ГЛІЕР Рейнгольд Моріцевич

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Композитор, диригент, педагог.

З міщанської родини. Батько, Гліер М. – майстер з виготовлення музичних інструментів.

Народився 30 грудня 1874 р. (11 січня 1875 р.) в м. Києві Російської імперії (нині – столиця

України).

Помер 23 червня 1956 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив Київську музичну школу (1894), Московську консерваторію (1894-1900), стажувався в

Німеччині (1906-1908).

Працював викладачем Московської музичної школи Гнєсіних (1900-1913), викладачем (1913-

1914), директором (1914-1920) Київської консерваторії, викладачем Московської консерваторії

(1920-1941).

Народний артист Азербайджанської РСР (1934).

Народний артист РРФСР (1935).

Народний артист Узбецької РСР (1937).

Народний артист СРСР (1938).

Тричі лауреат Державної премії СРСР (1946; 1948; 1950).

Твори нашого земляка вирізняють широкий і виразний мелодійний розспів, стрункість форм,

витонченість гармоній, жанрове різноманіття, емоційна врівноваженість.

Як композитор дебютував Струнним октетом на концерті Імператорського російського музичного

товариства (1900).

Г. – автор опер, серед яких «Шахсенем» (1927), «Лейлі і Меджнун» (1940), «Гюльсара» (1949);

низки балетів, серед яких «Хрізіс» (1912), «Запорожці» (1921), «Клеопатра» (1926), «Червоний

мак» (1927), «Комедіанти» (1931), «Мідний вершник» (1949), «Тарас Бульба» (1951-1952); низки

симфоній, серед яких «Наслідування Ієзекіїлі» (1918), «Заповіт» (1939); концертів з оркестром: для

арфи (1938), голосу (1943), віолончелі (1947), валторни (1951); низки камерно-інструментальних і

вокальних циклів та окремих п’єс.

Написав музику до драматичних вистав «Іван Гус», «Гайдамаки», містерії «Великий Льох».

Наш земляк оркестрування опери «Наталка Полтавка», «Чорноморці», драматичні картини К.

Стеценка «Гайдамаки».

Ім’я Г. носять Київське державне вище музичне училище, Ташкентська (Узбекистан) і Московська

(РФ) музичні школи.

Його барельєф прикрашає приміщення Київського державного вищого музичного училища (2004).

З нагоди 130-ліття з дня народження нашого земляка в Київській філармонії відбувся урочистий

концерт солістів і музичних колективів Київського державного вищого музичного училища ім. Р.

М. Гліера, на якому були присутні онука і правнук ювіляра (2004).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, С. Танєєв, О. Давиденко, С. Прокоф’єв, А. Хачатурян, М. Іпполітов-Іванов, Л. Кніппер, А. Аренський, Ф. Вітачек, В.

Виноградов, І. Гржімалі, А. Олександров, Г. Конюс, О. Фрід, М. М’ясковський, Т. Садиков та ін.

***

МОЯ БАТЬКІВЩИНА

, з життєвого кредо Р. Гліера

Батьківщина моя – Україна.

СИТУАЦІЮ ВРЯТУВАЛА МАТИ, з кореспонденції І. Копровської «Кого з композиторів не

запитаєш, він виявляється учнем Рейнгольда Гліера»

Як зазначає дослідник київської минувшини Михайло Кальницький, який виявив в Київському

міському архіві маловідомі документи, пов’язані з сім’єю Гліерів, могло статися так, що

Рейнгольд не став би тим, ким став...

– Незабаром після народження маленького Гольдика його батько – саксонський підданий Моріц-

Ернест Гліер, – купив ділянку землі на Бессарабці по вулиці Басейній, 6, – говорить Михайло

Борисович. – Побудував дерев’яний будиночок з мезоніном і прибудовою для інструментальної

майстерні. У цьому особнячку проходили дитячі роки майбутнього композитора, його сестри і

двох братів.

Незабаром в садибі Гліера виросли нові житлові корпуси, магазини, стайні, каретний сарай, з’явився фруктовий сад.

Проте добробут сім’ї виявився неміцним. Батько приохотився до спиртного, закинув ремесло і

наробив багато боргів. І мати Гольдика – Юзефа Гліер зробила неможливе: добилася, щоб її

визнали опікункою над майном чоловіка.

Для ліквідації боргів садибу продали з публічного торгу, причому купив її тесть невдалого

майстра варшавський громадянин Вікентій Корчак. Завдяки енергійним зусиллям люблячої матері

сім’ї вдалося уникнути катастрофи. Рейнгольд Гліер отримав можливість закінчити Київське

музичне училище, а потім вступити до Московської консерваторії.

ПОГАНО, КОЛИ ВІД ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ, зі спогадів К. Новосельського

За життя Рейнгольда Моріцевича часто дошкуляли запитанням: «Хто ж ви насправді, професоре

Гліер? У одних енциклопедіях сказано, що ви знаменитий єврейський композитор, в інших –

російський композитор французького походження, треті називають вас радянським композитором

німецького походження. А народилися ви в Києві, живете в Москві, працювали довго на Кавказі і

в Середній Азії і скрізь вважаєтеся своїм».

Зазвичай Рейнгольд Моріцевич лише посміхався і відмовчувався. А якось зібрав усіх цікавих за

столом і сказав: «Предки мої справді жили з середніх століть і на плато Гліер, і в Чехії, і в

Саксонії, і в Польщі. …Те, що багато народів мене вважають за свого, я радий! Набагато гірше, коли всі від тебе відмовляються.

ЗРАЗКОВИЙ СУЧАСНИЙ БАЛЕТ, з замальовки Є. Білової, Г. Добровольської і В. Красовської

«Гліер Рейнгольд Моріцевич»

Переказ драматичної суті широких народних рухів і долі героїв («Червоний мак» – авт.) вимагали

від Гліера музичного освоєння всіх форм «великої хореографії» (адажіо, варіації, характерні і

народні танці, масові танці, великі пантомімічні сцени), використання російського і китайського

пісенно-танцювального фольклору, яскравого, поліфонічно багатопланового окреслення масових

картин.

...Якщо за всієї новизни ідейно-образних завдань музична драматургія творів Гліера ще несе риси

балету дивертисментного типу, то наступний зв’язок з музично-драматургічними традиціями

російського симфонічного балету (Чайковський, Глазунов) виявляє вершинний балет Гліера

«Мідний вершник».