- 1
ДЕТЕНГОФ Олександр Карлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, журналіст, педагог. Псевдонім – Ал. Молотов.
З дворянської родини.
Народився 2 (14) лютого 1842 р. в м. Новомиргороді Єлизаветградського повіту Херсонської
губернії Російської імперії (нині – місто Кіровоградської області України).
Помер в 1910 р. Точні дата і місце – не встановлені.
Навчався в воронезькому Михайлівському кадетському корпусі (з 1853), закінчив Павловський
кадетський корпус (1862).
Служив в Інженерній академії, Київському військовому окрузі, був вихователем київської
Володимирської військової гімназії, оренбурзького Неплюївського кадетського корпусу, першого
московського кадетського корпусу.
Учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр. – був ад’ютантом командира 5-го понтонного
батальйону 3-ої саперної бригади.
Друкувався в газетах «Київське слово», «Киянин», журналах «Російська школа», «Спостерігач»,
«Вісник виховання», «Російський архів», «Шкільний огляд», «Бесіда», «Сім’я і школа».
Як літератор в газеті «Киянин» дебютував рецензією «Російський театр в Києві» (1865).
Потім настала черга повістей «З нотаток російського офіцера», «На новий шлях. Із зізнань
втомленої людини» (обидві – початок 1870 рр.), «Без забобонів» (1901), оповідання «Ніщенко і
Сипайлов» (1903), нарисів і статей «З пам’ятної книги вихователя» (1885), «Наша молодь» (1890),
«Картинки сімейного виховання» (1891), «Теорія і практика закритих шкіл» (1893), «Сім’я як
основа виховання» (1894).
Перу Д. Також належать книги: двотомник «Відгомін 60-х рр. Нариси і оповідання А. Молотова»
(1893), «Забутий герой. Зі спогадів старого сапера» (1905), стаття «Виворіт війни» (1905).
Серед друзів та близьких знайомих Д. – А. Чехов, І. Нікітін, О. Мельников, К. Дестомб, М. Де-
Пуле та ін.
***
ВАРТО СПРОБУВАТИ
, з творчого кредо О. Детенгофа
Не можна осягнути неосяжне, але спробувати варто.
НАВІЩОСЬ ХОДИТЬ, зі спогадів О. Лазарєва-Грузинського
Серед інших курйозів колись в Москві вийшла брошура, яка потрактувала Чехова як якогось
відокремленого філософа; насправді Чехов не терпів самоти і усамітнювався лише від
несимпатичних йому людей, від людей настирливих і таких, що не представляли для нього
інтересу. Проте навіть і від цих людей він не завжди усамітнювався. У свій час його здолав
белетрист Сергій Філіппов котрий видавав якісь путівники і друкував оповідання в «Російських
відомостях».
– Приходить, сидить цілими годинами, – скаржився мені Чехов, – і цілими годинами розповідає
якусь нісенітницю.
– Та що саме?
– А біс його знає що!
Чехов махнув рукою.
...С. Філіппов діставав Чехова в будинку Корнєєва, а коли письменник переїхав на Малу
Дмитрівку, в будинок Фірганга, прийшовши якось увечері, я застав невідомого мені дідуся з
німецьким прізвищем (Детенгоф – авт.), який був теж любив поговорити, і як тільки я
прислухався до його мови, на мене війнуло С. Філіпповим. Чехов сидів в кріслі... і здавався
стомленим. На щастя, дідусь з німецьким прізвищем скоро пішов, Чехов пожвавився.
– Хто це? – запитав я.
– Письменник. Замучив. Заговорив.
– Що ж він пише?
– Якісь статті в «Спостерігачі». Під псевдонімом «Молотов». Ви не читали?
– Ні. А навіщо він до вас ходить?
– А біс його знає навіщо!
Проте навіть від С. Філіппова, навіть від «Молотова» Чехов не намагався усамітнитися; не
намагався тому, що був не відокремленим, а незвичайно «суспільною» людиною.
- 1