Коліївщини та Гайдамаччини (друга половина XVІІ — XVІІІ ст.);

— пісні селянських повстань першої половини XІX ст.;

— пісні національно-визвольних рухів першої половини XX ст.

У пісні «Зажурилась Україна» не лише змальовано картину свавілля ворогів, але й звучить заклик до опору:

У XV–XVІ ст. український народ зазнавав тяжкого лиха від турецько-татарських нападників, що яскраво відбилося в піснях цього періоду.

У XVІІ ст. український народ на загарбницьку політику польської шляхти відповів повстаннями. Ватажки повстанців були улюбленими героями багатьох фольклорних творів. У піснях цього періоду найяскравіше змальовано Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая.

Богдан Хмельницький вражає особистим героїзмом, доблестю, мудрістю полководця. У пісні «Чи не той то хміль» ватажок визвольної війни порівнюється з буйним хмелем — символом сили і здоров’я.

Справжнім гімном історичним перемогам народного війська над польськими панами є пісня «Не дивуйте, добрії люди», присвячена Максиму Кривоносу — сподвижнику Богдана Хмельницького. Тут передано упевненість народу в своїй перемозі і висловлено прагнення українців більше не допустити ворогів на свої землі.

Перемоги народного війська додавали українському народові впевненості в своїй силі.

Для пісень періоду визвольної війни характерна історична правдивість, глибока ідейність, простота мови, виразність художніх образів. У пісні «Ой Морозе, Морозенку» виведено узагальнений образ козака, який бився проти ворогів рідної землі. Морозенко попереду козацького війська «сивим конем виграває», тому після загибелі за героєм «вся Вкраїна плаче».

Однією з провідних тем українського фольклору є зображення боротьби трудового народу проти феодально-кріпосницького гніту. Посилення експлуатації селянства викликало наростання народного протесту. На початку XVІІІ ст… розпочинається народно-визвольний рух (гайдамацький), у загони месників йшли селяни, частина запорізьких козаків, міщани-ремісники. Найбільшим було повстання 1768 року, назване Коліївщиною, яке очолили Максим Залізняк та Іван Гонта. В образах керівників повстанців український народ втілив нездоланні сили, героїзм трудящих мас, їхню непримиренність щодо експлуататорів.

У пісні «Максим козак Залізняк» за допомогою гіпербол народ характеризує повстання під проводом Залізняка як могутній виступ: «набрав війська сорок тисяч», набили панів «повні шанці» та ін.

Високо підносячи своїх героїв, народ гнівно засуджує зрадників — зрадники народу за свої провини розплачуються кров’ю, тому смерть Сави від рук колишніх побратимів є закономірною:

На західноукраїнських землях у XVІІІ ст. зміцнів рух опришків, очолюваний Олексою Довбушем.

Великої популярності набули пісні про керівника селянського руху на Поділлі (перша половина XІX ст.) Устима Кармалюка. У пісні «За Сибіром сонце сходить» оспівано Кармалюка як народного месника, захисника інтересів трудящих; вказано на причини їхнього протесту:

Народ поважає Кармалюка і підтримує його:

Історичні пісні мають спільні риси з думами, але менші за обсягом, мають строфічну структуру. Порівняно з ліричними піснями, вони більші і відрізняються епічністю (наявність сюжету, розповідний характер, вказівка на конкретні історичні події та постаті).

У багатьох з них використовуються прийоми гіперболізації, символічні метафори (битва як весілля, бенкет: «наварили ляхам пива»); сталі епітети (ясні зорі, широкий степ), художні паралелізми («то не чорна хмара з-за гори виступає, то військо в похід вирушає»), використовуються образи-символи (козак-сокіл, дівчина-калина, смерть-червона китайка).

Одним із жанрів усної народної творчості є балади — ліро-епічні пісенні твори з гостро драматичним сюжетом, що виражає з точки зору народної моралі трагічні конфлікти, породжені надзвичайними та фантастичними подіями, вчинками та фатальними збігами обставин в особистому, сімейному чи суспільному житті простих людей.

Гірка туга нареченої, вбитий на війні козак, осміяні почуття довірливої дівчини, злі чари та прокльони свекрухи, зрада і помста — усі ці мотиви знайшли змалювання в українській народній пісні-баладі.

Формою балада подібна до ліричної пісні, але має сюжет, тому тут є не одна, а кілька дійових осіб, стосунки між якими розкриваються за законами епічних творів (є елементи композиції), чим балада подібна до легенд та оповідань. В основі сюжету — незвичайні події (дівчина перетворюється в тополю, брат продає сестру і т. д.), цим балади відрізняються від ліричних пісень. Дійові особи — прості люди, а змальовані картини стосуються життя окремої людини; у них домінують сімейний побут і картини особистого життя (цим балади відрізняються від дум та історичних пісень).

Балада ніколи не завершується щасливо — цим вона відрізняється від усіх інших видів фольклору. У баладі поряд з епічним і ліричним є й драматичне начало (первісно баладу танцювали, відтворюючи рухами оспівувані події).

Баладі притаманний ефект нарощування психологізму шляхом градації дії в часі. Балада «Ой не ходи, Грицю» побудована на цьому прийомі:

Використовуються ті художньо-поетичні засоби, що і в ліричних творах: метафори, епітети, порівняння, вживаються тавтології.

Найдетальнішу класифікацію балад розробив О. Дей:

— кохання і дошлюбні відносини;

— сімейні взаємини і конфлікти;

— відгомони соціального та історичного життя.

Найпоширеніший сюжет — перетворення ненависної для свекрухи невістки у тополю («Ой чиє ж то жито…»); свекруха, зненавидівши невістку, відправляє сина у далеку дорогу («Проводжала мати сина у солдати…»), а невістці наказує робити важку роботу, посилаючи