КИСІЛЬ Олександр Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар. Фундатор наукової педіатрії на теренах Російської імперії і СРСР; першої ревматичної

клініки в Радянському Союзі. Автор наукового терміну «туберкульозна інтоксикація».

З міщанської родини.

Народився 19 (31) серпня 1859 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 8 березня 1938 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив Другу київську гімназію (1878), медичний факультет Київського університету (1883).

Працював лікарем дитячої клініки Петербурзької військово-медичної академії (1883-1890),

московської Ольгинської лікарні (1890-1937), викладачем Московського університету (1892-1910), московських Вищих жіночих курсів (1910-1927), науковим керівником Центрального інституту

охорони здоров’я дітей і підлітків (1927-1938).

Заслужений діяч науки РРФСР (1933).

Незмінний голова Московського товариства дитячих лікарів.

Заступник голови Всесоюзного комітету з боротьби з ревматизмом.

Одним з перших в світовій медицині почав лікувати лімфогранулематоз рентгенівськими

променями.

Як вчений дебютував доробком «Про патолого-анатомичні зміни в кістках тварин, що ростуть, під

впливом мінімальних доз фосфору» (1886).

По смерті вийшли двотомні «Праці заслуженого діяча науки професора О. А. Кисіля» (1940-1944).

Основні дослідження К. – з проблем туберкульозу, ревматизму, малярії, ендокринних

захворювань, гострих дитячих інфекцій.

Він – творець навчання про хронічну туберкульозну інтоксикацію в дітей.

Організував першу в СРСР ревматичну клініку.

Пропагував профілактику багатьох захворювань за допомогою фізичних методів лікування

(сонячне світло, повітря) і оздоровлення зовнішнього середовища.

Ініціатор організації лісових шкіл і дитячих санаторіїв для дітей, хворих на туберкульоз і

ревматизм.

Меморіальні дошки нашого земляка встановлені на психоневрологічному диспансерові №7 і

будинку, в якому він жив (обидві – м. Москва).

Ім’я К. носить студентське наукове товариство.

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Боткін, М. Студенікін, Н. Хржонщевський, М. Бистров, В. Маркузон, М. Філатов, С. Зайдман, К. Сидельникова, Г. Мінх, О. Колтипін та ін.

***

ЕКЗАМЕНИ – ФОРМАЛЬНІСТЬ

, з професійного кредо О. Кисіля

Постійна близькість викладача зі слухачами, перевірка знань на практичних заняттях – це

найголовніше. Іспити – це іноді тільки формальна відписка про зовнішнє і лише зовнішнє

благополуччя. Необхідна спільна робота викладача зі слухачами. Цю роботу можна провести

тільки тоді, коли група невелика і викладач добре знає кожного слухача, стежить за тим, як він

засвоює предмет, має можливість допомогти йому в тому чи іншому відношенні...

Цей постійний зв’язок зі слухачами надає виняткові послуги успішності викладання, полегшує й

оживляє його, приводить до того, що слухач починає активно ставитися до своєї справи,

захоплюється нею.

ЗАЛИШИВ БЛИСКУЧІ ІДЕЇ, зі спогадів О. Колтипіна

О. А. Кисіль залишив нам таку величезну кількість блискучих ідей, найтонших спостережень,

дивних описів хвороб, зразків чудового аналізу і критики, що знадобиться, мабуть, дуже тривалий

час, щоб зібрати, підсумувати, систематизувати й освоїти весь цей величезний матеріал, який на

довгі роки стане настільною книгою педіатра.

КРАЩЕ ЗНАТИ НЕБАГАТО, АЛЕ ЗНАТИ ДОБРЕ, зі спогадів М. Студенікіна

Видатний вчений, громадський діяч і, насамперед лікар-клініцист О. А. Кисіль у справі підготовки

кадрів велике значення надавав правильній організації викладання на кафедрі. Підготовка лікарів,

на його думку, повинна розглядатися не тільки з кількісного боку (контингент студентів, терміни

навчання) – головна увага повинна бути звернена на якість викладання.

Він вважав, що потрібно берегти час студентів, не слід розпорошувати їхню увагу на багато

питань, «набагато краще знати небагато, але добре». При цьому О. А. Кисіль був супротивником

іспитів і ніколи не екзаменував студентів, надаючи основне значення самостійній роботі студентів

у клініці біля постелі хворого.

О. Кисіль був дуже вимогливий при оцінці історії хвороби, складеної студентом під час

практичної роботи в клініці, особисто переглядав їх, а іноді розбирав на лекціях.

Своєрідно він до читання студентами медичної літератури. Говорив, що медична книга існує не

для читання, а для ґрунтовного вивчення, і рекомендував не читати керівництва від початку до

кінця, а уважніше студіювати ті глави, які мають безпосереднє відношення до захворювання, про

яке мова йшла на лекціях.

О. А. Кисіль не читав систематичного курсу дитячих хвороб. Його лекції були клінічними і завжди

супроводжувалися демонстрацією хворих. «Я веду звичайно демонстративний курс, говорю тільки

про ті хворобливі явища, котрі можу показати на хворих... Не треба намагатися, аби студент бачив

якнайбільше форм захворювань, хвороб так багато, що лікар у своїй діяльності постійно

зустрічається з такими хворобами, яких він ніколи не бачив. Він повинен добре опанувати

методикою дослідження – ось у чому питання».

Клінічні лекції Олександра Андрійовича при необов’язковому їхньому відвідуванні завжди

залучали велику аудиторію слухачів.

Насамперед, О. А. Кисіль прагнув збудити в слухачів інтерес до профілактичного напрямку в

медицині: «Моя клініка викинула прапор, на якому ясно і чітко написане «Профілактика дитячих

хвороб».

Процес викладання, насамперед, розумів як наукове виховання. Слухачі повинні одержувати не

тільки визначену суму знань, – вони повинні ввійти в курс основних проблем даної дисципліни, викладач має увести їх у свою творчу лабораторію.

На думку О. А. Кисіля, три найголовніші завдання мають складати роботу