Росія»

В одному дуже важливому пункті нігілізм надав велику послугу Росії, це – у вирішенні жіночого

питання: він, зрозуміло, визнав повну рівноправність жінки з чоловіком.

Як у всякій країні, де політичного життя не існує, вітальня є в Росії єдиним місцем, де люди

можуть обговорювати якісь питання, котрі їх цікавлять. Жінка-господиня займає, таким чином,

відповідне становище в розумовому житті освіченого будинку набагато раніше, ніж виникає

питання про її суспільну рівність. Це обставина, а також, мабуть, ще більшою мірою крайнє

збідніння дворянства після звільнення селян дали сильний поштовх питанню про емансипацію

жінки і забезпечили за нею майже повну перемогу.

Жінка поневолювалася в ім’я одруження, кохання. Зрозуміло тому, що, підіймаючи голос на

захист своїх прав, вона завжди починає з вимоги свободи кохання і одруження. Так було в

стародавньому світі; так було у Франції XVIII сторіччя і в епоху Жорж Санд. Так само було і в

Росії.

Проте у нас жіноче питання не обмежилося вузькою вимогою «свободи кохання», яка по суті є ні

чим іншим, як правом вибирати собі кохання на особисте розсуд. А оскільки свобода немислима

без економічної незалежності, то боротьба набула іншого характеру: метою її стало забезпечити

жінці доступ до вищої освіти і професій, на які освіта дає право чоловікові.

Боротьба ця була тривалою і наполегливою, оскільки на шляху стояла наша патріархальна,

допотопна сім’я. Російські жінки проявили в ній багато доблесті і героїзм і додали їй той самий

пристрасний характер, яким були пройняті майже всі наші суспільні рухи останнього часу.

Врешті-решт жінка перемогла, що змушений було визнати і сам уряд.

Нігілізм переміг по всій лінії, і йому не залишається нічого більше, як заспокоїтися на лаврах.

КУМИР РАДИКАЛІВ, з статті Б. Кримова «Від бунтарства до тероризму»

16 серпня 1878 року революціонер-народник Степан Кравчинський, відомий також як письменник

Степняк-Кравчинський, в Петербурзі серед білого дня заколов кинджалом шефа жандармів

генерал-ад’ютанта Миколу Мезенцева, правнука Олександра Суворова. Мотиви теракту,

безпосереднім приводом якого стала страта революціонера-терориста Ковальського,

Кравчинський виклав у брошурі «Смерть за смерть!» і остаточно став кумиром молодих

російських радикалів.

Через декілька місяців революціонер з’явився в Швейцарії, а потім міцно осів у Лондоні, де звів

знайомство з Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом і Етель Ліліана Войнич. Письменницю так

вразила його героїчна доля, що вона утілила риси російського терориста в образі знаменитого

Овода.

Вбивство, здійснене Кравчинським, стало однією з найважливіших віх в переході революціонерів-

народників від бунтарства до тероризму. Для боротьби з народницьким терором були створені

військові трибунали. Російський уряд звернувся до суспільства із закликом про допомогу в

боротьбі з крамолою.

ВІТАННЯ ЗЕМЛЯКАМ, з повісті І. Пільгука «Дуби шумлять»

Драгоманов разом з своїми друзями зустрів прибулого до Женеви Сергiя Михайловича

Кравчинського. Вiтаючи його, Михайло Петрович говорив:

– Дозвольте потиснути вашу мужню руку. – Цим натякав на вбивство ним шефа жандармів

Мезенцева. – Пишаюся таким земляком.

Кравчинський посміхнувся. В його суворому погляді свiтилася добрiсть і вольова сила. Високий

лоб пiд буйним волоссям, худорляве обличчя з дугасто розгонистими бровами надавали вигляду

смiливої й рiшучої людини. З першої зустрiчi у Драгоманова з’явилась приязнь до Кравчинського.

Подальші зустрiчi й листування з ним набули дiлового, дружнього змiсту. Сергiй Михайлович

знайомив його зi своїми нарисами, якi готував до друку в книзi «Пiдпiльна Росiя». В свою чергу

Драгоманов познайомив Кравчинського з рукописом роману Панаса Мирного та Iвана Бiлика

«Хiба ревуть воли, як

ясла повнi?».

– Друкувати треба цей роман. Велике дiло зробите, – радив Кравчинський.

Вiн зацiкавився особою Панаса Мирного i просив передати вiтання йому та землякам.