мови твору

«Історія карпатських русинів» Михайла Лучкая.

ЗЕРНА ЗАГИНУЛИ, НЕ ДАВШИ ПАРОСТКІВ, з статті «Українці в Африці» в інтернет-газеті

«Діаспора»

В XIX в. в Україні зароджується науковий інтерес до Ефіопії, з’являються нові паростки

ефіопістики. В 1810 р. друкарня молодого Харківського університету випускає «Граматику» І.

Орнатовського, де вперше згадується ефіопська мова. Проте лише через п’ять років перший

українець, відомий просвітитель Михайло Лучкай, почне вивчення мов Ефіопії і Єгипту:

амхарської, геєз і коптської. Характерно, що робить це він за межами батьківщини, в одному з

культурних центрів Європи.

…В 1826 р. він одержує привабливе запрошення: стати капеланом у місті Лукке –

адміністративному центрі однойменного італійського князівства. Правителем Лукки виявився

українець-уніат; його охороняв від революції загін українців; духовні потреби останніх і повинен

був задовольнити отець Михайло. З Лукки Лучкай здійснював поїздки до інших міст Італії.

Написана латиною «Історія Карпатської Русі» була завершена незадовго до смерті автора, який так

і не побачив її опублікованою. Незважаючи на це, місцеві українські історики широко

використовували працю, котра не мала рівних з фундаментальності.

В Ужгороді в мої руки потрапив стародавній зошит невеликого розміру, без обкладинки. На

першій сторінці – напис російською мовою: «Цей словник і алфавіт написав в 1815 році у Відні

Михайло Лучкай і подарував бібліотеці Мукачівського єпископства в 1817 р.».

З подивом я розглядав тексти, написані упереміж латинським і ефіопським алфавітом; іноді мені

вдавалося прочитати слова й цілі вислови мови геєз, іноді я не міг зрозуміти мови, імовірно

амхарської, якого майже не знаю. Подекуди як близькі приклади в словнику зустрічалися арабські

слова, проте написані вони невміло, ліворуч праворуч, а не із права ліворуч, як треба. Ефіопські

букви також іноді написані нерозбірливо або невірно.

Звідки Лучкай черпав матеріали для своїх занять з мов Ефіопії, встановити не вдалося.

На жаль, ніхто з біографів не зміг відповісти на запитання: « Чи зберігав закарпатський

просвітитель інтерес до Ефіопії в італійський період свого життя, коли Італія була головним

центром ефіопістики в Європі?».

В 1829 р. в Харківському університеті було запроваджено викладання мови геєз. Курс читав

латиною німецький вчений Б. А. Дорн. Його лекції слухав відомий український історик М. І.

Костомаров. В 1836 р. Дорн перебрався до Петербурга, і кинуті ним зерна ефіопістики й

арабістики в Україні загинули, не давши паростків.

НАДЗВИЧАЙНО ЦІННИЙ ДОРОБОК , з розвідки Т. Тютрюмової

У ньому (зошиті з нотатками М. Лучкая – авт.) є не тільки алфавіт і словник, а також текстовий

матеріал (молитви), зразки речень, короткі фонетичні коментарі й числівники мови геєз. Так, на

звороті першого аркуша наведена молитва «Отче наш» коптською мовою, написана вона

ефіопськими літерами, а короткий коментар до неї – латиною. Аркуш другий містить молитву

«Отче наш», але амхарською мовою. Потім йде текст (паралельний) латинською й амхарською

мовами...

Другий і третій аркуші містять молитву «Символ віри» («Вірую») амхарською мовою. Із середини

третього аркуша йдуть... майже десять амхарських речень, близьких за синтаксисом до мови геєз...

На аркушах четвертому й п’ятому подано короткий словничок (близько 50 слів) мови геєз...

На п’ятому аркуші... наведені також числівники мови геєз... До алфавіту... прикладена таблиця

порівнянь вимови букв мови геєз із буквами інших мов: арабської, англійської, французької й

угорської. Закінчується алфавіт таблицею дифтонгів мови геєз із короткими фонетичними

коментарями до неї.

ЗБЕРЕГТИ НЕ ЗУМІЛИ, з кореспонденції «Михайло Лучкай» на інтернет-ресурсі «Історичні

постаті Закарпаття»

Після смерті М. Лучкая залишилося понад 5 тисяч флоринів боргу, й тому єпархія прийняла

рішення продати «Історію карпатських русинів» Будапештові за суму вп’ятеро меншу. Рукопис

передали на рецензію члену консисторії Андрію Балудянському. Яка вона була – не відомо, проте

недруги Лучкая приховали рукопис на полицях єпископської бібліотеки.

Довгий час дослідники історії і культури Закарпаття, знаючи про рукопис, знайти його так і не

змогли. Тільки 1962 року це вдалося Юрію Саку – кандидату філологічних наук Ужгородського

університету. І він взявся за перекладу книги українською мовою.

Історичні факти й події, про які розповідає Лучкай, відомі вченим, проте сама праця як рукописна

пам’ятка є цікавою і цінною. Наукова її цінність полягає в тому, що автор використав багатий

архівний матеріал Мукачівської єпархії, різні грамоти, листи й протоколи, які нам тепер уже

недоступні, бо зникли назавжди. Після смерті Лучкая їх було знайдено у нього на квартирі, однак

сучасники не зуміли зберегти спадщину.