- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (12) »
назви,
Непоясненна сутність,
Не визначена сенсом
Моя в житті присутність.
Пливу я в порожнечі,
Де сонячні пожари,
Тремчу помежи тіней
І лину там, де хмари.
Віддаленої зірки
Габою золотою
Я є; високий місяць
Байдуже сяє мною.
Я — хмара, яку сонце
Загравою накрило,
Я — пам'ятник сліпучий
Заблуклого світила.
Я — сніг урвистих піків,
Вогонь пісків бентежний,
Блакитна хвиля моря
І піна узбережжя.
Я є звучанням лютні,
Фіалки ароматом,
Я — кладовища вогник
І плющ руїн завзятий.
Я жайвором співаю,
Дзижчу також охоче
І можу відтворити
Шуми посеред ночі.
В потоці гуркочу я,
Свистіти в іскрі вмію,
Я — блискавиці спалах,
Ревіння буревію.
Я — між горбами річка
І шелех трав стоячих,
Зітхання в чистій хвилі,
В сухім листку я плачу.
Я з часточками диму
Гойдаюся і щезну —
Підносить він до неба
Свій закрут величезний.
Розвішують комахи
Злотаве павутиння —
Гойдаюсь між дерев я
В сієсті тихоплинній.
За німфами женуся,
Зближаюся поволі,
У воду кришталеву
Вони стрибають голі.
В кораловому рифі
Перлини — як відрада,
І ваблять в океані
Мене прудкі наяди.
В заглиблених печерах —
Їм сонце невідоме —
Багатства споглядаю,
Що їх вартують гноми.
В минувшині шукаю
Сліди імперій стерті,
Що й назви загубили
Після своєї смерті.
Світи спостерігаю
В шаленому крутінні,
Моя зіниця бачить
Усесвіту творіння.
Мені відомі сфери,
Де тиша заніміла,
Духу життя чекають
Там нечіткі світила.
Десь піді мною — прірва,
А я — місток над нею,
Драбина я незнана
Між небом і землею.
Я — наче невидиме
Кільце, котре єднає
Світ визначений форми
І думки світ безкраїй.
Я, врешті, є тим духом
Із таємничим злетом,
Який відомий тільки
Тому, хто є поетом.
