береговий обрив, учений помітив виступ твердого пісковика з дрібною

рінню. Уважно придивившись до породи, він несподівано виявив, що, окрім ріні, пісковик містить

ще й щільні уламки кісток такого ж темно-коричневого кольору.

Старанні пошуки дали обнадійливий результат: було зібрано декілька хребців, уламків черепів і

зубів. Залишки виявилися схожими з особливими представниками звіроподібних плазунів –

дицинодонтами, дуже поширеними в пермі Південної Африки.

Ця знахідка підбадьорила В. П. Амалицького. Він повернувся до Варшави і з нетерпінням став

чекати наступного літа, щоб знову відправитися на пошуки дорогоцінних залишків стародавнього

життя, загублених в масах «німих» порід на берегах річок Півночі.

ВИЖИЛИ НАЙВИТРИВАЛІШІ, з дисертації М. Романова «Надра і геологічне минуле

Нижньогородської області»

В Академії наук Росії є так звана «Північнодвінська колекція» пермських наземних тварин, котра

користується всесвітньою славою. Колекція складається з кістяків рідкісних тварин, знайдених

проф. В. П. Амалицьким на берегових масивах р. Північна Двіна. Знахідки являють винятковий

науковий інтерес, вони склали епоху в науці про вимерлі організми (палеонтологія).

Цікаво простежити, яким шляхом прийшов проф. Амалицький до своєї знахідки. Досліджуючи

Оку, він звернув увагу на те, що прісноводні раковини, які зустрічаються в шарах татарського

ярусу, подібні до південно-африканських, де в шарах того ж віку були знайдені плазуючі. Він і

став шукати їх на берегах П. Двіни, де розвинені верхньо-пермські породи, і в шарах, що містять

черепашок, виявив цілий цвинтар величезних плазуючих.

Повинен відзначити, що розрізнені частини кістяків тих же тварин зустрічаються й у шарах по

правому березі рік Ока й Волга, зокрема в м. Нижній Новгород; не виключена можливість

знахідок тут повних кістяків.

«Глибоководне кам’яновугільне море на території Нижньогородської області змінилося

безпосередньо на таке ж глибоке пермське» (Амалицький В. П., «Кам’яновугільна й пермська

системи»), так що немає можливості провести чітку межу між верхньо-кам’яновугільними й

нижньо-пермськими відкладеннями. Найнижчий обрій пермських відкладень виражений

вапняками, котрі містять залишки організмів, винятково характерних для глибокого дна морського

басейну. У наступному обрії, який лежить вище, з’являється змішана фауна, що складається з

форм глибоководних і форм мілкішого моря, причому перші відверто поступаються новим

прибульцям, краще пристосованим до змінених умов життя. Нарешті, вимерли всі організми, які

наповнювали моря попереднього часу, і залишилися тільки істоти найбільш витривалі.

ЯЩУРИ ВРАЖАЮТЬ, з нарису П. Чудинової «До портрету сучасника»

Про існування захоплюючої науки про вимерлих тварин юнак (Єфремов І. – палеонтолог,

письменник – авт.) знав з дитинства, пройшовши через «Втрачений світ» Конан Дойля й

«Подорож до центра Землі» Жуля Верна. Пізніше, у школі й гімназії їм на зміну прийшли книги Е.

Ланкестера «Вимерлі тварини» і Ш. Депере «Перетворення тваринного миру». У книзі

Ланкестера, прекрасно ілюстрованій, згадувалося про розкопки професора В. П. Амалицького на

півночі Росії й уперше публікувалися зображення черепів і кістяків вимерлих тварин з Північної

Двіни. Друга книга розповідала про перетворення органічного миру, розвиток еволюційних

поглядів і про значення палеонтології в історії еволюційного вчення.

…П. П. Сушкін після смерті В. П. Амалицького обійняв посаду директора Північнодвінської

галереї ящерів, яка тоді розміщалася в Геологічному музеї. Він прекрасно знав цю фауну й у

статті, котра зацікавила Єфремова, розкрив наукове значення палеонтологічних розкопок В. П.

Амалицького й зобразив картину життя вимерлих ящерів.

Іван Антонович написав листа Петрові Петровичеві й незабаром одержав запрошення відвідати

музей. Зустріч відбулася 18 березня 1923 р. Сушкін провів Єфремова залами музею, показав

гігантські кістяки диплодока й індрикотерія й особливо детально Північнодвінську галерею

кістяків дивних пермських ящерів з розкопок Амалицького.

РОЗКОПКИ СВІТОВОГО ЗНАЧЕННЯ, з кореспонденції В. Титова «Тут були динозаври»

Знайдено безліч залишків древніх рептилій, земноводних тварин пермського періоду, що жили

близько 240 млн. років тому. Деякі з них названі: двінозавр, котласія.

На старих картах це містечко біля колишнього села Єфимівське називалося Соколки. Колекція

знаменитого професора В. Амалицького склала двадцять особин. Між іншим, відомий учений

багато подорожував Північчю й залишив про це дуже цікавий щоденник.

…Легкий морозець не перешкодив палкій дискусії учасників події (відкриття пам’ятника В.

Амалицькому – авт.). З подачі члена Європейської академії мистецтв Станіслава Бородіна

виникла цілком реальна ідея поновлення розкопок і встановлення пам’ятного обеліска з граніту з

відповідним написом.

Document Outline

#вверх