літератором, він багато писав про освіту. Правда, на шляху до улюбленого

терену йому довелося подолати багато перешкод, споруджених його ж батьком.

З дитинства за Колею ходили як за тепличною рослиною. Дмитро Тимофійович вичитав десь

гігієнічні рекомендації й відповідно до них склав своєрідний регламент «фізичного існування»

сина. Правила були такими: не пити сиру воду, а тільки «відварну або з поміссю червоного вина»;

на відкрите повітря не виходити, обов’язково спати після обіду. Випросити «пільги» можна було

лише на великі свята.

…Після смерті батька Микола успадкував багатий маєток в Новомосковському повіті й став

власником майже 400 кріпосних селян. Він переселився на постійне проживання в своє село,

відмовився від служби і став подорожувати Росією й Малоросією, знайомлячись з вітчизняними

вченими і письменниками.

Поїздки імперією, часті відвідини Києва, його учбових закладів і літературних гуртків ще більше

укріпили Миколу в думці, що потрібно розвивати українську культуру, оскільки вона незвичайно

багата і самобутня.

…1861 рік вніс у життя Миколи Дмитровича великі зміни. Після відміни кріпосного права

потрібно було по-іншому будувати відносини з селянами, влаштовувати господарство. Захоплений

літературою, абсолютно непрактичний… господар, Мізко… роздарував колишнім кріпосним

власну землю з садибними спорудами, виділив гроші на будівництво сільської школи та її

укомплектовування.

Після смерті Микола Мізко залишив кошти для стипендій вихованцям катеринославських

гімназій, малозабезпеченим і сиротам.

…Після відомих подій 1917 року будинок Мізка націоналізували. У 1921 р. частину його зайняв

штаб Першої Кінної армії, яка поверталася з польського фронту. Коли червоноармійці з’їхали, в

будинку влаштувалася молодь. Будівлю назвали «Будинком пролетарського студентства».

Після Великої Вітчизняної війни сюди в’їхали два факультети Дніпропетровського університету –

історичний і філологічний, а також ректорат – університетські корпуси були спалені німцями.

Викладачі і студенти мешкали тут же.

У 60-х роках університет переїхав в новий корпус, будівництво якого спонсорувало Міністерство

чорної металургії УРСР, у ведення якого і перейшов будинок Мізка.

ПОТРАПИВ ДО ЕНЦИКЛОПЕДІЙ, з кореспонденції М. Чабана «Село над Чумацьким

Шляхом»

Карабинівка дістала свою назву за іменем її власника – статського радника Карабинова. Від нього

село перейшло до панів Мізків.

Рід цей лишив свій слід в історії Січеславського краю. Дмитро Мізко був першим довголітнім

директором Катеринославської класичної чоловічої гімназії. Його тесть, запорозький старшина

Легкоступ, був одним із фундаторів славетного Новомосковського собору.

Микола Дмитрович Мізко, який успадкував Карабинівку від батька, став літературним критиком,

потрапив до всіх енциклопедій, був знайомий із Гоголем, перекладав російською Шевченка,

лишив цікаві спогади про першого українського актора Соленика, дописував у перший

український часопис «Основа».

На жаль, про рід Мізко в експозиції шкільного музею нічого не розповідається.

Спливли в пам’яті рядки Михайла Чхана:

Затухає, ламлеться і хруска,

Небо нижча і всиха вода,

І мене колись, мене – етруска,

Вже ніхто ніяк не розгада...

ПОДАРУВАЛИ БІБЛІОТЕЦІ СТАРОДРУКИ, з розвідки С. Абросимової «З історії книжкової

культури Катеринославщини кінця XVIII-XIX ст. «

На особливу увагу заслуговує бібліотека першого директора катеринославської класичної гімназії

Дмитра Тимофійовича Мізка та його брата Григорія Тимофійовича Мізка.

Син Д. Т. Мізка Микола – літературний критик, теоретик та історик літератури, громадський діяч

Катеринославщини першої половини ХIХ ст., редактор першої катеринославської газети

«Губернські відомості».

В музейній колекції виявлено 23 книги з бібліотеки братів Мізкiв. Це iсторичнi, фiлософськi,

географiчнi, юридичнi, математичнi видання. Книги добре збереглися. Особисті маргіналії

зробленi росiйською й латинською мовами й свiдчать, що власники мали каталог своєї бiблiотеки.

Окрiм особистих, вони робили на книжках щоденниковi, iсторичнi, економiчнi написи.

На форзацi «Всесвітньої історії» (СПб., 1787) Григорiй Мізко записав росiйською i латинською

мовами вiршi барона Круфта на пошану принца Кобургзького. А Дмитро Мізко на форзацi книги

«Загальний землеопис» (СПб., 1788) зробив власницьку маргiналiю латинською й хронiкальний

запис про смерть державних дiячiв рiзних країн. На оправi книги вiн для пам’ятi занотував рецепт

приготування тютюну.

Окрiм того, примiрники з бiблiотеки Мізкiв… мають екслібриси.

Таким чином, музейна колекцiя стародрукiв та книжок ХIХ ст. мiстить цiнну iнформацiю не

тiльки з iсторiї книжної культури краю, передусiм iсторiї особових бiблiотек, їх репертуару, умов

формування, соцiального складу власникiв бiблiотек, їх читацьких зацiкавлень, книжкової

мiграцiї, але також акумулює данi про стосунки власникiв бiблiотек з їх родичами, друзями,

колегами. Окрiм того, маргiналiї на книгах колекцiї є джерелом до генеалогiчних, сфрагiстичних

та палеографiчних дослiджень.