РЕГІНІН Василь Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, драматург, лібретист. Справжнє прізвище Раппопорт.

З міщанської родини.

Народився 10 (22) липня 1883 р. в м. Білій Церкві Київської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Київської області України).

Помер 20 грудня 1952 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Працював кореспондентом газет «Моряк», «Нове життя», редактором журналів «Тридцять днів»,

«Аргус», «Хочу все знати», «Синій журнал», керівником театру Червоної Армії, кореспондентом

«Літературної газети», журналів «Молода гвардія», «Вогник».

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Червона Армія», «Нове життя», «Літературна газета», журналах «Аргус», «Військовий вісник», «Синій журнал», «Молода гвардія», «Вогник».

Як журналіст дебютував в петербурзьких ЗМІ (1902).

Автор брошур «Термінове послання на ближні та дальні відстані з приводу тижня

червоноармійського надбання» (1921), «Порошок від клопів або як позбутися попів: Збірник

жартів і примовок» (1923), «Мишко Єгоров: Червоноармійське подання» (1925).

Перу Р. також належать лібрето оперет «Сорочинський ярмарок», «Циганське кохання», «Мадам

Фавар».

Серед друзів та близьких знайомих Р. – О. Купрін, В. Маяковський, О. Толстой, Ю. Олеша, Ф.

Шаляпін, М. Горький, В. Катаєв, Е. Багрицький, В. Сосюра, М. Блантер, Є. Іванов, М. Ісаковський, М. Кольцов, Я. Лівшиць, М. Кузьмін, Д. Цензор та ін.

***

СВОЇ МОЗОЛІ

, з творчого кредо В. Регініна

У кожній професії свої мозолі.

ЦІ МОТОРОШНІ ВИСТАВИ, з рецензії В. Регініна на спектаклі театру Камінських

Театр ридань! Чаша сліз – його емблема. Бездонна чаша сліз.

...Театр скорботи! Кращою зображальницею цього зловісного знаку є пані Камінська, знана,

неабияка драматична актриса. Як світло відбивається в її очах – плач втомленої душі, яка

багатотонна передача скорботних переживань, трепетні рухи, голі нерви і боляче звучать ридаючі

струни, розбиті струни молодих надій. Пані Камінська вміє розповісти свою тугу глядачам ...Її

слова і звуки не летять «в порожнє повітря» – поет може позаздрити акторці ...

Аудиторія плаче з Камінською. Співчуває героїні, жадібно стежить за кожним рухом, …тонкощам

ніжної міміки ... Її сльози вразили глядачів, і не одна істерика сталася під час спектаклю ...

Так ... Єврейський театр – театр сліз! І моторошні ці вистави.

ЖИТТЯ ПРОЖИВ НЕЗРУЧНЕ, зі спогадів В. Регініна

Купрін був винахідливий, він завжди щось винаходив, особливо він винаходив людей. Він міг

змусити повірити в якості або особливості тієї чи іншої людини, і всі починали вірити, що це

особлива людина. Починав вірити в це навіть і той, кого Купрін містифікував.

Якось у ресторані «Відень» він представив нам похмурого, скуйовдженого чолов’ягу, як

випробуваного провісника доль. Той похмуро пив коньяк, потім брав руку того чи іншого з

літераторів, довго дивився на неї і нарешті прорікав якщо не точно, то влучно. На мою руку він

теж подивився і знаєте, що передбачив? «Таланту багато, а нічого не вийде» ... але ж вірно

передбачив. Життя я прожив незручне.

А знаєте, ким виявився цей провісник? Мозольним оператором з Пушкарської лазні. Купрін його

так налаштував, що він потім і в лазнях, зрізуючи мозолі, передбачав ... кажуть, навіть по мозолях

передбачав.

ЕКСТРЕМАЛЬНА ЕРОТИКА: МУХА І ПАВУК, з листа К. Чуковського В. Регініну від 10

квітня 1927 р.

Ленінград

Дорогий Василю Олександровичу!

А мене всі ці відгуки про моїх «Свинок» бавлять, мов смішний анекдот. З реготом я згадую, що

Губліт заборонив мені книжку «Мушине Весілля» на тій підставі, що муха на зображенні нібито

занадто близько поміщена до павука – і це може викликати у дитини еротичні думки!

Колись на сторінках «30 днів» ми зберемо всі ці анекдоти – і читач назве нас брехунами.

Ваш Чуковський.

ЧУДОВИЙ РЕДАКТОР, з книги В. Крейда «Георгій Іванов»

У 1913 році журналіст Василь Регінін заснував «Аргус» і став його редактором. Своє дітище він

називав «першим і єдиним в Росії загальнодоступним щомісячником». Він зумів швидко залучити

до співпраці як знаменитих письменників, так і тих, кого знаменитими назвати було не можна, але

чиї імена досить часто зустрічалися в різних журналах.

...Коло авторів було широким. Серед них – Сологуб, Аверченко, Ремізов, Борис Садовський,

Ауслендер, Сльозкін, Потьомкін, Чаплигін, Чуковський, Щепкіна-Куперник, Ясинський, Маршак,

Муйжель, Борис Лазаревський. Дуже часто друкувалися Михайло Кузьмін та Олександр Грін. Тут

же знаходимо вірші ранніх акмеїстів – Гумільова, Мандельштама, Ахматової, Городецького,

Нарбута, тобто всіх, крім Михайла Зенкевича.

«Я, ВАСЮ, ВИЯВИВСЯ КРУГЛИМ НУЛЕМ», з книги Ю. Єпанчина «Купрін і війна»

Важкі випробування, що випали на долю російської армії в 1915 р., знову привели Купріна до

думки про сприяння боротьби народу словом і ділом. Він поривається поїхати на фронт

військовим кореспондентом, вступає на службу до Земміську (об’єднаний комітет земської і

міської спілок – авт.), утвореного ліберальною громадськістю для допомоги діючій армії. Але ці

спроби закінчилися невдачею. Крім того, на початку 1916 р. уряд розпорядився закрити домашні

госпіталі, і купрінський Гатчинський будинок спорожнів.

Особиста незадоволеність і суспільна апатія проявилися у відвертій розмові з приятелем –

журналістом Василем Регініним: «Я, Васю, виявився круглим нулем. Непридатний як до

стройової, так і канцелярської служби. Вже настільки звик жити у фантастичній області вимислу, жити без усякої звітності, без всякого контролю, крім батьківського піклування пильної поліції, що Земміськ миттю виявив повну мою нездатність до регулярної терплячої кабінетної роботі».

На пропозицію співрозмовника зайнятися письменницькою працею Купрін досадливо