ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Стивен Кинг - Билли Саммерс - читать в ЛитвекБестселлер - Вячеслав Николаевич Курицын - Полка. О главных книгах русской литературы - читать в ЛитвекБестселлер - Филип Киндред Дик - Сдвиг времени по-марсиански - читать в ЛитвекБестселлер - Дебора Фельдман - Исход. Возвращение к моим еврейским корням в Берлине - читать в ЛитвекБестселлер - Марисса Мейер - Лунные хроники - читать в ЛитвекБестселлер - Люсинда Райли - Сестра солнца - читать в ЛитвекБестселлер - Анна Альфредовна Старобинец - Лисьи броды - читать в ЛитвекБестселлер - Архимандрит Тихон (Шевкунов) - «Несвятые святые» и другие рассказы - читать в Литвек
Литвек - электронная библиотека >> Болеслав Лесмян >> Детские приключения >> Пригоди Синдбада мореплавця >> страница 57
гарчав, показуючи гострі білі ікла. Порикуючи, він звернувся до велетки, яка нас якраз продавала, і сказав:

— Мені потрібні три невільники, а бачу, що ти маєш саме трьох на продаж. За цього шмаркатого дам тобі сто дукатів, за китайця — п’ятдесят, а за того третього дам лиш одного цехіна, бо ж він огидно бридкий і пику має зовсім закопчену.

Велетка погодилася з цінами, запропонованими чаклуном, але дядько Тарабук обурено глянув на покупця й закричав:

— Як ти смієш пропонувати за мене таку низьку ціну! Ти ображаєш мою особу і водночас доводиш, що не вмієш оцінити вартість людини. Я поет! Я сам до себе втратив би пошану, якби погодився на таку нікчемну ціну!

— Дядечку! — шепнув я. — Бога ради, не опирайся і не затівай нової сварки. Будь радий, що нас купують гуртом і що ми й надалі матимемо спільну долю. Було б стократ гірше, якби нас продали різним чаклунам і ми повинні були б розлучитися й нічого не знати один про одного.

Дядько Тарабук гордо підніс голову.

— Я не можу погодитись на те, щоб бути купленим так дешево! — заволав він урочистим голосом. — Я вартий принаймні тисячі дукатів.

— Ніхто в тебе згоди й не питає, — відказала велетка.

— І ніхто не дасть тисячі дукатів за такого чорнопикого, — додав, порикуючи, чаклун.

— Я не чорнопикий, я поет! Придивися до мого обличчя, то переконаєшся, що на ньому красуються витатуйовані поезії!

— Мені аж сниться приглядатися до такого обличчя! — відповів чаклун. — Будь задоволений, що даю за тебе одного цехіна, бо ти й копійки не вартий.

Чаклун з погордою відвернувся від дядька Тарабука і виплатив велетці належне за мене, китайця, а також за впертого і нещасного власника задрукованого обличчя.

— Тепер я перенесу вас у свій палац за допомогою закляття, — сказав він, звертаючись до нас. — Протягом однієї хвилини ви будете на місці.

Чаклун розпростер над нами долоні й вишептав закляття.

І негайно під впливом вишептаного закляття якась невидима сила перенесла нас всередину палацу потворного Барбеля.

Ми раптом опинилися у палацовій кімнаті з позолоченими стінами, на яких висіли портрети дідів і прадідів Барбеля. Їхні обличчя мали риси мопсів, так що з першого погляду можна було помітити родинну схожість між Барбелем і його предками.

У глибині кімнати стояли три отоманки: одна зелена, друга блакитна, третя золота. На зеленій лежала принцеса в зелених шатах, на блакитній — принцеса в блакитних шатах, а на золотій — принцеса в золотистих шатах. Усі три принцеси були, як здавалося, нерухомі, заціпенілі й наче неживі.

У куті кімнати стояла тринога, на якій палав рожевий вогонь.

Той вогонь, замість сичати, видавав звуки мелодійні і танцювальні.

Чар тих звуків був такий нездоланний, що я в усім тілі відчув незбориму жагу до танцю.

Барбель позбавив нас пут і сказав:

— Погляньте на цих трьох принцес, які лежать на трьох отоманках. Вони прекрасні, але нерухомі. Сон, подібний до вічного сну, скував їхні тіла. Прикликати їх до життя можна лише з допомогою танцю. Чуєте оту чудову музику, яка добувається з глибини вогню, що палає на тринозі? Рожевий вогонь грає їм до танцю, але трьом принцесам бракує трьох танцюрів, тому вони й спочивають на отоманках — нерухомі, заціпенілі й неживі. Я й придбав вас для того, аби ви при принцесах виконували обов’язки вірних танцюрів. Наблизьтеся до них і запросіть їх до танцю, а вони одразу оживуть і підведуться, і зіпруться на ваші рамена, аби разом з вами кружляти у зачарованому танці.

— Обов’язки танцюра зовсім не відповідають повазі мого віку, — ображеним голосом відказав дядько Тарабук. — І я відмовляюся коритись тобі, потворний Барбелю.

— Ти невільник, — відповів, порикуючи, Барбель. — Ти повинен виконувати мої накази. Я заплатив за тебе цехіна, тож ти належиш мені.

— Ти дав за мене таку малу і вбогу ціну, що не маєш права вимагати від мене зачарованого танцю! — закричав дядько з найглибшим обуренням.

— Я змушу тебе до танцю! — крикнув Барбель, злегка підгавкуючи.

— Дядечку, — шепнув я. — Не клич нового лиха на наші голови.

Дядько навіть не слухав моїх прохань. Він гордо підвів голову і сказав:

— Ти ніколи не примусиш мене, потворний Барбелю, до вчинків, які не мають нічого спільного з моїм покликанням! Я не тільки поет, я ще й книжка, яка з’явилася на світло денне для того, щоб її читали, а не примушували до якогось там зачарованого танцю! Я не танцюватиму й квит!

Барбель впав у шаленство. Він гавкнув кілька разів, витяг з-за пазухи величезну лозину, схопив дядька за шию, оголив йому спину, на якій саме знаходилась поема під назвою «Вперед», і почав ту спину згаданою лозиною немилосердно шмагати.

Я хотів разом із китайцем вирвати дядька з рук жорстокого чаклуна, але цей останній вишептав закляття, яке нас обидвох знерухомило на місці. Безсилі й безрадні, ми мусили дивитися на катування бідного дядька Тарабука.

Покаравши дядька, Барбель сховав лозину за пазуху і закричав:

— Кажи тепер, будеш танцювати, чи ні?

Дядько замість відповіді підбіг до китайця і шепнув:

— Друже, глянь через лупу на мою нещасну спину і подивися, чи підлий чаклун не попсував ударами мою поему?

Китаєць глянув через лупу на дядькову спину і болісно зойкнув:

— На жаль! Поема зробилася нечитабельною! Літери зникли під безліччю синців, рубців, подряпин, шрамів! Один брутальний чин знівечив працю багатолітнього натхнення!

— О клятий чорнокнижнику! — зойкнув дядько Тарабук. — Нехай же кара Божа впаде на тебе!

— Якщо не будеш коритися моїм наказам, — відповів безжальний Барбель, — я постараюся, щоб і решта твоїх творів зробилися нечитабельні.

Ці слова справили на дядька Тарабука таке сильне враження, що він одразу змінив своє початкове рішення:

— Я танцюватиму, — шепнув він зламаним голосом. — Я танцюватиму аж до упаду. Я принесу себе в жертву заради спасіння творів, які заслуговують на безсмертя. На жаль, я є єдиним виданням моїх власних праць, тому не можу наражати себе на такого роду небезпеку і на такого роду непоправні втрати.

Вогонь на тринозі заклуботів і спалахнув яскравіше. З його середини видобулася голосніша музика, яка наповнила звуками усю кімнату.

На знак чаклуна ми наблизились до нерухомих принцес: дядько Тарабук — до зеленої, китаєць — до золотої, а я — до блакитної. Тоді принцеси ворухнулися одночасно якимось неохочим і дивним рухом. Після чого одночасно підвелися зі своїх отоманок і похилилися до наших рамен.

Ми обійняли їх за талії і почали зачарований танець.

Зачарований мелодійними звуками палаючого вогню, я легко кружляв по кімнаті разом із моєю