class="book">так боюся загубити цей ціпок!

- Подарунок, авжеж? - спитав Холмс.

- Так, сер.

- Від Черинґ-Кроської лікарні?

- Так, від тамтешніх друзів з нагоди мого одруження.

- Боже мій, Боже, як погано! - промовив Холмс, хитнувши головою.

Доктор Мортімер приголомшено заморгав:

- Чому ж прикро?

- Та тільки тому, що ви порушили логіку наших висновків. То виходить, цей

подарунок був з нагоди вашого весілля?

- Так, сер. Я одруживсь і залишив лікарню, а разом з нею - всі надії на посаду

консультанта. Треба було облаштовувати власний дім.

- Врешті-решт ми не так уже й помилилися, - мовив Холмс. - А тепер, докторе

Джеймсе Мортімере...

- Ні, сер, просто містер Мортімер - скромний член Королівського

хірургічного товариства.

- І талановитий науковець, авжеж?

10

- Я лише скромний дилетант у науці, містере Холмсе, - я, так би мовити,

збираю черепашки на берегах великого океану знання. Сподіваюся, я маю честь

розмовляти з містером Шерлоком Холмсом, а не...

- Мій друг доктор Ватсон - ось він, поруч.

- Радий бачити вас, сер. Ваше ім’я часто згадують поряд з ім’ям вашого

друга. Містере Холмсе, ви дуже зацікавили мене. Я й не сподівався, що у вас

такий довгастий череп і такі чіткі надбрівні дуги. Чи не дозволите ви мені

обмацати ваше тім’я? Копія вашого черепа, сер, могла б прикрасити будь-який

антропологічний музей до того часу, коли він зможе дістатиоригінал. Не вважайте

це за лестощі, але я просто заздрю вашому черепові.

Шерлок Холмс усадовив нашого дивного відвідувача в крісло.

- Ви, сер, такі ж завзяті в своєму фаху, як я - в своєму, - мовив він. - Судячи з

вашого вказівного пальця, ви полюбляєте кручені цигарки. Не соромтеся, куріть

собі.

Чоловік дістав із кишені папір, тютюн і з дивовижною спритністю скрутив

цигарку. Його довгі, тремтливі пальці ворушилися прудко й схвильовано, наче

вусики в комахи.

Холмс сидів мовчки, але бистрі погляди, які він кидав на нашого химерного

співрозмовника, свідчили про його найглибшу цікавість до нього.

- Гадаю, сер, - сказав він нарешті, - що ви зробили мені честь своїми

вчорашніми й сьогоднішніми відвідинами не лише заради огляду мого черепа?

- Ні, сер, ні, хоча я щасливий, що мені трапилася така чудова нагода. Я

прийшов до вас, містере Холмсе, бо я людина не дуже практична, а тим часом

переді мною постала найсерйозніша і найдивовижніша загадка. Маючи вас за

другого серед європейських фахівців...

- Он як, сер! Дозвольте поцікавитись, хто ж має за честь бути першим? -

досить різко запитав Холмс.

- Люди наукового розуму вважають найкращим здобутком праці месьє

Бертільйона...

- То, може, вам краще порадитися з ним?

- Я сказав, сер, про «науковий розум». Але як практик ви - єдиний на весь

світ. Сподіваюся, сер, що я не дозволив собі зайвого...

- Так, трішки, - мовив Холмс. - Гадаю, докторе Мортімере, що ви вчините

дуже мудро, коли негайно, без подальших відступів, розповісте мені, що то за

справа, вирішити яку ви не зможете без моєї допомоги.

2. Прокляття Баскервілів

- Я приніс із собою рукопис, - сказав доктор Джеймс Мортімер.

- Я помітив це, тільки-но ви увійшли до кімнати, - відповів Холмс.

- Це старовинний рукопис.

- Перша половина вісімнадцятого століття, якщо це не підробка.

- Звідки ви це знаєте, сер?

11

- Розмовляючи зі мною, ви увесь час показуєте мені його краєчок - десь у два

дюйми завширшки. Поганий той фахівець, що не може визначити вік документа

хоча б у межах одного-двох десятиліть. Вам, можливо, доводилось читати мою

невеличку розвідку з цього питання. Я приблизно датую ваш рукопис 1730 роком.

- Достовірна дата - 1742 рік. - Доктор Мортімер дістав рукопис із бічної

кишені. - Цю родинну пам’ятку передав мені на зберігання сер Чарльз Баскервіль,

чия несподівана трагічна смерть три місяці тому схвилювала увесь Девоншир.

Можу сказати, що я був не лише особистим лікарем, а й другом сера Чарльза. То

був розумний, практичний чоловік, сер, не такий вигадник, як я. І все-таки він

ставився до цього документа якнайсерйозніше й підготував себе до того кінця,

який судився йому.

Холмс простяг руку, взяв рукопис і розгорнув його на колінах.

- Ватсоне, придивіться-но до написання літери «д». Це одна з тих прикмет, що

допомогли мені визначити дату.

Я поглянув через його плече на пожовклий папір із вицвілим письмом. Угорі

стояв напис: «Баскервіль-Холл», а нижче - великі, розгонисті цифри: «1742».

- Це схоже на якийсь запис.

- Так, це запис одного переказу, що живе в родині Баскервілів.

- Але ж, як я зрозумів, ви прийшли порадитись зі мною з якогось сучасного,

практичного питання?

- Якнайсучаснішого. І якнайпрактичнішого, яке треба розв’язати протягом

доби. Але рукопис зовсім коротенький і якнайтісніше стосується цієї справи. З

вашого дозволу, я прочитаю його вам.

Холмс глибоко вмостивсь у кріслі, стулив кінчики пальців і покірно заплющив

очі. Доктор Мортімер обернувся до світла і високим, деренчливим голосом почав

читати химерну, старомодну оповідь.

«Є багато свідчень про собаку Баскервілів, але я, будучи прямим нащадком

Х’юґо Баскервіля і чувши цю оповідь од свого батька, а він - од свого, надумав

записати її, не маючи сумніву, що все це правда. І я хочу, сини мої, щоб ви вірили,

що Всевишній суддя, який карає нас за гріхи наші, має волю й милосердя

відпустити нам їх, і що нема такого тяжкого прокляття, яке не можна було б

спокутувати молитвою й каяттям. Тож забудьте навіки-віків страшні плоди

минулого, але остерігайтеся гріхів у майбутньому, щоб знов усім нам на загибель

не давати волі тим чорним пристрастям, які стільки лиха завдали нашій родині.

Знайте