. Вже ж я тобi за рiдну матiр тута. О к с а н а (цiлує їй руку) Так, матiнко. То я… собi гадаю… коли б я не спротивилася часом, Степановi в такiй одежi… М а т и (смiючись) От ще що вигадала! А тобi Степан ще не спротивився, що не в жупанi? О к с а н а Та то ж менi… М а т и I не вигадуй, дочко! Хiба ж таки Степан мала дитина, що iнако вберись, то й не пiзнає? О к с а н а Пiзнати то впiзнає… М а т и (глянувши у вiкно) А поглянь молодшими очима, хто то йде? Чи не Степан бува? О к с а н а Еге ж, то вiн. а з ним ще два якiсь. М а т и Тiкаймо, дочко! (Пiдводиться й подається до дверей). О к с а н а Чого се, хай бог милує, тiкати, як вiд татар? М а т и Ще осмiють, дитинко; нема тут звичаю з чоловiками жiноцтву пробувати при беседi. (Одчиняє дверi й спiшиться по сходах у терем). О к с а н а (iде за нею) Ой господи, якi се тут звичаї! Оце - але!
Сцена швидко перемiняється. Терем. Крiм О к с а н и i м а т е р i, в теремi ще є Г а н н а, молода дiвчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.
М а т и (пiдходить до великої скринi) Отут, моя дитино, твоє боярське вбрання. Я придбала. О к с а н а (гречно, але без радощiв) Спасибi, мамо. М а т и Хочеш подивитись або примiряти? О к с а н а Хай трошки згодом. Щось я втомилася. Та вже ж нiкуди сьогоднi не пiду, то ще поспiю перевдягтися. М а т и До твоєї волi. Спочинь собi. Та й я пiду спочину, воно й годиться в свято. (Iде в бiчну кiмнату). Г а н н а (що досi сидiла, лузаючи гарбузове насiння) Ой сестричко, i нащо тi свята потрiбнi в свiтi? О к с а н а Ото спитала! Що тобi бiг дав? Г а н н а Та нудно ж, господи! О к с а н а Сидиш, то й нудно. А ти пiди мiж челядь, погуляй. Г а н н а Куди ж се я пiду? Яка там челядь? О к с а н а А ти хiба товаришок не маєш? Г а н н а Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити? Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пiзналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така… О к с а н а Чого ж тебе водити? Уже ж ти не маленька. Йди сама. Ще й веселiше буде вам без старших. Г а н н а Самiй не можна по Москвi ходити. О к с а н а Хiба хто нападе? Г а н н а Нi, так, не звичай. О к с а н а Ну, вже тi звичаї отут у вас! Г а н н а Та й що менi бояришнi тi скажуть? Сидять по теремах, от як i я, не бачать свiта. Що з їх за веселiсть? О к с а н а Чого ж ви сидите? Пiшли б укупi кудись на вигой або в гай над рiчку та заспiвали б. Я, бувало, дома годинки в хатi не просиджу святом. Г а н н а Ба в тебе дома! Там же не Москва. Такого тут iзроду не чували, - спiвати по гаях!.. О к с а н а То ти й не знаєш, як на Вкраїнi в нас гуляє челядь? Г а н н а Я мало що Вкраїну пам'ятаю, а Ванька тут уже й вродився. О к с а н а Ванька? Чому ж би не Iвась? Г а н н а Так тут зовуть,
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (8) »