МАЙКОВА (КАЛИТА) Катерина Павлівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, освітниця, педагог. Псевдонім – Катря Майко.

З дворянської родини. Син, Старк Е., – мистецтвознавець; син, Константинов В., –

фундатор музею історії міста-курорта Сочі.

Народилася в 1836 р. в маєтку Калиті Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Броварський район Київської області України).

Померла 22 червня 1920 р. в м. Сочі Росії (нині – Краснодарський край РФ).

Отримала домашню освіту, навчалася в Петербурзькому пансіоні благородних дівиць

(1849-1852),

Працювала в журналах «Пролісок» (1858-1863), «Сімейні вечори. Для старшого

покоління» (1864-1866).

Друкувалася в газеті «Нижньогородський аркуш», журналах «Пролісок», «Сімейні вечори.

Для старшого покоління».

Наша землячка – автор книг «Як починалося моє життя» (1864), «Абетка і перші уроки

навчання» (1867).

Її перу також належать «Спогади про Гончарова» (1912).

Що стосується особистого життя М.(К.), то простим воно не було. У дворічному віці вона

залишилася без матері.

Пізніше, кинувши чоловіка В. Майкова, за якого вийшла 16-річною, і трьох дітей,

пов’язала долю з різночинцем Ф. Любимовим (1866). Уже маючи дитину з новим

обранцем, залишила її напризволяще і відправилися на Північний Кавказ в одну з

тамтешніх комун (1869). У результаті провалу соціального експерименту Ф. Любимов

спився.

Наша землячка переїхала до Сочі, де на певний час стала цивільною дружиною О. Старка.

Пішовши й від нього, купила будиночок. Тут вона заснувала Товариство допомоги

робітникам і дешеву їдальню для них, відкрила бібліотеку, Гірський клуб, метеорологічну

станцію.

Історик Д. Овсянико-Куликовський присвятив М. (К.) один з розділів своєї «Історії

російської інтелігенції».

Серед друзів та близьких знайомих М.(К). – В. Майков, І. Гончаров, В. Дмитрієва, В.

Короленко, В. Дмитрієва, В. Сологуб, І. Бєлоконський, Д. Овсянико-Куликовський, В.

Богораз, Д. Григорович, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, М. Некрасов, С. Єлпат’ївський та

ін.

***

КІМНАТНІ ЛЮДИ,

з життєвого кредо К. Майкової (Калити)

Є такі співачки, що і голос красивий, і співати уміють, а у великому залі їх не чутно.

Кімнатні. Ось і люди такі ж бувають – для себе.

ЧАРІВНА ЖІНКА, зі спогадів М. Штакеншнейдер

Катерина Павлівна зовсім виняткове створення. Вона зовсім не красуня, невисокого

зросту, худенька і слабенька, але вона краща за всяких красунь якоюсь невловимою

грацією і розумом... Головне, не будучи кокеткою, не звертаючи уваги на зовнішність і

строї, вона володіє надзвичайно таємницею привертати людей і вселяти їм якесь дбайливе

поклоніння до себе. До неї всі залицяються: і чоловік, і батьки чоловіка, і всі близькі; і

вона незвичайно мила і ласкава зі всіма нами.

...Це – чарівна жінка, від якої всі у захваті. Гончаров від неї втратив розум. Вона…

надзвичайно розумна, граціозна і приваблива. Вона якась ніжна і тендітна, так що

мимохіть з нею і поводяться якось особливо ніжно і дбайливо.

ДОПОМАГАЄ МАЙКОВА, з листа І. Гончарова І. Тургенєву від 28 березня 1859 р.

Розбір і переписування моїх старих клаптиків програми узяла на себе мила хвора

Майкова.

ВИ – УЧАСНИЦЯ МОЇХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗАДУМІВ, з листа І. Гончарова К.

Майковій на початку 1869 р.

Пам’ятаєте, як старанно і привітно переписували мені, років десять тому, програму

нинішнього мого роману «Крутояр»? У другій частині цього роману у мене ще цілий

переписаний вашою рукою зошит...

Я сміливо можу звернутися до вас і вашого свідчення, разом з небагатьма іншими

особами, як учасниці моїх літературних задумів.

НЕ ВТРАЧАЛА НИТКИ ЖИТТЯ, з роману І. Гончарова «Урвище»

Вона (Віра – авт.) не втрачала з поля зору дороговказної нитки життя, і з дрібних явищ, з

нехитрих осіб, що товпилися біля неї, робила не дрібні висновки, практикувала силу своєї

волі над оточуючою її застарілістю, деспотизмом, грубістю вдач. Вона по цій простій

канві уміла читати широкий, сміливий візерунок складнішого життя, інших вимог, ідей,

відчуттів, яких не знала, однак вгадувала, читаючи за рядками простого життя інші рядки,

яких жадав її розум і вимагала вдача.

ОТОЧИЛИ ПОКЛОНІННЯМ, зі спогадів В. Дмитрієвої

Молода жінка з жадібною цікавістю вдивлялася в нових для неї людей, вслухувалася в їх

розмови, запам’ятовувала їх характерні риси. Її теж помітили й оточили поклонінням.

Особливо залицявся до неї Гончаров; проводив біля неї цілі вечори і любив слухати її

спів. Кожного разу, буваючи у Майкових, він неодмінно усаджував Катерину Павлівну за

фортепіано і просив заспівати популярну тоді арію з опери «Норма» – Casta diva. Цю ж

саму арію співає у нього Ольга в «Обломові»; і скільки болісної туги вкладено

письменником в опис того враження, як спів Ольги впливав на Обломова.

Очевидно, з цією арією у Гончарова були пов’язані глибокі особисті переживання.

НІЧ, ПОВНА МЛИ, з нарису К. Трубіциної «Урвище Катерини Майкової»

«Що це за ніжне, невловиме створення! ...мерехтіння і таємниця, мов ніч – повна мли і

леліток, краси і дивини», – це одна з перших характеристик Вірочки в романі «Урвище»

Івана Олександровича Гончарова. Вся подальша розповідь однозначно свідчить про те, що

вона – улюблена героїня письменника. У реальному житті Вірочку звали Катерина

Павлівна Майкова (у дівоцтві – Калита).

...Приморський бульвар, який оточує готель «Приморський», мабуть, одне з найчудовіших

і улюбленіших місць прогулянок і у сочинців, і у приїжджих. ...1888 року тут, неподалік

від урвища, побудувала невеликий дерев’яний будинок, поселилася і прожила до кінця

своїх днів справжнісінька героїня справжнісінького роману. Притому одного з кращих

романів другої