століття саме про себе»

У блискучій плеяді майстрів російського художнього авангарду 1910–20-х років роль Давида

Штеренберга могла б, на перший погляд, здатися дещо скромною. Йому не властиві були руйнівні

крайності інших великих новаторів, він не відкидав зображальність, не відмовлявся від станкових

видів мистецтва, не виражав різкими деформаціями чи бурхливою експресією. І світової слави

Малевича чи Кандинського він не досяг.

А тим часом його творча позиція аж ніяк не була половинчатою, недостатньо принциповою. Це

був художник ХХ століття, котрий цілеспрямовано й активно брав участь у формуванні художньої

мови нової епохи.

…Дивна простота його робіт – результат строгого добору художніх засобів, математично точного

композиційного розрахунку і послідовного видалення всього зайвого. Нітрохи не втрачаючи

конкретності, не стаючи відверненим символом, вони ніби концентрують в собі драматизм

людського існування.

…Утім, Штеренберг звертався не так вже й рідко і до живої натури. Причому у портреті він

прагнув з’єднати конкретність образу з максимальним узагальненням, послідовно уникав

побутового жесту, міміки, психологічних нюансів, подавав свої моделі крупно і чітко, майже

ізольованими від середовища, на гладкому, але не позбавленому фактурної визначеності тлі.

Поряд з портретами дружини, доньки, людей свого кола Штеренберг створив у другій половині

20-х років також значну кількість селянських образів.

БАГАТО ПИСАВ В КИЄВІ І ЖИТОМИРІ, з начерку П. Бoгдaнoва і Г. Бoгдaнoвої «Втілив цілу

епоху»

Він будував простір, як площину. Він узагальнював малюнок, домагаючись незвичайної

експресивності. Він розумів і конструктивістів, котрі зневажали станковий живопис, і живописців, що виступали проти опромисловлювання мистецтва. Він умів в усьому залишатися собою. І в

цьому йому допомагали його записні книжки.

В одній з них залишилися такі записи. «Слова Гогена: «Якщо ви бачите дерево, беріть

найкрасивіший зелений колір, що є у вас на палітрі». «Слова Сезанна: «У природі домінують

форми циліндра, кулі і конуса». «Матісс любив природу, цей строкатий і яскравий килим,

витканий із дзвінких зелених, експресивних синіх і малинових плям». Він прислухався до слів

великих і не втомлювався розгадувати таємниці навколишніх предметів.

Перші роботи Штеренберга – пейзажі й, особливо, натюрморти, написані в 1908-1910 роках

«Іриси», «Квіти і гіпс», «Натюрморт із папугою», свідчили про те, що художник прагнув до

незвичайних, іноді парадоксальних мальовничо-просторових рішень. Поступово він почав

фетишизувати речі і гранично спрощувати те, що малює.

Він практичні ніколи не писав багатофігурних композицій. І в створених у 1910-х роках портретах

друзів –поета Едгара і Мадзіна, і в натюрмортах, наприклад, такому, як «Квітка біля вікна», він

основну увагу зосереджував або на людині, або на предметі.

Напередодні Першої світової війни Штеренберг багато картин написав у Києві і Житомирі, куди

приїжджав відвідати сестру і батьків. Повернувшись до Парижу, знову почав брати участь у

виставках.

У Росії в цей час уже з’явилися перші безпредметні і супрематичні композиції. А Штеренберг… не

хотів остаточно рвати з реалізмом. Навіть використання елементів кубізму в його «Етюді в

жовтому» сприймається усього як декоративний прийом.

Пластичні основи штеренбергівського натюрморту склалися в 1915-1916 роки. Він, на відміну від

футуристів, для яких головним завданням залишалося передавання руху, прагнув показати

абсолютну статику, спокій. Він відмовився від світлотіні і повітряного середовища і максимально

наблизився до речі.

…У Москві художник зблизився з представниками старої інтелігенції. І почав писати, як

стверджує багато критиків, «ремінісценції голодного часу»: «Тістечко», «Кисляк» і ін. На

порожній поверхні столів речі здобувають особливу значимість і навіть велич. За натюрмортами

Штеренберга можна читати час. Голодні післяреволюційні роки –»Оселедці». Прихід непу –

«Натюрморт із кавуном і булкою».

У 30-і роки Штеренберг здійснив подорож на Північний Кавказ, відкіля привіз багато натурних

малюнків, які стали основою серії літографій. Спостережливість, точність деталей і в той же час

фантазійність переплітаються в його ілюстраціях до книг В. Гюго, І. Бабеля, П. Меріме, В.

Маяковського.

…У його натюрмортах, котрі інтригують, змушують вдивлятися і вдумуватися, таємничим чином

утілилася ціла епоха.