проакомпанувати їй «Дитячу» Мусоргського, що Блуменфельд чудово

виконав, потім «програв декілька фортепіанних п’єс і якось відразу став у нас своєю людиною».

На вечорах В. В. і Д. В. Стасових, на знаменитих «п’ятницях» Митрофана Петровича Бєляєва

Фелікс виступав і як піаніст-віртуоз, блискучий інтерпретатор своїх і чужих творів, і як

беззмінний акомпаніатор. Дивовижна здатність читати ноти з рукопису, незалежно від почерку

автора і технічної складності музики, дозволяла йому виконувати щойно створені фортепіанні

п’єси Чайковського, Балакірєва, Глазунова, Лядова, переклади для фортепіано симфонічних п’єс

Римського-Корсакова, Бородіна, Мусоргського...

...Паризькі гастролі – тріумф і свого роду завершенням оперно-диригентської діяльності

Блуменфельда. Взимку 1909 року, в розквіті творчих сил, його уразило тяжке захворювання –

крововилив у мозок, наслідком якого став правосторонній параліч. Якийсь час він був вимушений

обмежитися лише педагогічною роботою.

Проте, після переїзду до Києва в 1918 році, Фелікс Михайлович повернувся до концертної

діяльності.

...Останній раз він став за диригентський пульт на урочистому концерті, присвяченому пам’яті В.

В. Стасова.

ЧАСОМ ЗМІНЮВАВ ФОРТЕПІАННУ ФАКТУРУ, з посібника Є. Шендеровича «Про

подолання піаністичних труднощів в клавіру»

Характеризуючи виконавські і педагогічні принципи чудового піаніста і диригента Ф. М.

Блуменфельда, Л. Баренбойм зазначає: «В окремих випадках Блуменфельд з колористичними

цілями дещо змінював фортепіанну фактуру». Хоча прагнення збагатити фортепіанний твір

новими фарбами є достатньо складним, значно важче передати майже буквально конкретні

оркестрові фарби..і. Якщо в першому випадку фантазія виконавця вільна і він може імпровізаційно

вирішувати питання «оркестрування» оригінального піаністичного твору, то в другому –

виконавець клавіру має втілити авторську партитуру на фортепіано.

...Із згаданої вище статті про педагогічні принципи Блуменфельда ми дізнаємося, як цей чудовий

різносторонній музикант, один з найбільших акомпаніаторів, розвивав в своїх учнях правильне

уявлення про способи втілення на роялі оркестрових звучностей. Показ оркестрових штрихів

допомагав активізувати слух і уяву учня для того, щоб «допомогти реалізувати на фортепіано

характерну особливість або манеру виконання на тому чи іншому інструменті або хору. У

пошуках заданої оркестрової або хорової звучності учень знаходив різноманітні фортепіанні

фарби». Стає цілком ясним, що оркестрова звучність на роялі здійснюється, звичайно, не

буквально, а фігурально, тобто, шляхом образного використання барвистих можливостей

фортепіано.

БУДИНОК ПОГРАБУВАЛИ БІЛЬШОВИКИ, з розвідки Ю. Рубінчика «Генріх Нейгауз і його

учні»

У 1918 році більшовики пограбували будинок Блуменфельда в Петербурзі, і він назавжди

відмовився мешкати в цьому місті. Намагався емігрувати за кордон, проте цього йому зробити не

вдалося.

У 1918 році Фелікс Блуменфельд застряг в Києві і був запрошений самостійним урядом України

на посаду директора музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Йому дали також свій

фортепіанний клас, де він виховав таких видатних піаністів як Володимир Горовіц і Саша

Дубинський... Тут же в Києві розвернулася творча діяльність його племінника Г. Нейгауза, якого

Ф. Блуменфельд запросив до себе вести клас фортепіано.

ЗАГАДКИ ГОРОВІЦА, з кореспонденції О. Волосатих і Ю. Зільбермана «Повновладний король, вічний мандрівник-артист»

Немало туману напускав Горовіц і щодо періоду свого навчання в Київській консерваторії.

Вступив він туди 1913 року, незабаром після створення цього учбового закладу. І разом з своєю

сестрою Регіною потрапив до класу Володимира Пухальського, у якого свого часу навчалася їх

мати. А далі продовжуються загадки, відповіді на які неможливо знайти без скрупульозного

вивчення документальних джерел.

«Я учень Фелікса Блуменфельда, який займався у самого Антона Рубінштейна», – говорить

піаніст. Читаємо документи і переконуємося, що Блуменфельд ніколи не вчився у А. Рубінштейна, а сам В. Горовіц перебував у класі Блуменфельда всього чотири місяці.

«ВИ ЗАГИНУЛИ ДЛЯ РОСІЙСЬКОЇ МУЗИКИ», з нотаток Г. Нейгауза-молодшого «Старі

фотографії. Шимановські. Блуменфельди»

Подивіться на фотографію Фелікса Михайловича. Типовий польський гусар від музики. Навіть

вуса закручені якось по-польськи. Так і хочеться до сюртука прималювати шаблю. Ніяк не можу

зрозуміти, що пов’язувало його з «Могутньою купкою».

Заглядаю в старий радянський музичний словник і читаю: «Блуменфельд Фелікс Михайлович,

російський радянський (?!! – Нейгауз-мол. Г.) композитор, піаніст і диригент, професор

Петербурзької і Московської консерваторій, дядько Г. Нейгауза». «Могутня купка» – творча

співдружність російських композиторів демократичного напряму, яка остаточно сформувалася

1862 року в Петербурзі».

Як же, «демократична»! Коли Ф. М. наважився боязко сказати Римському-Корсакову про Ріхарда

Штрауса: «Ви знаєте, це, безумовно, талановито і чудово інструментовано», прозвучала нищівна

відповідь: «Ну, у такому разі Ви загинули для російської музики!»