Леонід ШУЛЬМАН
СТАНДАРТНА ХИБА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ЄВРЕЙСТВА
Як і чому я наважився це написати
Потрапила до мене книга С. Л. Авербуха «Насытились мы презрением» (Київ, 2000, Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України). Добра і змістовна книжка. На 40 друкарських аркушах автор подає величезний фактичний матеріал про антисемітизм часів СРСР, зокрема викриває всі антисіоністські кампанії в пресі й книжковій продукції, антисемітизм так званих російських письменників-заєдинщиків. Він полемізує з автором «Русофобії» акад. Шафаревичем. Не залишився поза увагою і сучасний антисемітизм часів перебудови і післясовєтської доби, діяльність «Пам’яті», а також «творчість» сучасних українських, зокрема київських антисемітів. Після читання цієї книжки відчув деяке незадоволення. Згодом зрозумів його причину. З тексту книжки автоматично випливає, що антисемітизм в СРСР-Росії — невід’ємний складник внутрішньої політики держави, без якого ані Російська, ані її спадкоємиця, радянська імперія, ніколи1 не існували. Проте така думка не просто відсутня в книзі. Автор старанно її уникає. Натомість докладено зусиль, щоб переконати читача, ніби російсько-радянський, включно український, антисемітизм є самодіяльністю окремих поганих людей, яким потурали, заплющуючи очі на антисемітські витівки, інші погані люди — симпатики антисемітів у центральних і місцевих, партійних і державних органах, видавництвах, редакціях газет тощо. Зокрема, непрямим шляхом нав’язується дуже поширена серед євреїв Росії теза, ніби саме Київ був і є кублом антисемітизму. Як доказ, автор наводить факт: в СРСР український переклад московської антисемітської книжки вийшов друком раніше за свій російський оригінал.
Я спитав себе: «Невже є люди, які не розуміють, що СРСР був країною суворої компартійної дисципліни, де за найменше ухилення від лінії партії карали? Невже хтось не розуміє, що антисемітизм — це політика КПРС, а не «перегини на місцях2»? Невже не розуміють євреї, що дозування та географія антисемітизму планувалися вищими центральними компартійними інстанціями, які вирішували, скільки антисемітизму буде в Москві3, скільки в Києві, а скільки — в Барнаулі4? Зрештою, невже Семен Львович не розуміє, що план випуску літератури книговидавництвами СРСР затверджувався у Москві Держкомвидавом після погодження з відповідним відділом ЦК КПРС, отже, директори друкарні та видавництва в Києві не самочинно поквапилися з видрукуванням антисемітської книжки, а виконували план — наказ згори?». Після роздумів над цими питаннями я дійшов висновку про існування традиційної помилки в суспільно-політичному мисленні євреїв. Помилка ця вкорінилася так давно, так глибоко і так повсюдно, що єврейство навіть не помічає, як протягом усієї історії своєї нації наступає на ті самі граблі. Так і виник задум цієї статті.
Євреї в колоніальних імперіях
Як відомо, арабські загарбники вигнали євреїв з батьківщини майже п’ятнадцять століть тому. Мандрувала єврейська нація північчю Африки, Піренейським півостровом, далі через всю Європу на Схід. Довелося жити їм у колоніальних імперіях5, як трансокеанських (Іспанська, Британська, Французька), так і в континентальних: Польській, Австро-Угорській, Російській. Ситуація в колонії була типовою: відносно малочисельний прошарок колонізаторів — панівна верства, тобто адміністратори, чиновництво й власники нерухомості, переважна більшість — корінне гноблене населення, верхівка якого часто співпрацювала з колонізаторами, і, зрештою, єврейська громада. В усіх без винятку імперіях євреї вважалися другосортною нацією. Навколо них було презирство, інколи ненависть. Їх піддавали різним варіантам дискримінації. Це мало місце і в метрополіях, і в колоніях. Незважаючи на таке ставлення до себе з боку панівної верхівки, євреї в колоніях пнулися на службу до колонізаторів. За поодинокими винятками, про які ще буде згадано, євреї пропонували колонізаторам свої послуги в пригнобленні корінної нації, вони вірою і правдою служили гнобителям. Із свого боку, колонізатори охоче послуговувалися євреями, яким доручали найбрудніші справи, саме ті, що викликали найбільшу ненависть серед корінної нації. Відтак євреї охоче бралися за роль підпанків, а разом з тим за роль соціального громовідводу, й сумлінно ці ролі виконували.
Судилося так, що значна кількість європейських євреїв-ашкеназів опинилася на території Польського королівства. Ця імперія створилася не так зброєю, як підступом. Верхівка польського королівства буквально витягла з ліжка королеви Ядвіґи її коханого, німецького принца, і примусово одружила її з великим князем литовським Яґайлом. Так об’єдналися під одну корону дві, а точніше — три держави: королівство Польське та королівство Литовсько-Руське, яке в свою чергу складалося з білоруської держави, відомої як Велике князівство Литовське6 із столицею у Вільнюсі, та королівства Руського зі столицею в Києві. Королівство Руське7 виникло, коли великі литовські князі Ґедимін та його син Ольґерд вигнали татарів з Руси (України), після чого литовські князі коронувались як королі Руські. Сталося це за 150 років до того, як звільнилася від татарського іга Московія. Далі почалося зле. Польська шляхта поступово перебирала на себе керівні функції в Україні, перетворюючи її з автономної одиниці під литовською короною на звичайнісіньку польську провінцію. Почалася інтенсивна колонізація і полонізація. Польські поміщики, польські адміністратори, польські військові гарнізони, зрештою польське міщанство, посунули в Україну. Про її статус окремого королівства під короною Ґедиміновичів швидко забули. Навернення до католицизму під загрозою фізичного знищення змусило українських єпископів просити захисту у римського папи. Так виникла унія — збереження православних ритуалів у сполученні з визнанням римського престолу.
Євреї правобережної України миттю пішли служити полякам. Вони збирали податки для польської скарбниці, брали на відкуп усе, на чому можна було визискувати українців (тоді вже була ринкова економіка), наприклад, православні церкви, за ключі від яких, наприклад, для весілля, або хрещення дитини, або іншої треби з прихожан бралися гроші. Лихварство та шинкарство багатої верхівки єврейства затуляли перед очима українського населення факт існування трудівних верств єврейського населення, ремісників та дрібних крамарів. Останні мали б стати соціальними партнерами та друзями українства. Хоч окремі
