половини XIX століття – роману Івана Гончарова «Урвище».

...Катерина Павлівна мала винятковий, надзвичайно незалежний розум. Саме її думки,

далекі від ідеалів сім’ї Майкових, вразили уяву І. Гончарова – і своєю віддаленістю від

вишуканого середовища, і своїм змістом. Він наділив рисами Майкової Ольгу в романі

«Обломов», а Вірочка з романа «Урвище» – це вже цілком і повністю Катерина Павлівна –

її переконання, вислови, образ думок.

МАЛА ЩЕ ОДНУ ДИТИНУ, з книги В. Старка «Дворянська родина»

Про третього з синів Олександра Івановича Старка – Олександра Олександровича можна

прочитати статтю в енциклопедії Брокгауза і Ефрона. Закінчивши в 1868 р. Петербурзький

землеробський інститут, все життя «він вивчав шкідливих, особливо лісових комах і

прослідкував життя багатьох комах, про шкоду яких до того часу нічого не було відомо».

У 1878 р. О. О. Старк став керівником маєтків вел. кн. Костянтина Миколайовича, сина

Миколи I, на Кавказі. Там у нього було унікальне поле діяльності з вивчення фауни

альпійської зони Західного Кавказу. Він відкрив понад сто двадцять нових видів комах.

Оселившись на Кавказі, в маєтку Уч-Дере, подарованому йому Костянтином

Миколайовичем, О. О. Старк розширив його і привів в зразковий стан.

На початку 1870-х рр. в його маєтку поселилася Катерина Павлівна Майкова, вроджена

Калита. Давній друг І. Гончарова, вона послужила прототипом Ольги Іллінської в

«Обломові» і Віри в «Крутоярі», як, втім, і дружини Леонтія Козлова в тому ж романі.

Прихильниця Чернишевського, жіночої емансипації, вона ще 1866 року пішла від чоловіка

до вчителя своїх дітей Ф. Любимова, семінариста, «вічного студента». У 1869 р. приїхала

з ним в Сочі, де вони увійшли до комуни у дусі фаланстерів зі сну Віри Павлівни М.

Чернишевського.

Поступово загинула ідея прожитку плодами рук своїх, до того не пристосованих.

Любимов абсолютно опустився, перестав читати і почав пиячити.

Тоді-то Катерина Павлівна і залишила його, ставши цивільною дружиною О. О. Старка,

проте незабаром розлучилася й з ним, купила невелику ділянку поряд, де й прожила до

своєї смерті в 1920 р.

І хоча К. П. Майковій присвячені навіть спеціальні дослідження, ніде не згадується, що,

крім трьох дітей від Майкова і сина від Любимова, вона мала ще й дитину від О. Старка –

Едуарда, турботи про виховання якого узяв на себе батько. До часу, коли подружжя

розлучилося, йому виповнилося чотирнадцять років.

…Едуард, закінчивши історико-філологічний факультет Петербурзького університету,

став відомим театральним критиком. Прихильник Р. Вагнера, він узяв собі псевдонім

«Зігфрид». Разом з бароном Дрізеном і Єврєїновим він виступив ініціатором створення

«Старовинного театру», який проіснував в Петербурзі один сезон, – 1907/08 р. Мета його

– відтворення театральних видовищ різних епох.

Е. Старк – автор книг «Старовинний театр» (1911), «Шаляпін» (1915), «Цар російського

сміху» (1916), «Петербурзька опера та її майстри» (1940).

Після революції він виїхав на якийсь час до Сочі, де став редактором «Сочинського

кур’єра», газети білого уряду. При взятті червоними військами міста був заарештований.

Його виручив А. В. Луначарський, який був раніше з ним знайомий.

Повернувшись до Петрограду, Е. О. Старк служив у видавництві «Мистецтво» до своєї

смерті в блокадні дні – в червні 1942 р.

САМОТНЯ СТАРІСТЬ, з публічного листа К. Т.* «Сучасниця про Гончарова»

Під заколисуючий гомін бірюзового моря безвісно для широкої публіки доживає свої дні

забута письменниця Катерина Павлівна Майкова. Був час, коли вона жила у сфері вищого

інтелектуального життя, коли її оточував квіт російської літератури, коли вона, так би

мовити, грілася в променях слави знаменитих письменників.

Але роки пройшли, й волею долі Катерина Павлівна, як лермонтовський лист, що

відірвався від гілки рідної, знайшла притулок років тридцять тому під блакитним небом

чорноморського узбережжя, в невеликому тоді селищі Сочі. І тепер лише щедре сонце

півдня зігріває її самотню старість.

Не зважаючи на свої вісімдесят три роки, Катерина Павлівна дивом зберегла гостроту

зовнішніх відчуттів і ясність пам’яті. З особливим благоговінням й дбайливістю вона

зберігає спогади про І. Гончарова, другом якому була.

Ще дуже юною, сімнадцяти років, Катерина Павлівна, яка тільки вийшла заміж за В.

Майкова, брата поета і згодом співредактора «Сучасника», зустрілася із знаменитим

письменником. Гончаров любив чуйну й допитливу Катерину Павлівну, яку за простоту і

наївну серйозність до «питань» прозвав «старенькою».

Ще задовго до розриву з Тургенєвим І. Гончаров подорожував разом з Майковою,

Тургенєвим, Григоровичем і іншими. Гончаров разом з Катериною Павлівною старанно

відвідував галереї і музеї мистецтв, причому відносно прославлених творів живопису і

скульптури виявляв оригінальну естетичну оцінку. Загальновизнані шедеври, на зразок

«Сікстинської мадонни» в Дрездені й інших, не справляли на нього такого враження, як,

наприклад, на Тургенєва, який патетично вихлюпував свій захват. На підтвердження

вірності свого сприйняття Іван Олександрович посилався на незіпсоване й безпосереднє

чуття К. П. Майкової. Її тонку спостережливість в сприйнятті явищ закордонного життя

Іван Олександрович ставив у приклад іншим письменникам.

– Дивіться, – говорив він, – ми, художники, не помітили ось цього вітрила на озері, цього

світлового ефекту, а від її уваги такі художні деталі не вислизають.

…З часом Гончаров віддалився від своїх літературних товаришів. …Стало здаватися, що

Тургенєв… користується відвертістю Гончарова і запозичує у нього типи й образи.

У пам’яті К. П. Майкової зафіксувався такий, наприклад, епізод.

Гончаров надіслав з-за кордону листа з докладним викладом плану й описом дійових осіб

свого майбутнього роману «Крутояр». …Тургенєв, котрий тільки-но повернувся до