буржуазне суспільство було для письменника «явищем, яке необхідно піддати критиці, викрити й осудити». В тому, що подібна настанова в «Людській комедії» присутня, немає сумніву, але справа в тому, в якому аспекті й тональності ця настанова реалізується. Очевидно, автора наведених рядків ввело в оману слово «комедія» в назві бальзаківського творіння і він у її розкритті перебільшив роль комедійно-викривального елемента. Але ж і у викриванні Бальзак теж більше патетичний, ніж насмішливо-комедійний, і на зображуване він дивився в ракурсі, що тяжіє скоріше до трагічного. За основним змістом та інтонацією його творіння — це скоріше трагікомедія людського існування в новому світопорядку, який, на його думку, ставить під загрозу все високе, гідне, прекрасне в житті та людині. Не слід забувати й про те, що назва виникла не без впливу Дантової «Божественної комедії», в якій лексема «комедія» зовсім не пов’язана зі сферою комічного. А момент коногативності з «Божественною комедією» істотний у назві, яку Бальзак дав своєму творінню.

У 1842 р. Бальзак написав передмову до «Людської комедії» і опублікував її проспект, який у загальних рисах збігається зі схемою, окресленою в листі до Ганської. Але є між ними й істотні розбіжності. В проспекті «Етюди про звичаї» були не тільки розширені, а й розбиті на шість розділів-«сцен»: «Сцени приватного життя», «Сцени провінційного життя», «Сцени паризького життя», «Сцени воєнного життя», «Сцени політичного життя» і «Сцени сільського життя». Бальзак напружено працює, заповнюючи каркас «Людської комедії», водночас якоюсь мірою доробляє раніше написані твори, щоб вони, вже як її складові, краще відповідали вимогам цілого.

Важко сказати, яким був би обсяг «Людської комедії», пощасти письменникові повністю здійснити задум, бо він весь час мінявся. За каталогом «Людської комедії», складеним у 1844 р., вона мала включати сто сорок чотири твори, з яких він встиг написати дев’яносто шість. При цьому не всі її частини рівномірно заповнювалися автором. З другої половини 30-х років, коли склався її план, основну увагу він приділяв написанню «Етюдів про звичаї», першого ярусу «Людської комедії», на якому далі мали зводитися «вищі» її яруси. Проте і тут не всі «сцени» заповнені однаковою мірою. Так, лишилися ненаписаними «Сцени воєнного життя», до яких Бальзак постфактум відніс згадуваний роман «Шуани» й оповідання «Пристрасть в пустині». Лише наполовину були написані «Сцени політичного життя», в яких слід виділити романи «Темна справа» й «Депутат із Арсі».

Над «Філософськими етюдами» Бальзак активно працював лише в першій половині 30-х років, коли й була написана переважна їх більшість, зокрема всі романи — «Шагренева шкіра», «Луї Ламбер», «Пошуки абсолюту» й «Серафіта». Далі ж робота над ними в основному була відкладена до завершення «Етюдів про звичаї», аби дати узагальнення всій відтвореній «історії суспільства».

Але ось на чому слід особливо наголосити: «Людська комедія» — це не просто зведення окремих творів у величезна ціле, не тільки кількісна величина, а й нова якість, нова художня структура, що має свій внутрішній зміст, набуває нових значень і функцій. Одне слово, «Людська комедія» — це не тільки сума творів: пов’язавши їх, Бальзак тим самим подолав статичність окремих творів як замкнених сфер життя, переніс акцент на динаміку «суспільного цілого». В результаті він досягнув не тільки вражаючої масштабності, а й незвичайної глибини в зображенні сучасності, розкрив зміну не історичних епох, а суспільно-історичних формацій.

Як уже йшлося, Бальзак критично ставився до буржуазного устрою, викривав і осуджував його, але це не заважало йому бачити й інші аспекти сучасності, захоплюватися її динамізмом, розмахом і масштабністю процесів, що в ній візувалися. І в передмові до «Людської комедії» він проголошує, що сучасне французьке суспільство «грандіозне», що механізм його «величезний», що сучасна епоха «велична», чим і обґрунтовується необхідність творів, які відповідали б цим параметрам, тобто «Людської комедії».

У своїй «Людській комедії» Бальзак з незвичайною повнотою і докладністю відобразив конкретику життя французького суспільства першої половини XIX ст. Перед читачем розгортається вражаюче розмаїття побутових замальовок, життєвих ситуацій і колізій, чоловічих і жіночих характерів. І все-таки є однобічним досить поширений погляд на «Людську комедію» лише як на масштабну соціально-побутову фреску, а на її творця — як на знаменитого письменника-побутоописувача. Поціновуючи «Етюди про звичаї», не слід забувати й про «Філософські етюди».

Як видно із передмови до «Людської комедії», Бальзак не вважав «Етюди про звичаї» її центром і прямо вказував, що основна її ідея буде сформульована в другій її частині, тобто у «Філософських етюдах». Перша частина, говориться в передмові, це лише «основа, повна образів, повна трагедій і комедій, над якою підніматимуться «Філософські етюди», призначення яких полягає вже не у змалюванні життєвих явищ, а в поясненні їхніх причин, їхніх рушійних сил». Головну ж рушійну силу динаміки життя Бальзак був схильний вбачати у свідомості й пристрастях людей, в «нищівних бурях мислі», її шуканнях і звершеннях, що він і збирався показати у «Філософських етюдах».

Очевидно, якби «Людську комедію» було закінчено, її внутрішні пропорції, звичайно, були б іншими і «Філософські етюди» цілком відповідали б тому місцю й призначенню, які їм відводяться в передмові до «Людської комедії» та в її проспекті. Але і в незавершеній будові їхнє місце і роль дуже вагомі. Нерідко творця «Людської комедії» сприймають як незрівнянного побутоописувача і не усвідомлюють належним чином того, що він був одним з найсміливіших і найоригінальніших мислителів першої половини XIX ст., і це є чи не найбільшою хибою численних його інтерпретацій.

Подібно до просвітників XVIII ст., Бальзак вірив у людський розум, у його безмежні сили й можливості. Однак вірив він на інший лад, ніж просвітники, наближаючись в цьому до епохи домінування науки у сфері духовно-творчої діяльності. Він схилявся вже не перед філософсько-абстрактним «розумом» просвітників, а перед тим діяльно-аналітичним розумом, що у всій своїй силі проявляється в науковому мисленні, в його пошуках і звершеннях. Безмежні духовні сили людини, що реалізуються передусім в науці, у творчості, — ось так можна визначити нове кредо письменника.

Але звернімось до «Етюдів про звичаї». Як говорилося, тут Бальзак поставив своїм завданням всебічно змалювати сучасне французьке суспільство, в них справді не оминається жодна його верства, жодний