почнете? Правильно, з Хрещатика! Так уже заведено ... Прямо з поїзда ви заносите свої валізи на квартиру, і ноги самі собою несуть вас на Хрещатик. Тітка ледь встигає крикнути вам навздогін: «Дивіться не загубіться і на обід не опоз ...» - далі ви вже не чуєте.

Через двадцять хвилин після того, як приїхали, ми вже йшли по Хрещатику ...

Що я сказав - йшли? Ми парили, пливли, крокували гордо й урочисто, як на параді. По Хрещатику не можна просто так іти. Така вже це незвичайна вулиця. Той, хто потрапив па Хрещатик, стає немов іншою людиною. Все на Хрещатику здаються якимись радісними й святковими. І на подив ввічливими, привітними. І всі посміхаються. І хоча люди йдуть Хрещатиком тісній натовпом, але я не бачив, щоб хтось когось послав ногою, ударив ліктем або вилаяв. Якщо хтось і штовхне ненавмисно - «Пробачте!» - Посміхнеться і йде собі далі. Хороші люди на Хрещатику! Потрібно, щоб на всіх вулицях такі були.

Пливемо ми, паримо, крокує ...

Широкий, як Дніпро, Хрещатик (по радіо на святах завжди так кажуть). По берегах - на тротуарах - люди, посередині, на бруківці, - машини. І так само як на тротуарах не побачиш жодної машини, так і на бруківці - жодної людини. Кожному - своє. І щоб одне іншому не заважало, переходи під землю сховали. Такий на Хрещатику порядок - любо-дорого. «Легше у нас під воза потрапити, ніж тут під машину», - подумав я. Та тільки встиг я це подумати, як раптом з тротуару прямо під машини як з прив'язі зірвався якийсь чоловік. Лисий, в темних окулярах, з фотоапаратом через плече і начебто без штанів - в одних трусах. Тільки по гудзиках ми й здогадалися, що це такі штани, але короткі, як труси. З цих штанів стирчали некрасиві товсті ноги, вкриті густим волоссям. З усього було видно, що це не з наших, а який-небудь Інтурист.

Ми з Явою завмерли: невже перебіжить?!

Але тут враз - цуррр! - Ніби з землі виріс молоденький, стрункий міліціонер з хвацько закрученими вусиками. І голоногі Інтурист, не добігши навіть і до середини, так і присів, смішно розчепіривши руки. Потім повернувся і підтюпцем потрусив назад. Міліціонер тільки посміхнувся і погрозив пальцем, як учитель недисциплінованому учневі (хоча Інтурист був удвічі старше міліціонера).

- Во! Бачив? - Гордо сказав Ява. - Думає, напевно, раз приїхав з якогось там Лондона чи Ріо-де-Жанейро, так можна тут шлятися де хочеш! Дудки! Лізь, голубчику, під землю, як всі люди. Невелика шишка! .. - Ява захоплено глянув на хвацького, симпатичного міліціонера і сказав: - Знаєш, Павлуша, все-таки немає нічого кращого, як бути міліціонером. По-перше, благородно! Борешся зі всякими злодіями, бандитами і хуліганами. По-друге, все тебе поважають, а якщо потрібно, і бояться. Я, напевно, все-таки стану міліціонером. А ти?

- А я - льотчиком. Ти ж знаєш.

- Як хочеш, - сказав Ява і зітхнув.

Ява міняв професії, як циган коней. Сьогодні він капітан далекого плавання. Завтра - геолог. Післязавтра - директор кондитерської фабрики. («По три кіло" Тузика "в день їсти можна!") Потім футболіст київського «Динамо». Потім художник. Потім мисливець, який ловить для дресирування тигрів, барсів і ягуарів. А тепер, дивіться, - міліціонер!

А я так немає. Ось як вирішив ще в першому класі, що буду льотчиком, так і тримаюся твердо.

Навіть дід Саливон сказав недавно: «Ти дивися, який упертий! .. Знати, все-таки буде льотчиком цей слюнявка, щоб його муха брикнув! »Тільки іноді я не витримую і приєднуюся до Яви за компанію. Та й то тільки так, щоб залишатися льотчиком. Я вже був і морським льотчиком, і льотчиком-футболістом, і льотчиком-художником, і льотчиком-звіроловом, і льотчиком-геологом, і навіть льотчиком на кондитерській фабриці, який перевозить літаком цукерки «Тузик».

Але на цей раз я утримався, бо не уявляв собі льотчика-міліціонера. Кого ж він буде затримувати в повітрі? Хіба що лелек?

Ні, хай вже на цей раз я залишуся просто льотчиком.

Пливемо ми, паримо, крокує по Хрещатику ...

Справа розкішно облицьовані будинки, схожі на гігантські кахельні печі, один до одного громадяться, в гору на Печерськ піднімаючись.

Зліва універмаг склом на сонці блищить. Далі величезний десятиповерховий міськрада. «Скільки ж у ньому людей радиться, в такий громадині!» Десь за міськрадою вежа телевізійна небо до самого космосу проткнула. Ось це висота! Нічого не бачив вище. Ось де від матері після двійки ховатися! Не те що на нашій груші. Не тільки не поцупити, не докричишся ніколи!

Після міськради, за вулицею Свердлова, Хрещатик згортає вправо і на площі Калініна розсовує будинку від себе подалі, наче збирається крикнути: «Пустіть мене, я хочу пірнути в Дніпро!» Але на площі Ленінського Комсомолу обтикатиметься в філармонію. І через цю філармонії у Дніпро так і не стрибає ...

Після вулиці Свердлова ми по Хрещатику далі не пішли - справа побачили станцію метро. А хотів би я подивитися на того, хто приїхав з Васюківки до Києва і байдуже пройшов би повз метро!

Не змовляючись, як по команді, ми повернули до станції.

На нас одразу дихнуло свіжістю і якимось особливим, одному тільки метро властивим запахом.

Хоча контролера тут не було і проходи між спеціальними тумбочками були гостинно відкриті, проходити «зайцями» ми і не думали. Нехай хто дурнішого це робить, а ми вже один раз пробували ... Як би скоро ти не втік, ще швидше з тумбочок, де горять привітні слова «Опустіть п'ять копійок», вискакують навперейми спеціальні держаки, і ти вдаєшся в них животом. Так от!

Ми, як порядні люди, наміняли в касі п'ятаків, кинули і пройшли ...

«Які ми все-таки культурні та благородні», - з гордістю подумав я. Знати б мені, дурневі, що в цю мить станеться ...

- Дивись! Дивись! Старшина Паляничка! - Раптово вигукнув Ява. - Давай наздоженемо!

І тільки я встиг роззявити рота: «Га? Де? »- Як він уже помчав вниз по ескалатору.

Попереду на ескалаторі стояв якийсь товстун з кошиками і мішками напереваги і з новим цинковим коритом в руках. Видно, продав на базарі яйця або ще що-небудь, накупив товару і їхав додому.

На кілька метрів нижче товстуна стояла струнка дівчина з височенною, схожою на копицю сіна, зачіскою, - ну прямо кінозірка. А ще нижче їхав міліціонер, зі спини і справді дуже схожий на старшину Паляничка, з яким ми познайомилися в минулому році при досить цікавих обставинах. Звичайно, здорово було б з ним знову зустрітися і поговорити. Особливо Яві, який з сьогоднішнього дня готує себе в міліціонери.

Я, не роздумуючи, загуркотів по сходинках слідом за Явою. Яві вдалося прослизнути повз товстуна, який загородив покупками мало не весь прохід. А я сунувся та й зачепив ненавмисно цинкове корито, яке товстун поставив поряд з собою і притримував тільки двома пальцями. Корито гупнуло на ескалатор і