Кюссонне вигукує.

КЮССОННЕ (зупиняючись). Добродію!

АРЕЛЬ. Так.

КЮССОННЕ. Я… я… а ви читали мою п'єсу?

АРЕЛЬ. Я? (повертається до драматурга, ображений, червоний від гніву). Чи я читав вашу п'єсу? Ви питаєте у мене, у Ареля? А, шлях би вас трафив!

КЮССОННЕ (відступає зніяковілий). Перепрошую!

АРЕЛЬ (волає велично). Я ніколи не читаю п'єс, добродію! Я їх відкриваю і кладу на свій стіл. Якщо хтось із секретарів або дівчат, що забігають поцупити мої грошенята, схочуть погортати рукопис, значить, у неї вдала назва. Тоді я виймаю її зі стосу і віддаю читати дружині консьєржа! Якщо вона плаче, я надсилаю п'єсу трьом-чотирьом знаменитим акторам Парижа, кажучи, що автор писав її, думаючи саме про них. Якщо прочитавши, актор жбурляє рукопис у мою пику, я негайно викидаю її у смітник. Якщо ж він каже, що зацікавився, я оголошую, що його суперник з Одеона або Порт-Сен-Мартена щойно дав мені свою усну згоду за половинний гонорар. Потім ми з ним підписуємо угоду, і я рахую вартість костюмів і декорацій. Для мене, добродію, п'єса — річ конкретна: витрати, контракти, афіші, реклама, дзвін монет у касі. Пане, тут п'єси не читають, а ставлять! А коли хочете, щоб вас почитали, ідіть у Комеді-Франсез.

Виходить розлючений.

Кюссонне біжить услід за ним.

КЮССОННЕ. Пане Арелю, пане Арелю!

Зникає услід за ним.

І тоді з'являється Береніка, молода дівчина, аристократичної вроди.

Вона обережно наближається по сцені, дивлячись довкола з цікавістю і здивуванням.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Когось шукаєте?

БЕРЕНІКА. Пана Фредеріка Леметра.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Тут його немає. Звільніть сцену.

БЕРЕНІКА. У мене з ним зустріч.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Ну, тоді пошукайте його деінде.

Береніка йде у вказаному напрямі.

Знову входить Арель, за яким слідує Кюссонне, розсипаючись у вибаченнях.

КЮССОННЕ. Пане Арелю, я у відчаї, благаю вас, пробачте мою нетактовність.

АРЕЛЬ. Хай буде так! (Дивиться на Кюссонне). Тоді поговоримо про гроші.

КЮССОННЕ. Залюбки, пане директоре.

АРЕЛЬ. Скільки ви мені даєте?

КЮССОННЕ. Перепрошую?

АРЕЛЬ. Я кажу: скільки ви мені дасте? Вимовляю я розбірливо, зуби поки всі на місцях.

КЮССОННЕ. Але я гадав… що це ви дасте мені гроші.

Вертається Береніка.

БЕРЕНІКА. Панове, будьте ласкаві…

АРЕЛЬ. Що ще? Що відбувається?

БЕРЕНІКА. Я б хотіла бачити пана Фредеріка Леметра.

АРЕЛЬ. Панночко, якщо ви волієте побачити пана Леметра, то йдіть до каси і купіть квиток на сьогоднішній вечір.

БЕРЕНІКА. Це я вже робила, добродію, і неодноразово. Ні, у мене зустріч із паном Леметром.

АРЕЛЬ. Тоді почекайте його у фойє.

БЕРЕНІКА. Дякую, пане.

Вона виходить.

АРЕЛЬ. Про що ми говорили?

КЮССОННЕ. Ви говорили про гроші.

АРЕЛЬ. Ясна річ, але що саме я казав?

Зверху, як deus ex machinа (бог із машини), на спеціальній платформі, званій «слава», спускається ФРЕДЕРІК ЛЕМЕТР. Звучать громоподібні гуркоти його голосу.

ФРЕДЕРІК. Арелю!

Арель і Кюссонне обертаються перелякані і піднімають голови вгору, щоб краще роздивитися театральне божество, що стрімко насувається на них.

КЮССОННЕ. Фредерік Леметр!

ФРЕДЕРІК. Арелю, заплати тридцять ліврів моїм суперникам. Вони їх заслужили.

АРЕЛЬ. Ні! Ніхто не просив вас ні грати ні програвати.

ФРЕДЕРІК. Арелю, йдеться про мою честь.

АРЕЛЬ. І про мої гроші.

ФРЕДЕРІК. Яка вражаюча дріб'язковість! Та як ти смієш порівнювати мою честь і свої гроші? Коли я обирав цей фах, то хотів зануритися в мистецтво, а по твоїй милості я бабраюсь у багні. (Показуючи на Фірмена, який щойно ввійшов). Видай суму Фірмену.

АРЕЛЬ. Пане Фредеріку, я не буду платити ваші гральні борги. Уперше, двадцять років тому, цей фокус вам удався, але вдруге я не попадусь. До речі, нагадую вам, що вже минуло двадцять років, як ви заборгували мені чотири тисячі франків.

ФРЕДЕРІК. Чотири тисячі франків? Двадцять років? А подейкують, що ціни ростуть. (Показує на Фірмена). Тридцять ліврів.

АРЕЛЬ. Ні.

ФРЕДЕРІК. Дуже добре.

Зістрибує з платформи на сцену.

Раптово хапається за голову руками, наче відчуває страшний біль у черепі. Робить знак підійти помрежу Антуану.

ФРЕДЕРІК. Антуане, що ми граємо сьогодні ввечері? Я вже не пригадую.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Ми граємо «Двадцять років, або Життя невдахи».

ФРЕДЕРІК. Справді? І яка ж у мене перша репліка?

АНТУАН, ПОМРЕЖ. «Дорога дружино, я бажаю вам доброго дня!».

ФРЕДЕРІК. Як ти кажеш? «Дорога дружино, я… я…».

АНТУАН, ПОМРЕЖ. «…я бажаю вам доброго дня».

ФРЕДЕРІК. …доброго дня. А потім?

АНТУАН, ПОМРЕЖ. «Я чув, як ви плакали цієї ночі».

ФРЕДЕРІК. Плакала? І це кажу я? Я? (Повертається до Ареля і сповіщає рішуче). Арелю, я втратив пам'ять.

АРЕЛЬ. Я сказав — ні.

ФРЕДЕРІК. Арелю, я нічого не пам'ятаю.

АРЕЛЬ. Ні.

ФРЕДЕРІК. Арелю, після мого виходу доведеться опускати завісу.

АРЕЛЬ. Ні.

ФРЕДЕРІК. Арелю, якщо опустять завісу, тобі доведеться повернути публіці гроші.

АРЕЛЬ. Шлях би тебе трафив!

Арель підходить до Фірмена і дістає грошові купюри.

ФРЕДЕРІК (неначебто мозок його знову ожив). О, є… от воно мало-помалу вертається.

Арель дає одну купюру.

…Перша фраза…

Арель дає другу купюру.

…Друга фраза…

Арель дає ще одну.

…Третя… Ну от, і вся роль.

Арель ховає гаманець. Фредерік хмурить брови.

А чайові бідолашному Фірмену, який бігає з твоїми дорученнями, Арелю?

Арель неохоче протягує монету. Фредерік коментує, знизуючи плечима.

Невдячний! (протягує руку Кюссонне). Пане?

КЮССОННЕ (він під великим враженням). Барнабе-Гі-Октав де Флері-Момбрез дю Пантель де Сент-Аман.

ФРЕДЕРІК. Як мило, що ви прийшли всі разом.

КЮССОННЕ. Я драматичний автор.

ФРЕДЕРІК. У тому, що ви драматичний, я нітрохи не сумніваюсь. (Задкує і повертається до помрежа). Антуане, у мене склалося враження, що вчора ввечері люки працювали ненадійно.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Сьогодні я їх змазав, пане Фредерік.

ФРЕДЕРІК. Перевіримо. Бо коли люк скрипить, публіка сміється. Драма вимагає мастила.

На жаль, поки Кюссонне і Арель продовжують дискусію, Фредерік іде перевіряти театральні люки, він то зникає, то з'являється знову, але не пропускає жодного слова з їхньої розмови, яка його страшенно