минулому комуніст і крупний працівник радянського апарату, скористався

своїм відрядженням до Америки, щоб ...стати неповерненцем. Його книга, в якій з винятковою

правдивістю освітлюється життя радянської країни, правлячих верхів і задавлених гнітом низів,

зіграла чималу роль у формуванні правильного ставлення світової громадської думки до

радянського тоталітарного режиму.

Віктор Кравченко не письменник і не журналіст. Тим сильніше звучить його проста і правдива

розповідь про радянську країну, в якій він був не рядовим виконавцем, а належав до

комуністичної еліти. Кравченко нічого не прикрашає, нічого не додає і нічого не збавляє з того,

що він бачив і пережив. Його чесна і правдива книга– це освітлення шляху, яким навіть

переконаний комуніст, якщо він правдива і чесна людина, неминуче приходить до заперечення

комунізму і до боротьби з ним.

ДЛЯ УСЬОГО СВІТУ, з виступу В. Кравченка на паризькому судовому процесі

Мільйони людей хотіли б зробити те, що зробив я, і серед тих свідків, яких Політбюро пришле на

мій процес, будуть люди, яких я знаю, яких я знав, і які думають, як я, але у них залишилися

заручники в Москві, їхні дружини і діти, і вони нічого про це не скажуть.

Те, що я вчинив, я вчинив і для російського народу, і для всього світу...

Я– син і онук робітника. Я сам робітник. З робітників я піднявся на радянські верхи. І тепер я

говорю радянській владі:

Ви вкрали революцію.

Ви навчили російський народ страху.

Ви задушили його терором.

Ви вкрали у нього його перемогу над зовнішнім ворогом.

Ви загрожуєте світові нечуваним жахом нової війни. Ви загрожуєте йому зброєю світового

комунізму.

ТАЄМНИЦЯ КНИГИ КРАВЧЕНКА, з передмови Н. Берберової до книги «Справа Кравченка.

Історія процесу»

13 листопада 1947 року прокомуністична щотижнева газета «Леттр Франсез» надрукувала

кореспонденцію, підписану «Сім Томас», прислану нібито з Америки, під заголовком «Як був

сфабрикований Кравченко». У цій статті автор, американський журналіст, розповідав про свою

зустріч і розмову з якимсь агентом …американської секретної служби. Цей агент відкрив

журналістові «таємницю книги Кравченка».

Кравченко, дізнавшись про цю статтю, зараз же притягнув до суду газету.

13 січня «Леттр Франсез» звернулася до французького міністерства закордонних справ з

проханням надати в’їзні візи 16-ти радянським свідкам і трьом, які живуть в Америці і Англії. Візи

ці негайно були надані. Проте свідки з Москви з’явилися лише в останню хвилину перед виступом

в суді, коли процес вже ішов, і лише в кількості п’яти осіб. Свідки ж Кравченка, понад 20-ть, були

завчасно привезені з Німеччини....

Як з’ясувалося пізніше, адвокати Кравченка і він сам понад 5000 пропозицій від нових емігрантів

приїхати свідчити на процес. З цієї кількості були вибрані люди, котрі знали Кравченка або його

першу дружину Зінаїду Горлову, жителі Дніпропетровська і Харкова, які могли краще за інших

пам’ятати умови життя, описані в книзі. Таким чином, до Парижа приїхали інженери,

співробітники Кравченка, його вчитель по Харківському інституту, колгоспники, розкуркулені в

1931-1932 рр., студентка-медик, яка вчилася разом із З. Горловою... Частина з них говорила

російською, – українською мовами.

МІСЦЕ ДЛЯ СНУ ВІДМІРЮВАЛИ СІРНИКАМИ, з книги Н. Берберової «Справа Кравченка.

Історія процесу»

Красива людина, з розумним, енергійним лицем, Кизило рік тому вилікувався від туберкульозу, на

який хворів, унаслідок випробуваних мук в підвалах НКВС. Він розповідає детально про

тортури...

У камері можна було лише стояти, а якщо лягали, то їм відмірювалося місце сірниками.

Він бачив побитих жінок, дитячі камери; він бачив, як водили на розстріл.

...Дорогою, в скотинячих вагонах, ув’язненим давали солону рибу і хліб, з сибірської станції йшли

сто кілометрів пішки сорокаградусним морозом. Слабких пристрілювали (так загинув директор

тресту з Казахстану і знайомий свідка, лікар).

У Північно-уральському таборі ті, хто був засуджений більше, ніж на 10 років (як сам свідок),

були призначені на важку роботу– робити рушничні болванки.

– Тут я бачив академіків, наркомів, 14-річних хлопчиків, євреїв, грузинів, поляків, киргизів. Це був

теж Радянський Союз, тільки інший... Повертаючись після роботи (12 кілометрів пішки), сушили

одяг, лягаючи на неї на ніч.

Кизило написав додому дружині скаргу. Вона розмножила її і розіслала до всіх установ. В цей час

змістили Єжова, і Кизило помилували. Він повернувся на батьківщину і запитав: «За що мене 18

місяців тиранили?» Але йому дали зрозуміти, що краще про все забути і ні про що не питати.