панфіловців з фронтової плітки, з газетного видумки звів у ступінь реальних подій. Це він при кожній нагоді хвалився: де я, там і перемога! Будь-який німецький наступ захлинається там, де з'явився я! Під моїм командуванням помирають, але не здаються! У грудні 1941 року хтось із підлеглих прочитав у «Красной звезде» розповідь про фантастичний подвиг 28 панфіловців і доповів Жукову. Жуков зажадав скласти список загиблих, тих, хто міг би бути в тому легендарному бою, і подав їх до нагородження. Всім, кого вписали у список, були надані високі звання посмертно. Жуков першим надав цій дивній історії офіційного звучання. Після того, як Верховна Рада видала указ, героїчний подвиг перестав бути плодом журналістського базікання, він став реальною подією. Хоча не всі зі списку загинули. У списку героїв виявилися й ті, хто добровільно пішов до гітлерівців і служив їм вірою і правдою.

Історія про 28 панфіловців була настільки погано зготована, що постійно викликала інтерес дослідників, які хотіли знати правду. Задовго до гласності й перебудови В. Кардін у «Новом мире» піддав цю безглузду історію нещадному аналізу. За ним пішли Б. Соколов, В. Люлечник та інші. Потім публікації пішли каскадом, і цей епізод випав з розряду героїчних діянь.

2.

А у праці було велено рівнятися на шахтаря Олексія Стаханова. План йому: вирубати за зміну 7 тон вугілля. А він у ніч на 31 серпня 1935 року візьми, та й вирубай не 7, а 102 тони! І розгорнувся в країні стахановський рух: кинулися послідовники Стаханова по десять норм за зміну виконувати! По двадцять! Цих людей пропаганда називала стахановцями, народ - стакановцями. Народ знав - не все тут чисто. Через десятки років випливли подробиці й цього «подвигу». Стаханов дійсно вирубав 102 тони вугілля. Правда, на час рекордної зміни всім іншим забійникам шахти «Центральна-Ірміно» відключили стиснене повітря, щоб у відбійному молотку Стаханова тиск не падав. Заради того, щоб не заважати трудовому пориву Стаханова, робочий ритм шахти був повністю порушений. Вирубане Стахановом вугілля треба було відкочувати із забою, тому вагонетки - Стаханову! Стахановським вагонеткам - «зелену вулицю»! Решта бригад почекають.

Були й інші фокуси. Головний фінт - статистичний. Все залежить від методики підрахунку. Забійник працює не один. Вирубане вугілля треба відгрібати, вантажити у вагонетки, відкочувати, тягати колоди і кріпити забій. Якщо вирубане забійником вугілля розділити на всіх, хто йому допомагає і забезпечує його роботу, то й вийде сім тон на брата. А на час рекордної зміни Стаханова застосували іншу, більш прогресивну, методику розрахунку. Все, що він вирубав, йому і записали, порахувавши всі тони його особистою заслугою. А всіх, хто відгрібав, вантажив і відкочував вугілля, всіх, хто зміцнював забій слідом за Стахановом, провели за іншою графою. На всіх помічників і забезпечення здобуті тони не ділили. Ось і вийшов всесоюзний рекорд.

Трудовий подвиг Стаханова - звичайна наша радянська туфта. І сам Стаханов - герой у розкішній мантії з тієї ж туфти.

Інші наші герої, рангом нижче панфіловців і стахановців, насправді виявлялися героями дутими. З безлічі героїчних діянь стирчали гострі кути, а то й ослячі вуха. Народ сміявся, складав анекдоти й матюкливі частівки про картонних кумирів.

Тепер поставимо крапки над «і». Я не казав, що масового героїзму на війні не було. Я - про інше. У нас героїчний народ. І часом здійснював він таке, чим слід захоплюватися. Але ті, які з Агітпропу, чомусь прагнули описувати подвиги воістину легендарні, тобто вигадані. Наших агітаторів і пропагандистів чомусь на туфту тягнуло. Неминуче з часом туфта розкрилася, і країна залишилася без героїв.

І перед ідеологами проблема: на кого народу рівнятися? На сифілісного Леніна або на підпільну організацію «Молода гвардія», яку вигадав письменник Фадєєв? «Молода гвардія» народилася й існувала тільки в його мозку, який надміру був просякнутий алкоголем.

Терміново потрібен новий кумир, якого можна було б на гранітний постамент піднести. Подумали вожді й вирішили: Жуков! Хто ж ще? Жуков - рятівник вітчизни, великий геній на білому коні!

Так народився новий культ особи.

3.

Досвід роздування культу у нас надмірний. Культ Жукова вибудували вміло і швидко.

Навколо Жукова виникли легенди одна іншої гарніша.

Маршал Великої Перемоги!

Жуков у своєму житті не мав жодної поразки!

Де Жуков, там і перемога!

Йому було достатньо одного погляду на карту, щоб правильно оцінити ситуацію, зрозуміти і розгадати задум противника!

Зазвучало навіть і таке: ох, якби Жуков був живий! («Красная Звезда» 4 лютого 1997)

Товариші в Кремлі сумніваються: ховати Леніна чи тримати у вигляді наочного посібника? Даремно сумніваєтеся. Труп Леніна сміливо можна виносити з мавзолею. Культ Жукова вже надійно замінив і витіснив культ Леніна. Кривавий ідол Жуков на мідному коні з задертим по нужді хвостом куди більше підходить нашому народові, ніж гаркавий ідол з куреня.

А по країні вже шириться слух, що Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович за свої героїчні діяння не був оцінений достойно. Він був усього лише чотири рази Героєм Радянського Союзу. Але таких полководців у нашій історії було двоє. Другий - Маршал Радянського Союзу Брежнєв Леонід Ілліч. Тому (щоб дещо підняти Жукова над полководницьким генієм Брежнєва) пропонують Брежнєва так і залишити чотири рази Героєм Радянського Союзу, а Жукову посмертно надати п'ятий зірку, оголосивши Героєм п'ятиразовим.

Цього, зрозуміло, мало. Пропонують заснувати звання Генералісимуса Росії, і посмертно надати його Жукову. («Красная Звезда» 3 серпня 1996). У нас так прийнято: не просто шанувати мерців, але радитися з ними, просити їхньої допомоги і заступництва, вписувати їх до складу трудових колективів і бойових підрозділів, виписувати їм партійні квитки з номером 00000001, нагороджувати орденами і званнями, і навіть - просити їх підтвердити правильність обраного нами шляху. Сподіваюся, народ ще пам'ятає часи, коли відставні стукачі і кати схлипували після третьої склянки: «Ох, якби був живий Ленін!», Коли на кожній стіні красувалося загробне схвалення вічно живого вождя: ПРАВИЛЬНИМ ЩЛЯХОМ ІДЕТЕ, ТОВАРИШІ! Виходило, що мертвий Ленін бачить, куди ми йдемо, і з того світу схвалює: так тримати! Виходило, що нами мрець править.

Тут, правда, треба визнати, що деякі наші друзі, у справі підпорядкування мерцям обігнали нас, випередили. Ось приклад. В Корейській Народно-Демократичній Республіці пост президента країни навічно залишений за покійним вождем товаришем Кім Ір