блакитною принцесою.
Китаєць танцював із зграбністю білочки і так швидко, що золота принцеса неначе миготіла в його обіймах.
Дядько Тарабук весь час перечіпався за зелені одежі своєї дами, але незважаючи на це танцював з великою старанністю й сумлінністю.
— Танцюйте, танцюйте! — говорив Барбель. — Танцюйте аж до упаду, а я тимчасом піду на ринок, аби купити інших невільників, які б заступили вас у разі, якщо ви сконаєте від утоми.
Чаклун вийшов з кімнати.
Полум’яна музика огорнула нас дивною охотою до танцю. Проте дядько Тарабук відчув незабаром втому. Він важко дихав і сопів. Піт градом котився йому з чола.
— Досить того танцю! — закричав він нарешті, захекавшись. — Досить того танцю! Чаклун вийшов, тож ми сміливо можемо припинити це забарне кружляння й відпочити.
Думка про відпочинок видалася переконливою і мені, і китайцю.
Ми тут же захотіли перервати танець, але — на жаль — намір наш ні до чого не привів.
Зачаровані звуки музики, яка виривалася з вогню, що палав на тринозі, лунали мимоволі й примушували до неустанного кружляння по кімнаті. Надаремно стомлений китаєць намагався погамувати свої розтанцьовані ноги! Надаремно дядько Тарабук робив квапливі зусилля, аби всістися на підлогу і таким чином зупинити біснуватий танець! Наші ноги кружляли, наче скажені, у такт зачарованої музики, і ми з жахом зрозуміли, що жодна сила не зможе стримати нашого танцювального запалу.
— Гай-гай! — заволав дядько, кружляючи щораз швидше. — Схоже, що мені судилося протанцювати весь короткий залишок мого життя! Чую, що танцюватиму аж до смерті, яка й настане незабаром внаслідок виснаження!
— О так, о так! — зойкнув китаєць, ритмічно перебираючи ногами. — Усе в нашому палаці зачароване, починаючи від танцюристок, яких ми тримаємо в обіймах, і кінчаючи ритмом музики, яка своїми нездоланними чарами оволоділа нашими душами й ногами.
Усі три принцеси танцювали мовчки, і жодна з них не проронила навіть одного словечка. Гарні їх личка теж виражали невимовну втому. Губи їхні насилу ворушилися, наче хотіли щось сказати, але не могли.
Першою відізвалася зелена принцеса, з якою танцював дядько Тарабук.
— Танцюре мій, танцюре! — заволала вона, запаморочливо кружляючи. — Знай же про те, що танцюєш ти з плакучою вербою, яку чаклун зачарував у принцесу. Ти тримаєш в обіймах плакучу вербу! Хай славен буде усякий плач на землі.
— Танцюре мій, танцюре! — заволала блакитна принцеса, що спиралась на моє рамено. — Знай же, що танцюєш ти зі струмком, зачарованим у принцесу. Ти тримаєш в обіймах струмок! Хай славен буде усякий шелест води в очеретах!
— Танцюре мій, танцюре! — заволала золота принцеса, з якою вправно кружляв китаєць. — Знай же, що танцюєш ти із золотою рибкою, зачарованою в принцесу! Ти в обіймах тримаєш золоту рибку! Хай славен буде усякий плеск хвилі!
— Я поет і нічого не маю проти того, аби тримати в обіймах плакучу вербу, — відказав дядько Тарабук, сопучи в танцювальних підскоках. — Але я був би радий, якби ти схотіла, прекрасна танцюристочко, відслонити мені таємницю того, що діється у цій зачарованій кімнаті.
— Я розкажу, я все розкажу! — заволала зелена принцеса, ледве торкаючись землі розтанцьованими ногами. — На тому місці, де ми зараз танцюємо, була колись квітуча долина. Долиною біг струмочок. В глибині струмка жила золота рибка, а понад берегом струмка шуміла плакуча верба. Одного разу прийшов чаклун Барбель…
Зеленій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.
— Одного разу прийшов чаклун Барбель, — підхопила золота принцеса у вирі шаленого танцю. — Глянув Барбель на струмок, і на плакучу вербу, і на золоту рибку, яка саме підпливла до берега. Барбель ніколи нікого не кохав…
Золотій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.
— Барбель ніколи нікого не кохав, — продовжила блакитна принцеса, зграбно кружляючи залом. — Ніщо його на землі не захоплювало, окрім видів природи. Він стояв на березі струмка і так довго дивився, аж закохався в струмок, і в плакучу вербу, і в золоту рибку. І сказав: «Мушу, ах, мушу!»
Блакитній принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.
— І сказав: «Мушу, ах, мушу мати у своєму палаці струмок, і плакучу вербу, і золоту рибку!» — сказала зелена принцеса, підхопивши перервану розповідь своєї попередниці. — І вирішив зачарувати нас у трьох принцес, щоб міг розмовляти з нами, як розмовляють з людьми. І вишептав закляття…
Зеленій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.
— І вишептав закляття, — вела далі золота принцеса, — а закляття те обернуло нас на трьох принцес, а долину перетворило в палац, у якому ми зараз танцюємо. Чаклун розклав нас на трьох отоманках, бо ми були перелякані й стомлені своїми новими формами. Але даремно чекав чаклун наших поглядів і зітхань! Ми лежали без руху, як мертві, як неживі. Тоді він запалив на тринозі таємничий вогонь, який наповнив звуками зачарованої музики. Після цього привів нам трьох танцюрів і наказав їм танцювати з нами аж до упаду, щоби таким способом примусити нас позбутися мертвоти й безруху. І почали ми танцювати під примусом таємничих звуків. Танцювали ми так довго, що танцюри наші сконали від утоми, бо не могли й на мить перервати зачарований танець, аби відпочити. Тоді чаклун…
Золотій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.
— Тоді чаклун, — підхопила зелена принцеса, — привів нам інших танцюрів. Відтоді наше життя стало невпинним, повним мук танцем. О, якби ти знав, мій випадковий танцюре, як важко й болісно плакучій вербі нести тягар людської подоби!
— І як сумно золотій рибці ховатися весь час під виглядом принцеси! — додала золота принцеса.
— І як тісно струмкові в оцих легеньких одежах, котрі прикрашають мій стан! — докинула блакитна принцеса.
— Але є спосіб позбутися танцю і зняти чари, які нас скували! — вигукнула зелена принцеса. — Треба тільки під час танцю наблизитись до триноги і задути вогонь, що палає на ній. Тоді палац перетвориться в долину, а я — в плакучу вербу.
— А я — в струмок! — сказала блакитна принцеса.
— А я — в золоту рибку! — шепнула золота принцеса.
— Коли це станеться, чаклун тут же прибіжить на берег струмка з вудочкою в руках і закине вудочку в струмок, щоби впіймати рибку, — сказала зелена принцеса. — Бо так хоче доля, що, аби нас знову у трьох принцес зачарувати, спершу мусить впіймати золоту рибку.
— Мушу вас попередити, — додала блакитна принцеса, — що секрет життя чаклуна таїться на кінчику вудочки. Достатньо зламати той кінчик — і Барбель перестане існувати!
— Хто ж,