о. д-р ІВАН ГРИНЬОХ ОЛЕСЬ БЕРДНИК: Утопіст чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні

ВИДАННЯ «БОГОСЛОВІЇ» ED. «BOHOSLOVIA» ч. 54 N.

IOHANNES HRYNIOCH

Oles Berdnyk somniator vel charismaticus in aspectu secundi millennii christianitatis in Ucraina

Extractum e «Bohoslovia»

t. XLI (1979)

Рим — 1980 — Romae

Esse-Gi-Esse — Roma — Tel. 78.27.819

На весні 1979 p. «Рада Української Духовної Республіки» надіслала Патріярхові Йосифові копію відкритого послання Папі Римському Івану-Павлові II-му з проханням підтримати її «ініціятиву і допомогти її оприлюдненню серед Українців та інших народів Світу».

Супровідне письмо до Патріярха Йосифа кінчається привітом — «З вірою і правдою» і власноручним підписом Олеся Бердника іменем названої Ради та її інших членів — Василя Стрільціва, Петра Січка і Василя Січка. В письмі подана також адреса Олеся Бердника в Києві. Дата супровідного письма — 25 листопада 1978 року. Копія «відкритого дружнього послання» до Папи Івана Павла II-го кінчається таким же самим привітом «з вірою і правдою» і підписана Олесем Бердником. Під власноручним підписом писальною машинкою подається, хто він такий: «Олесь Бердник, письменник, член Ініціятивної Ради Альтернативної Еволюції». Адреса автора та ж сама, що в супровідному письмі.

Немає сумніву, що оба письма — супровідне до Патріярха Йосифа і дружнє послання до Папи Івана-Павла II-го — написані одним автором, Олесем Бердником. Окрім підписів свідчать про це мова, стиль, окремі характеристичні поняття й хід думок.

Хто ж він такий, оцей Олесь Бердник?

В посланні до Папи зве він себе письменником. У відкритому листі до 1-го Секретаря ЦК КП України, Володимира Щербицького від дня 18 березня 1977 р., в листі, що був оприлюднений також на Заході в вільній українській пресі, він зве себе «фантастом, мрійником, футурологом, автором кількох десятків творів про майбутнє, про Новий Світ Любови і Єдности». Таке самоозначення дає привід літературознавцям, мовникам, футурологам для дослідження письменницького дорібку Олеся Бердника. Та все те не вичерпує глибини і багацтва людського «Я» Олеся Бердника. Він же ж сам каже про себе, що є «автором десятків творів про майбутнє», та уточнює — «про Новий Світ Любови і Єдности». Якщо так, то тут відкривається поле для досліджування літературного дорібку Олеся Бердника під кутом бачення їхнього філософічного, соціологічного, а, можливо, й богословського, в найширшому розумінні цього поняття, змісту. На це недвозначно вказують деякі ствердження Олеся Бердника про себе самого в посланні до Папи Івана-Павла ІІ-го, не говорячи вже про сам вміст послання. І саме ці ствердження помагають нам розгадати таємницю його людського «Я». Бо ось що пише про себе Олесь Бердник в посланні до Папи: «Народжений і вихований у країні, де атеїзм є офіційною доктриною, я прийшов до Христа серед борінь і страждань…». Значиться, без уваги на народження і виховання в атеїстичній країні, Олесь Бердник є віруючою християнською людиною. Він також церковна людина, приналежна до одної із існуючих християнських Церков, коли говорить — «народжений і хрещений у вірі православній», людина свідома трагічних історичних церковних розділень та розколів, «які терзали Церкву Христа». Та в своєму видінні оновленого людського та людяного Світу, як це побачимо далі при аналізі його альтернативи до минулого і сучасного, всі розділення і розколи — «ілюзорні». Олесь Бердник почуває себе сином єдиної христової церкви. «Я лише, — пише Олесь Бердник, — простий послідовник Учителя, один із синів Христа…». Себе і собі подібних, в яких імені говорить, Олесь Бердник називає не мрійниками-фантастами, але духовними ентузіястами, коли висловлює свою віру в те, що Папа прислухається «до голосу українських духовних ентузіястів», бо ж «до Вас» — Папи Івана Павла ІІ-го — «відкрито багато дружніх сердець і сміливих душ…».

І. Хресний життєвий шлях Олеся Бердника

Хто ж він, оцей Олесь Бердник? Його ім’я широко відоме в Україні, коли він працював актором в українських театрах в сорокових післявоєнних роках; популярним став він у п’ятдесятих роках, коли почав друкувати свої твори. Ось найважливіші дані на шляху його 52-річного життя. Олесь Бердник народився дня 25 листопада 1927 р. в Вавилові Херсонської області у селянській сім’ї. І зараз же, з дитячих і юнацьких років, поставлена ця українська дитина, як зрештою мільйони українських дітей і юнаків, в конфліктну, психологічну й соціологічну, ситуацію: рідна почва, вікове підгруддя — українське, християнське. Віруючі православні батьки з хрещенням свого сина передають йому цю духовну спадщину. Та, з другого боку, в країні, де родиться Олесь Бердник, офіційною доктриною є атеїзм, в якому поняття людини діяметрально інше, як те, що його благовістить християнська віра. В атмосфері насильно пропаґованого атеїзму проходить виховання Олеся Бердника. «Закон ідеологічного герцю» вдаряв своїми отруйними стрілами в «психосферу» людини, а «закон взаємопожирання, паразитизму, смерті» руйнує цілу «біосферу» планети Землі з людиною включно. Та схарактеризований Олесем Бердником зудар у роздвоєній свідомості дозріваючої мислячої людини стане для нас зрозумілим, коли пригадати, що виховання й дозрівання Олеся Бердника проходило в найжорстокіших роках розгулу в Україні московсько-большевицького режиму. Була це доба масового терору, ув’язнення і зсилок до таборів смерти та, наказаного червоним царем, Сталіном, людиновбивства, якого жертвою згинуло в Україні понад 6 мільйонів людей голодною смертю. Всі ті страхіття залишили глибокий слід в душі молодої людини. Олесь Бердник був приречений вже від свого дитинства жити і виростати в оцій конфліктній психічній ситуації. А втім, вона не потрапила зламати його душі. Він її переміг. Переміг, як сам каже, прийшовши до Христа і «відчувши Його найживішу реальність». Не легким був цей шлях до перемоги. Він проходив «серед борінь і страждань…». Скільки трагізму скривається за оцими двома поняттями — «боріння і страждання», один Бог вість. Це може збагнути тільки той, хто знаходився в подібній конфліктній ситуації.

В часі світової війни 16-літнього юнака, Олеся Бердника, мобілізують у Червону Армію. З закінченням війни він студіює театральне мистецтво в Інституті ім. Івана Франка в Києві і в цих голодних післявоєнних роках, 1945-49, виступав актором на сценах українських театрів.

За вістками, які продісталися до західного світу, в 1949 р. Олеся Бердника ув’язнюють і присуджують на заслання на Далеку Північ і на цілинні землі в Казахстані, де він важко працює