ІВАНОВ П. С
Більшовицько-марксистський геноцид української нації
…Нам було зрозуміло, що революція має
тільки одного справді страшного ворога — Росію [1].
К. Маркс, Ф. Енгельс
Росія, ця варварська раса, страшенно могутня…
…Слов'янські варвари — природні
контрреволюціонери, особливі вороги демократії [2].
К. Маркс
Необхідна безжалісна боротьба не на життя,
а на смерть зі зрадницьким щодо революції
слов'янством… винищувальна війна і безжалісний терор…
…Кривавою помстою відплатить слов'янським
варварам всезагальна війна… Вона цілковито знищить…
цілі реакційні народи — і це теж буде прогресом! [2]
Ф. Енгельс
Цей геноцид має велику попередню історію, що розпочинається марксистським вченням про революційну перебудову світу.
Викладене в десятках товстих томах Маркса і в стисло-концентрованому, спресованому до гасел «Маніфесті комуністичної партії»
[1], це вчення наскрізь просочене звіриною злістю, закликами до насильства, до всесвітньої кривавої бойні. Складається враження, що автор цього маячного навчання страждав патологічною ненавистю до усього світу, роду людського або, як сказав поет: — И все, что пред собою видел, он презирал и ненавидел! Наче в нього не було нічого такого, що дороге більшості людей — батьківщини, національності, моралі, честі, совісті, сорому, не було нічого святого. А була лише всепожираюча демонічна жага влади, світового панування з метою переробити цей ненависний йому рід людський за власним огидним образом і подобою.
Особливо люто він зневажав, ненавидів село, селянство: «ідіотизм сільського життя» [1]; «Селяни — не революційні, а консервативні. Навіть більш, ніж реакційні: вони прагнуть повернути назад колесо історії» [2]. Для Маркса, зведеного, немов курок, готового, до революції, людини, що скеровує колесо історії тільки вперед, важко навіть уявити більшого ворога, аніж байдужого до революції селянина, який ще й перешкоджає, крутить його колесо назад.
Фахівці давно розкрили, а саме життя, за минулі від часу його написання майже 200 років, незаперечно засвідчило неспроможність, хибність марксового вчення, яке не витримало перевірки часом і зазнало цілковитого краху. Не збулися основні його передбачення, пророцтва: капіталізм так і не загинув, а навпаки, успішно розвивається; так і не знищена приватна власність: буржуа, капіталісти, бізнесмени процвітають і виявилися не такими вже всі підряд людожерами, якими зображав їх великий революціонер-«гуманіст»; вони не «тремтять» перед своїм «гробарем» — робітничим класом, з яким у розвинутих капіталістичних країнах виробили взаємоприйнятні виробничі відносини, що забезпечили йому чудові трудові і соціальні умови. Після розвалу СРСР, що тримав на у багнетах весь соціалістичний табір, тільки Північна Корея і Куба ще прямують марксистським шляхом, пожинаючи гіркі плоди. Більше охочих вставати на цей шлях у нинішньому світі немає. А Китай давно бурхливо розвивається не за марксівськими рецептами.
* * *
До того ж це вчення виявилося і наскрізь брехливим.
Під прикриттям гучних закликів, гасел про нібито батьківське співчуття до нещасних пролетарів, робітників, заради щастя яких і проголошувалася, мовляв, всесвітня комуністична революція, ретельно була замаскована справжня засекречена мета: за допомогою революції пролетарів здобути світове панування, абсолютну владу, диктатуру для марксів і К°.
«Серед усіх класів, що протистоять нині буржуазії, тільки пролетаріат є справді революційним класом… першим кроком революції є перетворення пролетаріату в панівний клас… Пролетаріат використовує своє політичне панування для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі засоби виробництва в руках держави, тобто пролетаріату» [1], а насправді в руках марксистської верхівки, що править пролетаріатом. Це і є справжня мета, мрія марксизму.
Чому саме пролетарів Маркс визначив головною революційною силою? Чому не робітників, хоча, немов спритний циркач, жонглер, без кінця підлещується до них, розхвалює, ставить поруч із пролетарями, то міняє їх місцями, обіцяє то пролетарям, то робітникам світове панування і саму революцію називає то пролетарською, то робітничою? Чому остаточно обирає все-таки пролетарів і в завершальному гаслі свого Маніфесту для робітників місця не знаходить: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»? Випадково все це чи ні? Ні, звичайно, тому що в Маркса випадків не буває, усе продумано, враховано, до дрібних деталей: великий учений, мислитель все-таки.
Справа стає зрозумілішою, коли довідуєшся, що означає слово «пролетар», що це за людина. У словнику В. І. Даля читаємо: пролетар — це бобир, бездомний або безземельний, безпритульний. В інших словниках: «найнижча незаможна верства громадян», «декласовані верстви суспільства». У самого Маркса: «Люмпен-пролетаріат — пасивний продукт гниття найнижчих пластів старого суспільства… пролетаріат не має власності… немає нічого свого, що потрібно було б йому охороняти… його ставлення до дружини і дітей не має нічого спільного із сімейними відносинами… Закони, мораль, релігія — усе це для нього всього лише забобони» [1]. Від Маркса ще можна довідатися, що пролетарі не мають також батьківщини і національності, тобто роду-племені. Отже, крім усього іншого, вони ще й безродні, інтернаціоналісти, космополіти.
От яка людина, названа «пролетарем». І коли такі люди «об'єднуються» — виходить «пролетаріат».
І світове панування саме таких людей проголошує Маркс, саме їх закликає за допомогою насильства захопити всі багатства, скарби світу і внаслідок цього стати щасливими. Лише їх він вважає здатними на такий «подвиг». Маркс довго шукав виконавців своїх сатанинських задумів і таки знайшов: лише покидьки, здатні на такі «подвиги», бо для людей з нормальною психікою, мораллю, совістю ці «подвиги» огидні. І якщо очолити пролетарів (а це значно простіше, ніж очолити робітників, повну довіру і слухняність яких необхідно завоювати) у боротьбі за світове панування, то це панування автоматично опиниться в руках марксистських вождів.
І саме в цьому весь фокус, суть і секрет марксизму.
* * *
На Росію, добродії, мені наплювати, це тільки мотлох.
Я ненавиджу селян, мужиків… Селяни уособлюють усе те, що я ненавиджу — традиції, віру, релігійний ентузіазм, ручну працю. Я заграю, навіть підлещуюсь до них, але я їх
