СВІРСЬКИЙ Олексій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, драматург. Справжнє прізвище – Вігдорович Шимон. Псевдонім – А. Ростовський.

З міщанської родини. Батько, Вігдорос А., – робітник.

Народився 26 вересня (8 жовтня) 1865 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 грудня 1942 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Був безпритульним, поденником, працював у низці культурно-освітніх організацій.

Друкувався в газетах «Петербурзький аркуш», «Приазовський край», «Донська бджола»,

«Ростовські-на-Дону Вісті», «Русь», «Новини», «Біржова газета», журналах «Батьківщина»,

«Рунь».

Як літератор дебютував в газетах «Донська бджола» і «Ростовські-на-Дону Вісті» віршами

«Ростовським поетам» і «Пам’яті О. В. Кольцова» (1892).

Потім настала черга книг «Ростовські нетрі» (1893), «В стінах в’язниці» (1894), «В’язницями і

вертепами» (1895), «Загиблі люди», «Нещасні діти» (обидві – 1898), «Смертна кара» (1899),

«Злочинець» (1900), «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» (1901), «На батьківщині» (1902),

«Вічні мандрівники» (1905), «Записки робітника» (1906), «Чорні люди» (1908), «Єврейські

оповідання», «Діти вулиці» (обидві – 1909),

С. – автор п’єс «В’язниця» (1901), «Білий ангел», «На спочинку» (обидві – 1908), «Заратустра села

Будникова».

Перу нашого земляка належить автобіографічна книга «Історія мого життя» (1929-1934).

За життя С. мав 10-томне зібрання творів (1928-1930).

Повість «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» екранізована (1960).

У м. Ростові-на-Дону (РФ) іменем нашого земляка названо провулок, а на один з будинків

прикрашає меморіальна дошка «Тут в редакції газети «Приазовський край» в 1893-1895 рр.

працював письменник Свірський Олексій Іванович (1865-1942)».

Що стосується особистого життя, то С. дуже рано втратив батьків (1873).

Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Купрін, М. Булгаков, О. Горький, К. Чуковський, М.

Кольцов, Я. Волинський, А. Соболь, С. Максимов та ін.

***

Я НАДИХАВСЯ

, з життєвого кредо О. Свірського

Я ніколи не забуду і нікому не віддам того, що на все життя надихався свіжим повітрям.

ЩАСТЯ, з творчого кредо О. Свірського

Працюй... Будь корисний іншим... Ось щастя...

БЕЗОДНЯ ПРИНИЗЛИВИХ ОБРАЗ, зі спогадів О. Свірського

Скільки разів, схиливши сиве чоло над папером, я плакав сльозами безпритульної дитини! Скільки

разів безжальна пам’ять змушувала мене повторно переживати жахи минулого! Скільки разів

падав я в темні безодні принизливих образ!

СТРАХІТЛИВА ПРИМАРА МИНУЛОГО, з «Історії мого життя» О. Свірського

Зараз, коли пам’ять водить мене давно пройденими шляхами, я бачу себе маленьким бездомним

хлопчаком, позбавленим ніжності і зустрічних посмішок. Загублений і невидимий в безбережному

житті, я дитячими силоньками б’юся за право існувати і, подібно до трави в тріщинах скель,

тягнуся догори.

Я розповім про цю боротьбу, розповім, як грубими стусанами мене зіштовхували з кожної

сходинки, завойованої терпінням, завзятістю і сльозами нікому не потрібної дитини. Не моя

провина, якщо не знайдуть в моїй розповіді веселих сторінок, як не моя провина і в тому, що і на

схилі днів моє серце все ще кипить ненавистю до минулого, котре страхітливою примарою постає

перед моєю розкритою пам’яттю.

НЕХАЙ, з повісті О. Свірського «Рижок»

– Це хлопчик небіжчиці? – запитав пристав у Аксенії.

– Він самий.

– Гм... Як же тепер бути з ним? Його потрібно буде до поліції. А скажи, – підвищив тон пристав, звертаючись до Аксенії, – він грудний?

– Грудний.

– Гм... ось біда! Куди ми його подінемо?

– Я хотіла його до нас в будинок, – раптом боязко промовила Аксенія. – Хотіла, отже, щоб він

завжди у нас жив.

– Ну й чудово! – зрадів пристав. – Візьміть його. І вам і нам приємно буде.

– Ах, – осмілівши, перебила його Аксенія, – знаю, що приємно буде, та ось чоловік у мене...

– А що чоловік... не хоче?. У вас діти є?

– І запаху дитячого немає.

– От як! А де чоловік? Ось цей здоровило?

Тарас зробив крок уперед і зупинився, збентежений.

– Чому ти не хочеш прихистити сироту? – запитав його пристав.

Тарас мовчав.

– Адже він тебе не об’їсть, а нас клопоту позбавиш. Візьми, га?

Тарас енергійно почухав потилицю, пильно подивився на свої ноги, труснув головою і промовив:

– Нехай!

ПИСАВ ПРО СЕБЕ, розвідки Е. Капіт «Олексій Свірський, автор «Рижка»

Начебто і сентиментально, і старомодно, і повчально, і на Горького занадто схоже, але коли

перегортаєш останню сторінку книги, де описується смерть кращого і єдиного друга Саньки-

Рижка, жалюгідного і блискучого волоцюги-артиста на прізвисько Півфунта, разом з героєм

неможливо утриматися від сліз...

...Про що б не писав Свірський, він так чи інакше писав про себе. Власне незвичайне життя дало

йому багатий запас неабияких вражень.

НАВКУЛАЧКИ ЗА ТОВАРИША, зі спогадів М. Соболя

Батько мій, Андрій Соболь, був письменником. З того часу, як я його пам’ятаю, він жив окремо від

нас і приходив до нас у гості. Якось він прийшов з перев’язаним оком. З-під пов’язки був видний

краєчок лілової плями. З ким йому довелося схопитися, я не знаю. Пам’ятаю з розмови, що в цій

колотнечі на боці батька брав участь Олексій Іванович Свірський.

Олексій Іванович часто заходив до нас – це був добрий і сильний сивовусий дядько і хороший

письменник; на той час мені вже минуло сім років, і я читав «Рижка».

СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, з листа О. Гріна О. Свірському від 19 липня 1923 р.

Потрапив в надзвичайно скрутне становище з ремонтом квартири і, завдяки цій же обставині,

повинен був відмовитися їхати на Північний океан.

СВІРСЬКИЙ ПІДТВЕРДИВ, з листа Я. Годіна І. Маршаку

Олексій Іванович