всебічно вивчають філологи, історики, мистецтвознавці.

…Особа самого колекціонера довгий час залишалася в тіні, а багато фактів біографії до цих пір не

з’ясовано. Лише у середині XX ст. на Заході з’явилася перша наукова публікація, присвячена йому

(у збірці, присвяченій 1400-річчю заснування Сен-Жерменського абатства, з якого походять всі

найцінніші рукописи колекції Дубровського).

Ім’я Дубровського завжди було оповите численними легендами, припущеннями і гіпотезами.

Стовідсотково достовірних даних про його життя дуже мало в основному через відсутність бодай

якогось документального матеріалу. Не зберігся і особистий архів дипломата.

Тільки в кінці XIX ст. була виявлена деяка цікавість до його біографії, і приблизно в цей же час

з’явилося кілька публікацій, присвячених П. Дубровському. В основному, це статті бібліотекаря

Імператорської Публічної бібліотеки Антона Домінікановича Іванівського. З нагоди ювілею

Київської духовної академії Іванівський виголосив, а потім опублікував декілька промов,

присвячених архіваріусу, зокрема, в «Київських губернських новинах», зі сторінок яких закликав

читачів поділитися будь-якими відомостями про того: «Про Петра Дубровського, на жаль,

збереглося вельми небагато біографічних даних, проте, мабуть, знайдуться в Києві особи, яким

пощастило одержати в спадок якісь папери чи листи, які зможуть докладніше пояснити чудове

життя цього киянина, присвячене науці».

ІМПЕРАТОРУ ПОДАРУВАВ НЕ ВСЕ, з розвідки Н. Іоніної «Рунічні книги з бібліотеки Ганни

Ярославівни»

Історія слов’ян обчислюється чомусь всього одним тисячоліттям – з часу хрещення Русі і навчання

її грамоті святими Кирилом і Мефодієм. Традиційно вважається, що слов’яни обзавелися власним

письмом лише в другій половині IX століття, а до того ніякої писемності у них не було. Якщо

хтось із вчених і намагався оспорювати таку образливу точку зору, їм завжди пропонували

показати хоча би один рядок оригінального докириличного письма.

Проте рунічні книги знаходилися в бібліотеці Ганни Ярославівни, дочки київського князя

Ярослава Мудрого. Видана заміж за короля Франції, вона в якості посагу серед іншого привезла й

найцінніші книги та рукописи Київської Русі, зокрема стародавні рунічні (як язичницькі, так і

християнські).

Книги з бібліотеки королеви Ганни майже вісімсот років зберігалися в заснованому нею абатстві

Санліс. І лежали б вони там і по цю пору, якби не вибухнула Велика французька революція. І тут в

долі бібліотеки діяльну участь взяв колезький асесор Петро Петрович Дубровський.

... В його зібранні опинилися і деякі рунічні книги з бібліотеки королеви Ганни.

Велику частину колекції П. Дубровський подарував Олександру I. Не включив в список лише...

рунічні книги. І тому були вельми вагомі причини. Досить пригадати, що за діючим на той час

Статутом за проповідування язичництва карали каторгою. Не в пошані були рунічні манускрипти

ще й тому, що вони суперечили «норманській теорії» про залучення до Русі варягів.

Після смерті вченого склали каталог його особистої бібліотеки, однак нічого цінного в ній вже не

залишилося. П. П. Дубровський забрав з собою таємницю бібліотеки Ганни Ярославни.

Як пише відомий дослідник руніки А. Асов, «можна бути упевненими в тому, що деякі

старослов’янські рукописи з бібліотеки Ганни Ярославівни в один з важких періодів життя П. П.

Дубровський продав О. І. Сулакадзеву». У зібранні цього петербурзького колекціонера значилося

понад 2000 якнайдавніших рукописів. На 43 букових дошках були накреслені рунічні письмена...

Мав О. Сулакадзев і стародавні пергаменти, наприклад, «Перуна і Велеса віщання в київських

капищах жерцям Мостиславу, Древославу й іншим», а ще рукописи на шкірі, бересті, свити і

книги із стародавніх ведичних храмів, величезну кількість християнських книг (апокрифів, хронік,

житій)... Їх бачили російський поет Г. Р. Державін, письменник і державний діяч О. С. Шишков та

інші.

Г. Державін особливо зацікавився пергаментним сувоєм, на якому червоно-чорними письменами

був записаний «Боянів гімн». Поет замовив О. Сулакадзеву копію текстів і підрядковий переклад

гімну. Невеликі уривки... помістив в черговому номері «Читання в Бесіді любителів російського

слова» (1812).

У 1928 р. вийшла в світ стаття київського історика Миколи Макаренка «Молитовник великого

князя Володимира і Сулакадзев». Вона містила немало важливих відомостей про рунічні книги,

які свого часу були придбані Олександром I для Російської кімнати Ермітажу. Вже цей факт

говорить про багато що, оскільки імператор не став би купувати підробки.

Під час революційної розрухи 1917-1918 рр. Микола Макаренко, котрий працював в ті роки в

Ермітажі, виніс з бібліотеки, а потім відвіз з собою до Києва «копії рунічних текстів», про що він

згадав в своїй публікації. Подальша доля цих текстів, як і самого автора трагічна. У Києві Микола

Макаренко публічно заступився за Софіївський собор і Михайлівську церкву, коли їх хотіли

зруйнувати борці з релігійним дурманом. За це його засудили й вислали до Казані, куди він забрав

свою бібліотеку, ймовірно, разом з рунічними рукописами.

У Казані М. Макаренко пізніше працював консультантом Центрального музею, читав лекції. А в

1936 р. був знову заарештований і висланий вже до Томська, де його через рік розстріляли як

«ворога народу».

Рукописи вченого залишилися в Казані у його дружини Анастасії Федорівни. Вона не знала про

розстріл і все життя чекала чоловіка.

На жаль, у неї не було родичів, яким би вона могла передати безцінний спадок...