367
Смирнова А. О., лист до Гоголя від 11 січня, 1847, Русская старина 67(1890): 282.
(обратно)
368
Переписка, том 2, 80—81, 95—97.
(обратно)
369
Ibid., vol. 2, 344—346. Між Гоголем і Поґодіним у цей пізній період було чимало ворожнечі. Поґодін постійно переслідував Гоголя з приводу статей до Московита, не бажаючи визнати, що той покінчив із журналістикою. Під час одного перебування Гоголя в домі Поґодіна їхні стосунки стали настільки напруженими, що Гоголь зачинився на горищі й підтримував обмежені контакти зі своїм хазяїном за допомогою коротких записок, які передавалися через слугу.
(обратно)
370
Ibid., vol. 1, 411—419.
(обратно)
371
Цит. за Абрам Терц, В тени Гоголя, 42.
(обратно)
372
Ось кілька прикладів рецензій на «Вибрані місця з листування з друзями», які ілюструють цю тенденцію: рецензія Л. Бранда в Северной пчеле 67 (1847): 266—267; 74 (1847): 294—295; 75 (1847): 298—299; Библиотеке для чтения 80 (1847): 42—50; рецензія E. І. Губера в Санкт-Петербургских ведомостях 35 (1847): 166—167; Финский вестник 14 (1847): 33—37; Н. Ф. Павлов, Письма Н. Ф. Павлова к Гоголю, Современник 3 (1847): 1—19; 4 (1847): 88—93 (репринт із Московских ведомостей).
(обратно)
373
Шевырев С., рец. на Выбранные места из переписки с друзьями (1847) Н. Гоголя, Москвитянин 1 (1848): 12.
(обратно)
374
Ibid., 27.
(обратно)
375
Ibid., 29.
(обратно)
376
Вяземский П. А., Гоголь и Языков, у Сочинения в двух томах, том 2 (Москва: Худож. литература, 1982): 12.
(обратно)
377
Ibid., 172—173.
(обратно)
378
Ibid., 175.
(обратно)
379
Рец. на Выбранные места из переписки с друзьями (1847) Н. Гоголя, Отечественные записки 52 (1847): 69—71.
(обратно)
380
Див., напр., Булгарин Ф. Б., «Журнальная всякая всячина». Северная пчела 8 (1847).
(обратно)
381
Иванов-Натов, «Новое прочтение „Выбранных мест из переписки з друзьями“», Transactions of the Association of Russian-American Scholars in the U.S.A. 17 (1984): 171—191; 1.1. Гарин, Загадочный Гоголь, (Москва: Терра-Книжный клуб, 2002).
(обратно)
382
Саме Шевирєв, котрий редагував гоголівські фрагменти для посмертної публікації, замінив власне гоголівську назву повесть на більш щиру за звучанням исповедь.
(обратно)
383
Ідеї, що перегукуються з залишеною чернеткою листа Гоголя до Бєлінського, містять гоголівське твердження, що він не проти народного просвещения (тобто масової грамотності), а просто думає, що книги для повчання чиновників у цей час більш корисні. Є ще одне гоголівське твердження, мовляв, він не відкидає європейську цивілізацію, а просто рекомендує перед тим, як імпортувати іноземні ідеї, краще пізнати саму Росію (ПСС 8, 435—436).
(обратно)
384
Robert Maguire, «Gogol’s ‘Confession’ as a Fictional Structure», Ulbandus Review 2.2 (1982); 175—190.
(обратно)
385
Прокопович, лист до Гоголя від 12 травня 1847 року, Переписка, том 1, 124.
(обратно)
386
Чиж В., «Болезнь Гоголя», Вопросы философии и психологии 69 (1903): 647—681.
(обратно)
387
Розанов В., Пушкин и Гоголь, у Легенда о Великом Инквизиторе Ф. М. Достоевского, с приложением двух этюдов о Гоголе (1906; 3-є издание, Мюнхен: Wilhelm Fink Verlag, 1970), 253—265.
(обратно)
388
Венгеров, Писатель-гражданин. Гоголь, у Собрание сочинений (Санкт-Петербург: том 2, Изд. Прометей, 1913), 125—126.
(обратно)
389
У російському перекладі з французької: колосс тупости и пошлости (див. Неизданные и забытые статьи о Гоголе, у Гиппиус В. В., ред., Н. В. Гоголь: Материалы и исследования, том 1 [Москва: Изд. Акад. наук СССР, 1936], 266). Стаття вперше з’явилася 1859 року. Проспер Меріме написав про Гоголя в 1851 році в Revue des Deux Mondes (див. Неизданные и забытые статьи, 269). Булґарін опублікував уривки зі статті Меріме у Северной пчеле 277, 283 (1851).
(обратно)
390
Булгарин Ф. Б., посмертная статья про Гоголя, Северная пчела 99 (1852): 394; курсив Булґаріна. Сам будучи поляком, Булґарін критикував Гоголя за його недосконале знання російської мови та її засміченість українізмами.
(обратно)
391
Наприкінці 1830-х і на початку 1840-х років консервативна Библиотека для чтения мала приблизно від 5 до 7 тисяч передплатників, а Северная пчела — близько 3 тисяч. Московский телеграф у 1830-х роках виходив накладом близько 3 тисяч. Серед західницьких і слов’янофільських журналів, що захищали Гоголя, Отечественные записки збільшили кількість передплатників з 1 200 у 1839 році до 4 тисяч у 1847 році, а Московит на початку 1840-х років мав близько 1 тисячі передплатників. Современник за редакторства Плєтньова досягнув свого апогею у 233 передплатники в 1846 році. Див. William М. Todd, «Periodicals in Literary Life of the Early Nineteenth Century», and Chester Rzadkiewicz, «N. A. Polevoi’s Moscow Telegraph and the Journal Wars of 1825—1834», обидва тексти у Deborah Martinsen, ed., Literary Journals in Imperial Russia (Cambridge Univ. Press, 1997), 55, 65; Louise McReynolds, The News under Russia’s Old Regime: The Development of a Mass-Circulation Press (Princeton, N.J.: Princeton Univ. Press, 1991), 20; Дементьев А. Г и др., ред., Русская периодическая печать (1702—1894) (Москва: Гос. изд. политической литературы, 1959), 241; і Очерки по истории русской журналистики и критики, том 1 (Ленинград: Изд. Ленинградского гос. ордена Ленина унив. ім. А. А. Жданова, 1950), 544.
(обратно)
392
Ільницький Олег, «Гоголь і постколоніальний контекст», Критика 29 [4.3] (2000): 11.
(обратно)
393
Терц [Андрей Синявский], В тени Гоголя, у Собрание сочинений в двух томах, том 2 (Москва: СП «Старт», 1992), 268.
(обратно)
394
Peter Sawczak, «„Ночь перед Рождеством“ Мыколы/Николая Гоголя; К вопросу о „малой литературе“», Russian Literature 49 (2001): 263.
(обратно)