- 1
- 2
ЗЕЙКАН Іван Олексійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Дипломат, філософ, перекладач.
Народився в 1670 р. на теренах Австрійської імперії (нині – с. Імстичеве Іршавського району
Закарпатської області України). Честь йменувати З. своїм кревним земляком оспорюють жителі
Виноградівського району Закарпатської області, які вважають, що той народився у їхньому селі
Карачин.
Помер в 1739 р. в с. Карачині Австрійської імперії (нині – Виноградівський район Закарпатської
області України).
Навчався у Львові, в академіях Праги, Відня, Регенсбурга. Вільно володів латиною, угорською,
французькою, німецькою, слов’янськими мовами.
Служив при дворі російського царя Петра I (1697-1727).
Був учителем-вихователем онука Петра І і його двоюрідних братів О. та І. Наришкіних.
Цікаво, що до найближчого оточення першого російського імператора З. потрапив завдяки власній
сміливості і без будь-якої рекомендації. Коли той на чолі Великого російського посольства (1697) здійснював поїздку європейськими столицями, наш земляк відважився звернутися до нього з
проханням прийняти на службу в якості перекладача. Вже через декілька днів З. супроводжував
царя-реформатора, а через місяць отримав найсерйозніше дипломатичне доручення на
переговорах Росії, Австрії, Польщі і Венеції з Туреччиною. Активну участь брав наш земляк і в
перемовинах Росії з Угорщиною.
За три десятиліття він також виконав безліч таємних і напівтаємних доручень імператора. Проте
після смерті останнього в ході нескінченних палацових переворотів, інтриг зазнав опали. Його
майно конфісковують, а самого засилають до Угорщини.
Пізніше З. здійснював спробу повернутися до Росії, однак йому в цьому було офіційно
відмовлено.
Серед друзів та близьких знайомих З. – Ф. Прокопович, Петро I, О. та П. Сумарокови, А. Кантемір
та ін.
***
ДУХОВНІСТЬ ДИПЛОМАТІЇ,
з професійного кредо І. Зейкана
Дипломатія має бути духовною.
КОРМ ЙОМУ НАКАЗАНО ДАВАТИ, з «Нотаток» Великого руського посольства
17 липня 1697 року бив чолом Великому Государю, а великим й повноважним послам подав
супліку студент Іван Зейкан, аби йому бути при них, великих й повноважних послах,
перекладачем з латини...
…А учився слов’янської й латинської мов років з дев’яти і слухав лекції в академіях у Празі і
Регенсбурзі, і у Відні й вміє перекладати з латини на слов’янський зовсім легко...
І тому Іванові Гейкань в його Великого Государя справах перекладачем з латинської мови при
цьому посольстві бути велено, й жалування й корм йому наказано давати...
ДОБРЕ ЗНАЮ ВАШУ СОВІСНІСТЬ, з листа Петра I Іванові Зейканові
Пане Зейкан! Настав час вивчити онука нашого, того заради, знаючи ваше вміння в такій справі й
добру вашу совість, визначаю все до того, що справу почнете з Богом з осені, а саме в жовтні чи
перших числах листопада, звичайно.
Петро I.
ВЧЕНИХ ЛЮДЕЙ ВИКЛИКАЛИ З УКРАЇНИ, уривок з книги О. Пипіна «Історія руської
літератури»
Московська Росія ставала все сильнішою державою. А держава потребувала різних технічних
знань. І в Москві відчули потребу вчених людей; їх почали викликати з Києва й Греції; а різного
роду техніків прийшлося шукати на Заході.
…Упродовж XVII-го сторіччя до Москви щораз більше просякають впливи київської і
західноруської школи. Ще до Петра в російському житті наполегливо виявлялась потреба нової
освіти. І було питання лише в тому, з якого джерела і яким шляхом її візьмуть: був нахил до шляху
південно-руського, де під впливами польсько-католицькими довелось би переймати європейську
освіченість із других рук.
…У половині XVII-гo віку врешті зрозуміли, що для книжної справи потрібно справжніх учених
людей; в себе вдома таких людей не було; їх почали викликати з Києва. Тим новим елементом,
який з кінця XVI-го сторіччя, а особливо впродовж XVII-го ст. втрутився у московську книжність і
вкінці запанував над нею, були освіта й література, що розвинулись у Західній Русі та в Києві. Це
втручання... стало зворотним пунктом у розвитку старої російської літератури й підготовчим
етапом до того її складу, який настав після петровської реформи.
…Західноруські письменники брались за праці, про які в Москві не думали й для яких московські
книжники були просто неспроможні. До таких належали праці з граматики слов’янської мови...,
словники... перший виклад катехізису, історичні твори, церковні повчання, врешті багата
література полемічна, що стояла на рівні тієї літератури, яка з боку єзуїтів була скерована проти
православ’я.
…Наприкінці XVII-го віку Москва була переповнена чужинцями: це були греки, «литовські люди»
(білоруси – авт.) і «черкаси» (українці – авт.) як помічники в перевірці і публікації книг, як
учителі в школах, нарешті якось утворених, як дорадники патріарха, вчителі царських дітей і
надвірні поети.
З ЛАТИНИ ПЕРЕКЛАДАЛИ ІВАН ЗЕЙКАН І ПЕТРО ВУЛЬФ , з книги О. Гриневського
«Таємниця Великого Посольства Петра Великого»
Тепер проглянула можливість виконання третьої царської вказівки – досягнення «малого
перемир’я». Він і раніше висловлював цю ідею, проте турки тоді «не забажали». Тому зараз «дуже
потрібно учинити перемир’я» на рік чи півтора, чи на два, аби одним у війні не залишитися...
…21 грудня турки передали посередникам білий атласний мішечок, у якому знаходилися турецькі
альтернати угоди: один екземпляр латиною, другий – турецькою мовою. Одержавши цей мішечок,
Прокіп Богданович розкрив його і «турецький та латинський аркуші вийняв, звелівши перекласти і
узгодити» з погодженим раніше текстом.
Для перекладу з турецької на російську запросили перекладача Івана Лаховича. А латинський
текст перекладали вже
- 1
- 2