- 1
- 2
ЗУРОВ Олексій Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Флотський діяч.
З дворянської родини.
Народився 3 листопада 1864 р. с. Круподеринцях Київської губернії Російської імперії (нині –
Погребищенський район Вінницької області України).
Загинув 15 травня 1905 р. в Японському морі за координатами 370 13 хв. півн. шир., 1290 52 хв. сх.
довг.
Закінчив Петербурзькі морський кадетський корпус (1885) і морську академію.
Служив молодшим офіцером на низці суден, ад’ютантом Його імператорської Високості генерал-
адмірала Олексія Олександровича (1894-1902), старшим офіцером крейсера I рангу «Світлана»
(1903-1905).
Дослідник морів Далекого Сходу.
Визначив три астрономічних пункти, два астрономічних азимута, здійснив хронометричний
зв’язок пунктів з Владивостоком.
Здійснив два тихоокеанські плавання: на кліпері «Вісник» (1885-1888) і корветі «Витязь»(1891-1893).
У складі 2-ї Тихоокеанської ескадри брав участь в Цусимській битві, в ході якої поблизу острова
Джалдет загинув. Вбитий під час особистого огляду житлових приміщень потопаючого крейсера, маючи на меті переконатися в тому, що всі члени екіпажу його залишили.
Іменем нашого земляка названо мис в Японському морі (1893).
Подвиг «Світлани» знайшов своє відображення в радянсько-корейській кінострічці «Берег надії»
(1990).
Серед друзів та близьких знайомих З. – С. Огарьов, С. Шеїн, В. Обнорський, І. Різнич, С. Зарін, М.
Васильєв, Т. Загуляєв, П. Дрешер, Ф. Іванов, О. Старк, А. Горшков, К. Мордвінов, Є. Єлисєєв, П.
Губарєв та ін.
***
НЕ ПАСТИ ЗАДНІХ
, з професійного кредо О. Зурова
Тяжко російським морякам показуватисяся іноземцям.
ПРИРОДЖЕНИЙ МОРЯК, зі спогадів О. Ігнатієва «50 років в строю»
Родина наша втратила у важкий день Цусіми всіх своїх моряків – трьох моїх двоюрідних братів: двох зовсім молодих – веселого Діму Ігнатієва, артилерійського офіцера на «Олександрі III», і
скромного, старанного Сергійка Огарьова, друга мого дитинства, старшого мінного офіцера на
«Наварині»; а головне – улюбленця всієї сім’ї, вже старого моряка Олексія Олександровича Зурова
(його мати була сестрою мого батька). Олексій змолоду був лисим і, до того ж, голив голову і
тому в сім’ї звався Лискою. Я ходив ще в російській сорочці, а він вже з’являвся на недільні обіди
до бабусі струнким гардемарином в синій фланелівці з білими погонами і красивими золотими
якорями – відмінність гардемаринів морського корпусу.
Зуров був природжений моряк.
...Рівно через рік після страшної цусімської драми мене зупинив в Парижі якийсь цивільний пан з
борідкою, котрий виявився капітаном 1 рангу Ширінським-Шихматовим. Я мало був знайомий з
ним, проте він схвильовано просив мене зайти до найближчого кафе.
Тут він розповів:
– Адже ви двоюрідний брат Зурова, і, напевно, його дуже любили. А у мене, його великого друга, зберігся про нього ось який тяжкий спогад. Після загибелі нашого човна я опинився в холодній
воді, тримаючись за якийсь дерев’яний уламок. І ось бачу, на містку «Світлани», котра відбиває
останню атаку міноносців, стоїть Зуров і, знявши кашкета, махає ним нам на знак останнього
привіту. Сонце блищало на його лисій голові. Я відчув, що він схвалює нас за те, що ми не
спустили андріївського прапора.
Це було останнім баченням в моєму першому житті.
– Чому в першому? – запитав я.
– А тому, що перед тим, як знепритомніти, я вважав себе загиблим, а Зурова живим. Але мене
витягли японці, а Лиски не стало, – закінчив Шихматов.
...Якщо вірити щоденнику Миколи II, звістка про Цусіму не змінила його звичайного розпорядку
дня чи, вірніше, скніння.
«Я ЗАЛИШАЮСЯ», з роману О. Новикова-Прибоя «Цусіма»
Залишок ночі на «Світлані» пройшов без особливих тривог. Вони почалися вранці, коли за нею
погналися крейсери «Отава» і «Нійтака» і контрміноносець «Муракумо».
...Хід був не більше шістнадцяти-сімнадцяти вузлів. Це все, що могла дати поранена «Світлана», зариваючись носом в морі.
На місток піднявся старший офіцер Зуров. У нього був такий вигляд, який буває у людини, котра
вирішила для себе всі питання і ні в чому що не сумнівається. Він доповів:
– Сергію Павловичу, за вашим наказом всі офіцери зібралися на військову раду.
Шеїн тихо сказав:
– Ви залишитеся тут, Олексію Єсандричу, замість мене, а я піду.
...Голос командира звучав спокійно і рівно:
– Всім вам, панове офіцери, ясно, який для нас наближається відповідальний момент. Я
намагався... уникнути нерівного бою. Проте малий хід, як бачите, не дозволяє нам це зробити.
Проти нас два
крейсера, причому кожний з них окремо сильніший за нашу «Світлану». А снарядів у нас на
двадцять хвилин стрілянини. Результат битви можна передбачити наперед – «Світлана» загине.
Висловлюйтеся, панове, тепер ви.
Всі офіцери ...висловили одну думку: битися до останнього снаряда...
– У таку гірку хвилину ви, панове офіцери, дуже втішили мене своїм одностайністю. Отже
вирішено: як тільки всі снаряди вийдуть, крейсер затопити.
...»Світлана» часто міняла курс, не даючи супротивникові пристрілятися. Однак він, маючи
перевагу в ході, поступово наздоганяв її. Дистанція скорочувалася, і все важче ставало уникати
японських ударів.
...Пролунав вибух в командирській каюті, і тут же другий снаряд проломив борт біля самої
ватерлінії на шістдесят восьмому шпангоуті. Всередину крейсера почали захльостувати хвилі.
Туди з групою матросів кинулися старший офіцер Зуров і трюмний механік Деркаченко.
...Замовкли дві гармати.
– Снарядів більше немає! – нестямним голосом заволав комендор-навідник Мякотников.
Шеїн наказав механікам:
– Пора топитися. У нас тепер один курс – на морське дно. Відкрити кінгстон!
Зустрівшись із Зуровим, запитав:
– Олексію Єсандричу, скільки у нас шлюпок
- 1
- 2