РУСОВ Олександр Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, етнограф, фольклорист, філолог, перекладач. Псевдоніми та криптоніми: «Р-въ А.», «О-ч

О.», «Дописуватель», «Кирпатенко О.», «Українець», «Старий українець», «А.Р.», «О.О.», «В – а»,

«Граб. Рус. Линд.», «О-вич О.», «Звісний старий», «Бувший земець», «Волоцюга», «Саша –

Янгол», С.Русов», «А. -въ», «Беззубенко», «Д.Р.».

З міщанської родини. Батько, Русов О., – молодший ординатор Київського військового шпиталю.

Народився 7 (20) лютого 1847 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 8 жовтня 1915 р. в м. Саратові Російської імперії (нині – однойменний обласний центр РФ).

За заповітом похований на київському Байковому цвинтарі. На надгробку викарбували рядок Т.

Шевченка «Раз добром нагріте серце ввік не прохолоне». Могила не збереглася: на її місці – нове

поховання (1977).

Закінчив 2-у Київську гімназію (1856-1864), історико-філологічний факультет університету св.

Володимира (1864-1888), стажувався в Австро-Угорщини та Німеччині (1871).

Працював учителем Златопольської класичної прогімназії Чигиринщині (1868-1869), Києво-

Подільської прогімназії (1869-1872), 1-ї Київської гімназії (1872-1874), статистиком Чернігівської

губернської земської управи (1876-1878), виконував статистичне обстеження Ніжинського повіту

(1878-1879), брав участь в археологічних розкопках в Південному Дагестані (1880), був

редактором київської газети «Труд» (1881-1882), очолював статистичні дослідження в

Херсонській губернії (1882-1889), був статистиком при Харківській міській управі (1892-1893),

статистиком Чернігівської губернської земської управи (1894-1899), завідувачем статистично-

економічного бюро Полтавської губернської управи (1899-1902), завідувачем статистичним

відділом петербурзької страхової компанії «Надія» (1902-1908), викладачем Київського

комерційного інституту (1908-1915).

Член Київської Старої громади (1870).

Один з фундаторів Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Кавалер великої срібної і золотої медалей Російського географічного товариства.

Друкувався в газетах та журналах «Киянин», «Київська старина», «Український вісник», «Діло»,

«Вісник Європи», «Правда», «Тиждень», «Записки південно-західного відділу Імператорського

Російського географічного товариства».

Як учений дебютував розвідкою «Епоха складання слов’янської азбуки і першого перекладу Св.

Писання слов’янською мовою» (1868).

Потім настала черга наступних доробків: «Остап Вересай, один з останніх кобзарів малоруських»,

«Ніжинський повіт. Статистико-економічний опис», «Опис Чернігівської губернії», «Документи,

які стосуються Густинського і Мгарського монастирів», «Зміни в становому складі жителів

Чернігівської губернії в другій половині XVIII століття», «Українофільство. Про відміну

утруднень малоросійського друкованого слова», «До питання про українську пресу», «З нагоди

святкування пам’яті Пушкіна», «Дніпро в кінці XVIII століття», «Народна освіта Херсонської

губернії», «Страта відміняється».

Переклав українською мовою розділ «Земля» з підручника політекономії.

Що стосується особистого життя, то наш земляк ще дитиною втратив батька (1853); висилався за

межі Херсонської губернії (1889); заарештовувався (1893); йому заборонили проживати в Україні

(1902). До того ж, упродовж життя він багато разів позбавлявся роботи, жив під особливий нагляд

поліції. Перебувала під пліційним наглядом, позбавлялася права на професію, можливості

переїздити до інших міст і його дружина С. Русова.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – Ф. Вовк, О. Потебня, П. Чубинський, Б. Грінченко, М.

Лисенко, В. Науменко, Л. Яснопольський, М. Старицький, О. Шликевич, М. Довнар-Запольський,

М. Константинович, О. Михалевич, І. Петрункевич, Л. Жебуньов, М. Маковєєв, М. Ланганс, В.

Савич, Ф. Корш, О. Шахматов, П. Червинський, В. Варзар та ін.

***

СПОСТЕРІГАТИ ОСОБЛИВОСТІ

, з професійного кредо О. Русова

Етнограф має спостерігати всі різноманітні особливості, які тільки є в роді людському.

МОГО ІМЕНІ ВЛАДА ЛЯКАЄТЬСЯ, з листа О. Русова О. Лашкевичеві від 11 жовтня 1888 р.

Але прислухаючись до жахів, з якими вимовляється моє революційне ім’я, прошу Вас прийняти до

уваги те, як до мене ставиться влада і якщо це може зашкодити журналу, то викресліть це ім’я і із

сторінок обкладинки і під справжньою статтею поставте не О. Русов, а тільки А.Р.

НЕ ЛИШЕ ОСОБИСТА ПРАЦЯ, з листа О. Русова М. Кулябко-Корецькому від 1 січня 1892 р.

Я завжди дивився на земські видання не як на особисту працю, а як на працю всього Бюро; тому

херсонців я, напр., переконував навіть прізвищ авторів не писати в передмовах, переконуючи, що

якщо писати всіх, то потрібно і реєстраторів і рахівників прописувати, а це дуже довго.

ХОЧ НЕ В КАЛЮЖУ ПОКЛАДУТЬ, з листа О. Русова Б. Грінченкові від 9 вересня 1906 р.

Хочется мені у Київ – що й казати! Там вмирати, – знаєш, що тебе не у калюжу покладуть, як тут я

вмиравших товаришів по службі вже ховав у грязюці, а – у алюмінієвий рідний льос на

Байковому.

СИРОТИ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ, з листа О. Русова О. Потебні

На докладній грунтовій карті можна з досить великою упевненістю сказати, що там, де чорнозем,

там і малоросійські відмінності частіші, а на гірших же землях поселилися малороси з північним

типом, ближчим до великоросів й білорусів.

ЗДОРОВ’Я ВЖЕ НЕ ТЕ, з листа О. Русова П. Стебницькому від 11 червня 1915 р.

Ви думаєте, що я такий же, яким був у Петрогороді, коли я і до обід і після обід у «Надежді»

працював, да ще зверх того сочиняв чи для з’їзда представників промислу й торгівлі, чи для

нашого товариства кревного та сердешного про Поля та Джона Юза! А Ви ж знаєте, що є часи, є й

часища: то такі часи були, що я граючись було побіжу і на Васильєвський, і на Петрогородську

сторону; а тепер