приналежність Гоголя — головний інтерес критики — зводилась до російської або (набагато рідше) української ідентичності. Незважаючи на поодинокі голоси, які висловлювали сумнів у щирій відданості Гоголя справі російськості, офіційну позицію щодо Гоголя як палкого патріота Росії підважено не було. Замість розгляду двох націоналістичних парадигм, які діалогічно співіснують у Гоголя — перебуваючи у зв’язку і потрапляючи в точки напруги — прихильники русифікованого Гоголя зосереджуються на його творах на російську тематику, відкидаючи або ігноруючи український корпус його текстів. Прихильники українізованого Гоголя виконують протилежний відбір. Ця книга покликана виправити ці помилки, охоплюючи творчість Гоголя як цілісність, тобто і художні, і публіцистичні тексти, твори і на українську, і на російську тематику. Вона також відтворює процес функціонування творів Гоголя в імперській публічній сфері, яка була надзвичайно співзвучна їхній націоналістичній значущості. Всебічний аналіз сучасної рецепції Гоголя та відповідей письменника в цій полеміці, здійснений у цій книзі, виводить гоголівський текст зі свого дискретного існування і перетворює його на живу та вельми значущу подію культурного життя Росії ніколаєвської епохи.

Хоч і зрозуміло, чому російські критики відмовляються брати до уваги гоголівський контраст між Україною та Росією як національне зіставлення, менш очевидно, чому українські критики великою мірою повторюють їхній приклад. Можливо, через вірність потужній гегемонії російського культурного наративу українці обмежилися заміною русоцентричного образу Гоголя акцентом на формуючому, безперервному впливі української культури на письменника. Зосереджуючи увагу на українській тематиці Гоголя, їхні дослідження затушовують ідеологічний, націоналістичний вимір у його потрактуванні України. Хоч українські критики, часто залучені до постколоніального переосмислення власної історії в межах імперії, і стверджують сьогодні, що гоголівська творчість рівною мірою належить до української, а не тільки російської літературної традиції, вони не дозволяють собі твердження про український націоналізм Миколи Гоголя^[7]. Це також може випливати з мислення про націоналізм у стилі «або-або». Оскільки участь Гоголя в російському націоналізмі сумнівів не викликає — у цьому плані він із великою помпою втілював свої амбіції — звісна річ, він не може бути одночасно зарахований до українських націоналістів.

Однак гоголівське трактування України до 1836 року мало певну націоналістичну орієнтацію. Добре усвідомлюючи політичне засудження цієї тематики, він, утім, знав, що замість явної позиції свої українські націоналістичні повідомлення слід подавати у своїх опублікованих творах у більш пом’якшеній і непрямій формі, часто оповитій езоповою мовою гумору (український Гоголь сміливіший у своїх приватних і неопублікованих текстах). Може здатися, що ідеологія романтичного націоналізму вважала вірність двом різним націям дивовижною аномалією, чимось на кшталт сповідування двох вір. Утім, тогочасний багатокультурний і багатомовний ландшафт Східної Європи, як і скрізь, ряснів плинною, неоднозначною та стратегічною національною лояльністю, особливо в імперських контекстах. Вальтер Скотт, автор, твори якого Гоголь жадібно поглинав, вважав за можливе поділяти водночас і шотландські, й англійські націоналістичні ідеї. Випадок Гоголя з його кількома націоналістичними самопосвятами є схожим і заслуговує на належне з’ясування в межах єдиної російсько-української аналітичної структури.

Спроби примирити російський і український аспекти Гоголя було здійснено в минулому українськими критиками, хоч вони незмінно зосереджувалися радше на особі письменника, ніж на його творчості. Чи можуть ці гіпотези про роздвоєну національну ідентичність допомогти у роз’ясненні його творчості? Згідно з одним поглядом зламу століть, вважається, що Гоголь страждав від двоедушия, тобто мав «подвійну душу»^[8]. Відповідно до цього погляду, у травмі та самопосвяті Гоголевої авторусифікації криються витоки його ймовірного психічного розладу. Ця модель національної шизофренії відходить есенціалістським поглядом на національну ідентичність, немовби пригнічення «природної» національної ідентичності було таким серйозним порушенням природного ладу, як зупинка дихання. Хоч мій аналіз підтверджує, що Гоголева програна битва у його відданості російськості спричинила його великі страждання, але це стосується лише пізнього Гоголя і здається радше проблемою культурно-політичною, ніж психологічною: розділена українсько-російська лояльність турбувала Гоголя лише остільки, оскільки його російська аудиторія відмовлялася її прийняти. Крім того, як відрізнити роздвоєну ідентичність із її елементом неприродності від поєднання двох стихій, як Гоголь, урешті-решт, і пояснив Смірновій?

Згідно з іншою гіпотезою, Гоголь був общеруссом на малорусской основе^[9]. Це химерне визначення ґрунтується на тому факті, що Гоголь писав свої твори російською, що розуміється як спільна мова багатонаціональної імперії. Хоч імперський контекст надзвичайно доречний у дослідженні Гоголя, зведення національності до мови, особливо до неіснуючого общерусского языка, — ненадійна та вельми дискредитована пропозиція, що підтвердить кожна людина, яка практикує дво- або багатомовність. Граф Кафур написав найпалкіші аргументи на підтримку італійського націоналізму французькою, тією ж мовою, що її Фьодор Тютчев використовував у своїх статтях про російський націоналізм. Поняття общерусскости, крім того, спирається на фікцію наднаціональної імперської культури і як таке являє собою ширму для того, що насправді просто було російською культурою, привілейованою культурою русоцентричної імперії, попри її поліетнічні інспірації.

Замість того, щоб слідувати цим застарілим і вузьким моделям інтерпретації Гоголя, я створюю структуру, що включає в себе останні теорії націоналізму та історії його російського й українського різновидів. Це дослідження розвиває ідеї та поняття, які якщо не анулюють, то замінюють застаріле зі сказаного раніше стосовно Гоголя в цьому питанні. Прагнучи більшого злиття літературного аналізу з іншими науковими дисциплінами, що теоретизують на тему націоналізму, я використовую в першому розділі різноманітні дослідження з націоналізму задля інтерпретації Гоголевої участі в ньому. У цьому розділі пояснюється моя термінологія, але тут слід зазначити, що я трактую націоналізм як дискурс освічених еліт, який артикулює ідею нації