ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Владимир Владимирович Познер - Прощание с иллюзиями - читать в ЛитвекБестселлер - Дмитрий Сергеевич Лихачев - Воспоминания - читать в ЛитвекБестселлер - Борис Акунин - Аристономия - читать в ЛитвекБестселлер - Бенджамин Грэхем - Разумный инвестор  - читать в ЛитвекБестселлер - Евгений Германович Водолазкин - Лавр - читать в ЛитвекБестселлер - Келли Макгонигал - Сила воли. Как развить и укрепить - читать в ЛитвекБестселлер - Борис Александрович Алмазов - Атаман Ермак со товарищи - читать в ЛитвекБестселлер - Мичио Каку - Физика невозможного - читать в Литвек
Литвек - электронная библиотека >> Ґуставо-Адольфо Беккер >> Поэзия >> Рими >> страница 2
затемнення.

Життя поета було коротким. Деякі його вірші нагадують мені виверження вулкана чи горіння смолоскипа, що теж триває недовго. Захоплення оперою позначилося на віршованих рядках, які то зберігають точний розмір, то раптово скорочуються чи видовжуються. Майстерність живописця стає помітною в розміщенні предметів, грі барв і тіней. Любовні почуття зображено напрочуд тонко.

Передчуття ранньої смерті викликало в Беккера бажання розгадати таємницю потойбічного світу. Звідси — вірш про душу, яка покидає людське тіло під час сну, щоби злетіти до небесних сфер, хай і ненадовго; поезії про померлих красунь, чий спокій охороняють зображення прекрасних ангелів. Хтось назвав цього поета «акордеоном, на якому грає ангел». Я дещо змінив би цей вислів. Для мене Ґуставо-Адольфо Беккер — не ангельський акордеон, а радше ангел, який грає на акордеоні. Ангел небесної — іспанської — поезії.

Григорій ЛАТНИК

Рими

I

Я знаю гімн, що, дивний і потужний,
Морок душі осяє, як проміння,
А ці рядки — його слабке відлуння,
Що прагне пересилити затіння.
Хотів би я ту велич записати,
Долаючи хисткої мови муки,
Словами, що передали б у часі
Зітхання й усміх, кольори і звуки.
Та не знайду я способу, красуне,
Намарно захопившись боротьбою;
Я зміг би, певне, гімн цей проспівати
На самоті зоставшись із тобою.

II

Стріла, з тятиви зірвавшись,
Летить, тремтлива й пружна,
Не відаючи в польоті,
У що ввіткнеться вона.
Листок зів’ялий, опалий,
Ніколи не знає, де,
Підхоплений вітровищем,
На землю знов упаде.
Морська величезна хвиля,
Яку жене буревій,
Не відає узбережжя,
Де слід зупинитись їй;
А мерехтливе проміння,
Привабливе та ясне,
Не знає тієї миті,
Коли востаннє сяйне.
Отак і я: йду світами,
Свою долаючи путь,
І не уявляю зовсім,
Куди стежки приведуть.

III

Стрясання чудернацьке,
Що збуджує ідеї,
Наче безладні хвилі
Штовхає гураґан;
Щось у душі шепоче,
Здіймаючись угору, —
Так виверженням лави
Загрожує вулкан;
Безформні силуети
Істот невірогідних,
Неначе крізь завісу
Пейзажів каламуть;
Барвисті переливи,
Які в повітрі схожі
На часточки веселки,
Що в сяєві пливуть;
Думки, що слів не мають,
Слова, які без сенсу;
Каденції без ритму,
Сумбурні, в метушні;
Спомини, забаганки
Речей, що не існують;
Веселощі раптові,
Передчуття журні;
Знервована дієвість,
Що без застосування;
У леті без гнуздечки
Коня палкий нестрим;
Безумний пломінь духу,
Що пристрасно палає,
Божественне сп'яніння
Творця, що править ним…
        Натхнення є таким!
У мозку сильний голос
Уговтує безладдя,
А з-поміж темних тіней
Вже світло вирина;
Гнуздечка злотосяйна
Приборкує потужно
В оскаженілім леті
Прудкого скакуна;
Вузький промінчик світла
Думки у сніп'я в'яже;
Роздерши хмари, сонце
Здіймається увись;
Рука розумна, мовби
Перлини у намисто,
Збирає слів пучечки,
Щоб сенсові дались;
Гармонія знаходить
Потрібні темп і розмір,
Аби примхливі ноти
Зібрати у вінець;
З пластичною красою,
Близьку до ідеалу,
Вирізьблює статую
Із каменю різець;
Довкілля, де ширяють
Думки у круговерті, —
Їх вабить і гуртує
Принадливий полон;
Потік, де буйні хвилі
Гамують спрагу жару,
Оаза, що для духу —
Потужний бастіон…
        Таким є наш резон!
Завдаючи поразки
У битві їм обом,
Спроможний тільки Геній
З’єднати їх ярмом.

IV

Ні, не кажіть, що вже немає скарбу,
        Без тем замовкла ліра старовинна.
Поети, може, зникнуть; та ніколи
        Поезія не згине!
Допоки хвилі світла в поцілунку
        Тремтять, палкі, неспинно;
Допоки сонце поміж хмар роздертих
        Відсвічує карміном;
Доки повітря з пахощами квітів
        Над нами тихо лине;
Доки весна буятиме довкола,
        Поезія не згине!
Доки наука віднайти не зможе
        Життя джерела дивні,
Допоки море й небо — це безодня,
        Не знана для людини;
Допоки Людству в русі невідомо,
        Куди ведуть стежини,
Допоки буде таїна для нього,
        Поезія не згине!
Допоки душу радість огортає,
        Хоч і нема причини;
Допоки гірко й журно, але з ока
        Не котиться сльозина;
Допоки серце з розумом воюють
        Нещадно, без упину,
Допоки є надії й спогадання,
        Поезія не згине!
Допоки будуть очі, що сприймають
        Інших очей проміння;
Допоки поміж різними устами
        Триває шепотіння;
Допоки дві душі єднають шалом
        Свого єства глибини,
Доки на світі є краса жіноча,
        Поезія не згине!

V

Якийсь-то дух без