загорланив, звертаючись до нього:
— Відтавання робити! Слухати команду!
І-П’ятнадцятий не звернув на це ніякої уваги.
— Я до ваших послуг, люди.
На всякий випадок я увімкнув свій авто-жетон, схожий на кишеньковий ліхтарик, і помигав променем на індикатор робота (при цьому в «мозкові» будь-якого робота повинен автоматично увімкнутися орган повного послуху).
— Що тут відбувається? — запитав я.
— Будівництво ділянки дороги, — доповів І-П’ятнадцятий. — Етап — встановлення автоблокування. Головний інженер захворів. Він тимчасово призначив мене виконувати його функції.
— А що роблять шпалоукладник і роботи в будинку головного інженера?
І-П’ятнадцятий засоромився. Він був настільки досконалий, що, виявляється, міг навіть соромитись.
— Справа в тому, що ми виконуємо складну роботу типу КГ. Т-5 і М-І брати участь в ній не можуть. Вимкнути їх, а потім витрачати час на наладку — нерентабельно. Залишити ввімкнутими без всякого заняття — накопичення надлишкової енергії. То я й організував гру в компризроз.
— Що це таке?
— Комітет по призначенню, розподілу і перерозподілу. Кілька складніших роботів я уповноважив доглядати хворого і дітей. Іншим теж довелось підшукати певне заняття, присвоїти звання і титули. Хіба це заборонена гра?
— А чому робот Т-6 б’є гайкою по ваті?
— Його основна спеціальність — забивати костилі, цвяхи. Зараз він грає роль головного прикладача печаток. Прикладаючи печатку, він виконує ті ж рухи, що й на роботі, тому може відразу ж перейти до основної справи.
— А цей шпалоукладник чому тут командує?
— Він теж бере участь у грі і махає руками, імітуючи укладку шпал…
Петро Ілліч все ще хмурився. З підозрою дивлячись на І-П’ятнадцятого, він запитав:
— А якщо йому так сподобається командувати, що він не захоче працювати?
І-П’ятнадцятий трохи помовчав, а потім відповів:
— Я його вимкну і почекаю, поки охолоне лампа П-1.
…Коли ми повертались, Петро Ілліч сказав:
— Я все-таки не довіряю І-П’ятнадцятому. Варто було б зайвий раз перевірити його наладку.
— Та все в порядку, — без найменшого сумніву відповів я. — Про це свідчить хоча б те, як він розподілив обов’язки між роботами.
Він височів наді мною, сяяв лакованими й хромованими деталями, поблискував пластмасовими щитками — диво досконалості, витвір самого Нугайлова, остання новинка роботехніки, ерудит ЛВЖ-17б. Всі деталі й блоки його були багаторазово перевірені на стендах. Він встиг уже, як було сказано у рекламному листку, зробити свій внесок в успішне виконання квартального плану. Але зараз ерудит ЛВЖ-17б безпорадно розводив клешнями, наслідуючи звичні рухи людини. — Ми спробували всі засоби, котрі ви, людино-лікарю, рекомендували по телефону, і все марно. Може б, ви особисто… — Ти ж бачиш, що я зараз зайнятий! — А в шістнадцять тридцять дві? «Ах ти, боже!» — я глянув на годинники — всі показували шістнадцять тридцять одну. Треба ж було мені вимовити «зараз» — груба помилка для спеціаліста моєї кваліфікації. — Переведіть його на штампування… — Він відмовляється працювати на штампуванні, фрезеруванні, складанні й на обкатці. Тому ми й вирішили, що його психіка порушена… — Як він потрапив до вас? — Ми зустріли його на господарському дворі. Розшифрувавши його примітивну мову, встановили, що цього робота привезли з фабрики. — Який у нього вигляд? — Це — біоробот. Пересувається на двох маніпуляторах. Має ще два типи крил для опору на повітря. — Можливо, для польоту? Можливо, це жива істота типу… — я ледь було не сказав «типу птаха», та своєчасно схаменувся і подумки вилаяв себе. Не вистачало мені, робо-психіатру, пройнятися жаргоном своїх пацієнтів. Відповідь пролунала відразу: — Ні, людино-лікар. Я зі Знаком якості закінчив школу для роботів і добре знаю, що головна відмінність живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку, народжені від подібних до них живих істот, а всі роботи синтезовані або ж складені з окремих частин у лабораторіях чи на заводах… Істоти типу птахів належать до класу живих, а об’єкт нашої розмови синтезований на фабриці у великому термостаті, поділеному на окремі камери. — Тоді, можливо, це літаючий біоробот серії сто двадцять «біс»? — взяв четвертий том каталога роботів. — Ні, людино-лікар, маніпулятори, скажімо крила, потрібні йому не для польоту, а тільки для зберігання рівноваги на землі. Мабуть, саме так долались вади його конструкції. — Дивно… — Крім цього, — продовжував ЛВЖ-17б, — він має голову з очима й гострим виступом, яким збирає різні зернятка, крихти хліба, частинки сміття… — Робот-прибиральник? — Він прибирає лише деяке сміття. Зате тим виступом здатен пробивати отвори у папері. — Робот-перфоратор? — Можливо, людино-лікарю. Він пам’ятає і серію на ящику, в якому його привезли на госпдвір. Ага, це вже дещо. По серії я зможу, нарешті, взнати індекс і встановити тип робота. — Назви серію. — Ем вісімнадцять. Дивна серія. Школи не зустрічав такої у роботів. Та про всяк випадок відкрив каталог. Як і передбачав, у ньому не було нічого схожого. Невже доведеться кидати справи й самому їхати на госпдвір? Адже ЛВЖ-17б не відчепиться, не махне рукою. Він запрограмований на неухильне виконання параграфів інструкції. — А який вид енергії він споживає? — запитав востаннє я. — Енергію він одержує з відходів виробництва, з тих крихіток органічної речовини, котрі збирає. — Я ж говорив, що це може бути просто птах… — Наважуся ще раз нагадати, людино-лікарю, що я зі Знаком якості й добре пам’ятаю усе, чому мене навчали. «Головна відміна живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку…» — Гаразд, гаразд, — здався я, — показуй свого робота. На вулиці ЛВЖ-17б став на коліна, розчинив кабіну на своїй спині і з вишуканою чемністю запропонував мені сідати. Як тільки я відкинувся на м’які подушки, він піднявся у повітря. Через півгодини ми приземлилися на великій огородженій ділянці, де кілька роботів, зігнувшись, щось розглядали. Вони тупцювали на одному місці, і земля вгиналася від їхніх могутніх ніг. — Що ви тут робите? — запитав я. — Не даємо йому втекти,
4. Головна відміна[5] Фантазія-жарт
«Головна відміна живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку, народжені від подібних до них живих істот, а всі роботи синтезовані або ж складені з окремих частин у лабораторіях чи на заводах…»(З підручника для роботів)
Він височів наді мною, сяяв лакованими й хромованими деталями, поблискував пластмасовими щитками — диво досконалості, витвір самого Нугайлова, остання новинка роботехніки, ерудит ЛВЖ-17б. Всі деталі й блоки його були багаторазово перевірені на стендах. Він встиг уже, як було сказано у рекламному листку, зробити свій внесок в успішне виконання квартального плану. Але зараз ерудит ЛВЖ-17б безпорадно розводив клешнями, наслідуючи звичні рухи людини. — Ми спробували всі засоби, котрі ви, людино-лікарю, рекомендували по телефону, і все марно. Може б, ви особисто… — Ти ж бачиш, що я зараз зайнятий! — А в шістнадцять тридцять дві? «Ах ти, боже!» — я глянув на годинники — всі показували шістнадцять тридцять одну. Треба ж було мені вимовити «зараз» — груба помилка для спеціаліста моєї кваліфікації. — Переведіть його на штампування… — Він відмовляється працювати на штампуванні, фрезеруванні, складанні й на обкатці. Тому ми й вирішили, що його психіка порушена… — Як він потрапив до вас? — Ми зустріли його на господарському дворі. Розшифрувавши його примітивну мову, встановили, що цього робота привезли з фабрики. — Який у нього вигляд? — Це — біоробот. Пересувається на двох маніпуляторах. Має ще два типи крил для опору на повітря. — Можливо, для польоту? Можливо, це жива істота типу… — я ледь було не сказав «типу птаха», та своєчасно схаменувся і подумки вилаяв себе. Не вистачало мені, робо-психіатру, пройнятися жаргоном своїх пацієнтів. Відповідь пролунала відразу: — Ні, людино-лікар. Я зі Знаком якості закінчив школу для роботів і добре знаю, що головна відмінність живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку, народжені від подібних до них живих істот, а всі роботи синтезовані або ж складені з окремих частин у лабораторіях чи на заводах… Істоти типу птахів належать до класу живих, а об’єкт нашої розмови синтезований на фабриці у великому термостаті, поділеному на окремі камери. — Тоді, можливо, це літаючий біоробот серії сто двадцять «біс»? — взяв четвертий том каталога роботів. — Ні, людино-лікар, маніпулятори, скажімо крила, потрібні йому не для польоту, а тільки для зберігання рівноваги на землі. Мабуть, саме так долались вади його конструкції. — Дивно… — Крім цього, — продовжував ЛВЖ-17б, — він має голову з очима й гострим виступом, яким збирає різні зернятка, крихти хліба, частинки сміття… — Робот-прибиральник? — Він прибирає лише деяке сміття. Зате тим виступом здатен пробивати отвори у папері. — Робот-перфоратор? — Можливо, людино-лікарю. Він пам’ятає і серію на ящику, в якому його привезли на госпдвір. Ага, це вже дещо. По серії я зможу, нарешті, взнати індекс і встановити тип робота. — Назви серію. — Ем вісімнадцять. Дивна серія. Школи не зустрічав такої у роботів. Та про всяк випадок відкрив каталог. Як і передбачав, у ньому не було нічого схожого. Невже доведеться кидати справи й самому їхати на госпдвір? Адже ЛВЖ-17б не відчепиться, не махне рукою. Він запрограмований на неухильне виконання параграфів інструкції. — А який вид енергії він споживає? — запитав востаннє я. — Енергію він одержує з відходів виробництва, з тих крихіток органічної речовини, котрі збирає. — Я ж говорив, що це може бути просто птах… — Наважуся ще раз нагадати, людино-лікарю, що я зі Знаком якості й добре пам’ятаю усе, чому мене навчали. «Головна відміна живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку…» — Гаразд, гаразд, — здався я, — показуй свого робота. На вулиці ЛВЖ-17б став на коліна, розчинив кабіну на своїй спині і з вишуканою чемністю запропонував мені сідати. Як тільки я відкинувся на м’які подушки, він піднявся у повітря. Через півгодини ми приземлилися на великій огородженій ділянці, де кілька роботів, зігнувшись, щось розглядали. Вони тупцювали на одному місці, і земля вгиналася від їхніх могутніх ніг. — Що ви тут робите? — запитав я. — Не даємо йому втекти,