полетіло вниз.

Бум-бум-бум! .. Раз! - І воно вдарило по ногах «кінозірку». Та не встояла і впала в корито. І воно, тепер вже з пасажиром, загриміло далі.

Ми оторопіли.

Сліпуче красива, як лялька нафарбована, «кінозірка» сиділа в кориті і, тримаючись за нього обома руками, мчала вниз по ескалатору.

Мовчки, без крику, без єдиного слова. Чи то вона була вже така мужня, чи то, навпаки, оніміла від переляку і несподіванки - їй адже і зміркувати-то було колись, в чому справа.

Ще мить - і міліціонер, який ще не встиг обернутися й помітити небезпеку, збитий з ніг, впав на ескалатор. А «зірка», не змінюючи пози, пронеслася повз.

Товстун тут же рвонувся за своїм коритом, навіть не глянувши на нас з Явою. Він важко тупав по ескалатору з усією своєю поклажею, раз у раз заклопотано покрикуючи: «Побережися! По-бережися! », Як візник на базарі, якому не дають проїхати, - тільки от батогом не плескав.

«Зірка», збивши з ніг ще кілька людей, вилетіла з ескалатора, прокотилася через весь зал і зупинилася.

Якийсь інтелігентний дедуня, прямо під ноги якому вона під'їхала, з подивом глянув на неї і сказав суворо:

- Що це ви, мадам, розважаєтесь, як дитина!

Товстун все ще важко тупав по ескалатору, хрипло і якось не дуже стривожено бурмочучи:

- Моє корито! .. Моє корито! ..

Збитий міліціонер (тепер ми вже бачили, що це ніякий не Паляничка) поспішав за товстуном, на ходу обтрушуючи кітель, і, невідомо до кого звертаючись, гукав:

- Хвилиночку! Стійте! Хвилиночку! ..

Ми продовжували бігти за міліціонером. Іншого виходу у нас не було. Адже ескалатори в метро зроблені так, що по них можна їхати тільки в одну сторону, - це тобі не звичайна сходи!

На наше щастя, міліціонер ще не зрозумів, хто справжній винуватець цього скандального події. Він переслідував товстуна і на нас не звертав уваги. Але скоро він дізнається. Ще кілька секунд ... Він наздожене товстуна, і той йому ... У мене слабнуть ноги ... Але ось ми вже внизу.

«Кінозірка», яка тільки тепер, напевно, прийшла до тями, посміхається і, все ще сидячи в ночвах, бадьорим голосом говорить:

- Політ пройшов нормально. Відчуваю себе добре. Невагомість та перевантаження перенесла задовільно.

Навколо сміються.

Як приймали «зірку-космонавта» міліціонер і решта пасажирів метро, ​​які веселою юрбою оточили її, ми вже не бачили. Прожогом вскочили ми в вагон. Двері за нами зачинилися, і поїзд рушив.

На наступній станції - «арсенальській» - ми вискочили і дременули вгору по ескалатору. Ми так поспішали, що серце з грудей ледь не вискакувало. А там адже два ескалатори, і такі довгі ...

Коли, вибігши з метро, ​​ми згорнули у двір великого сірого будинку і повалилися на землю в кущах, весь дух з нас, як кажуть, вийшов геть ... В очах темно, ні рукою, ні ногою не рушиш. Не те що говорити - ми дихати-то не могли. Ротом тільки хапали повітря, як риба без води. Трирічна дівчинка і та могла б з нами впоратися - брати за п'яти, кидати в торбу і нести на базар продавати по дві копійки за штуку. Така нам була тоді ціпа.

І тільки хвилин через десять ...

- Ух! - Ледве видихнув Ява.

- Ага, - підтакнув я.

- Тю, - сказав Ява.

- Тьфу, - відгукнувся я.

І це вся розмова, на якій ми були здатні. І лише хвилин через двадцять ми нарешті прийшли до тями і змогли обговорити те, що трапилося.

- Так ... - зітхнув Ява. - Можна сказати, зіпсував ти мені всю справу. А що?!

Хто ж мене тепер у міліціонери візьме? ..

- Та йди ти! При чому тут я? - Пробував я виправдатися. - Ніхто ж не бачив. І головне, все обійшлося ... Чого ти?

- Ну да, не бачив! І дядько бачив, і міліціонер. Коли ми за ним бігли, він скоса глянув у наш бік ... А у міліціонера пам'ять будь здоров!

Професійна.

- А-а! - Махнув я рукою.

- Ось тобі й «а-а»! Може, нас за його словесним портретом уже й розшукують. Словесний портрет - це, брат, така штука ... - Ява підняв над головою кулак, що могло означати, яка сильна штука словесний портрет. Про словесний портрет Ява наслухався, коли готував себе в прикордонники.

- Так що ми такого зробили?! Нічого ж страшного! - Не стільки Яву, скільки самого себе заспокоював я. - Ненароком зачепили корито ... Адже не навмисне ж ...

- Піди доведи, що не навмисно. Дядько перший скаже, що навмисне. Щоб себе виправдати. І взагалі такого, може, за всю історію метро не було. А ти кажеш ...

- Не щастить нам у метро, ​​- зітхнув я. - І в минулий раз, пам'ятаєш, скандал був, і тепер ...

- Закон парності, - зітхнув Ява.

А може, він і справді існує, цей «закон парності», про який не то всерйоз, чи то жартома говорив мій батько і який нібито полягає в тому, що різні неприємності завжди ходять у парі - як одна станеться, чекай іншого . Недарма ж у народі кажуть: «І так горе, і так удвічі».

- Це такий клятий закон ... Дивись, щоб з нами сьогодні ще який-небудь капості не сталося, - сказав Ява і несподівано посміхнувся.

- А все-таки здорово шпарить вона в кориті ...

- А що! Як в ракеті - фіть! - І будь здоров! Я б і сам не відмовився, а?! - Заторохтів я, радий, що Ява вже не залякує мене міліцією.

Ява піднявся з землі:

- Ну, так куди тепер підемо? Я знизав плечима:

- А куди хочеш! Хоч в веселе містечко, хоч у стерео, хоч в зоо ...

- Це можна, от тільки ... - І Ява замовк.

- Що?

- Та якби ... - І знову замовк.

- Ну що?

- Так одним йти якось ... От якщо б розшукати цих ... київських ... Ігоря, Сашку-штурмана ... Вони ж такі хлопці класні ... - і в небо дивиться, щоб очі від мене сховати.

Дивлюсь я на нього і про себе посміхаюся. Ну і Ява! Ось вже лис-хитрюга ... Хлопці, бач, йому знадобилися! Ну як же! Та я тебе наскрізь бачу. Ти ж для мене як скельце! Я не київський мисливець, якого за ніс водити можна. Адже що було! Мисливці з Києва, які приїжджали до нас в Васюківки на полювання і риболовлю, часто просили нас коників для наживки ловити. Сірникова коробка коників - п'ятачок. Так от я собі ловлю і ловлю в поті чола: найнявся - як продався. А Ява сіна в коробок накладе, зверху кілька коників суне і вже біжить міняти на п'ятак. А спіймають його на цій справі, він тільки очима невинно кліпає: «Адже треба ж було їм корму підкинути ...» Але я-то тобі не київський мисливець!

- Воно б, звичайно, здорово, - кажу, - тільки де ж їх знайдеш? Адрес адже ми не знаємо ... Правда, давала тобі Валька свою адресу. Але ж ти його, звичайно, не зберіг. Так воно і смішно було б - берегти адресу якоїсь Вальки. Ух ти! У Яви щоки так і спалахнули, як від ляпасів. І що ж це таке буває іноді з людьми? Дивишся - геройський хлопець стає бог знає чим, бадиллям бурякової ... І через кого? Через якийсь чаплі у спідниці Тьху!

У той раз, коли були у нас пригоди з Книшем і Бурмілом і коли Ява був Робінзоном Кукурузо і втік до річкові плавні на безлюдний острів імені Переекзаменовки, познайомилися ми випадково з київськими