У нас различные дороги:
Вы предоставьте мне Парнас,
А я вам – пышные чертоги.
БЛОК МЕНІ НАГАДУЄ ПАСТОРА ХРИСТИАНІЇ, зі спогадів В. Зоргенфрея
У той весняний день побачив я людину (Блока О. – авт.), зросту значно вище середнього; я сказав
би: високого зросту, коли б не широкі плечі й не міцні груди атлета. Гордо, вільно і легко піднята
голова, стрункий стан, легка і тверда хода. Особа, осяяна з глибини світлом блідо-зеленуватих, з
відтінком північного неба, очима. Волосся злегка в’юнке, не довге й не коротке, ясно-горіхового
відтінку.
Під ним – лоб широкий і смуглявий, мовби обпалений загравою думки, з поперечною лінією, яка
йде посередині.
Ніс прямий, великий, дещо подовжений. Контури рота тверді й ніжні – і в куточках його ледь
помітні у той час складки. Погляд спокійний і уважний, гострий, такий, що глибоко западає в
душу.
У матовому забарвленні обличчя, ніби створеного з воску, дивне за гармонійністю своєю
поєднання юнацької свіжості з якоюсь початковою старістю. Такі очі, такі обличчя, пристрасно-
безпристрасні, – на стародавніх іконах; такі профілі, прямі й чіткі, – на уцілілих медалях античної
епохи.
У поєднанні прекрасного обличчя із статною фігурою, одягненої в буденний наряд сучасності, –
темний піджачний костюм з чорним бантом під стоячим коміром, – щось говорить про не
російську північ, можливо – про холодну й таємничу Скандинавію.
Такі, за зовнішнім виглядом, в уявленні нашому, молоді пастори Христианії або Стокгольма.
МОВЧАЗНИЙ І СКРОМНИЙ, зі спогадів К. Чуковського
Він згадується мені як чудова людина, дуже мовчазна й скромна, з тихими словами і м’якими
жестами.
ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ СПРИЙНЯВ ВОРОЖЕ, з протоколу допиту В. Зоргенфрея від 23
травня 1938 р.
Жовтневий переворот 1917 року я сприйняв вороже. Я протестував проти основного в
радянському ладі – проти диктатури пролетаріату, ліквідації приватної власності на засоби
виробництва. …Вирішальним стимулом в активізації моєї боротьби проти радянської влади стала
колективізація.
…Активніший і організований характер прийняла моя антирадянська діяльність на ґрунті
зближення з Бенедиктом Лівшицем.
…У ресторані Будинку Маяковського відкрився (Лівшиць Б. – авт.) мені, що існує політичне
об’єднання літераторів, яке здійснює організовано боротьбу за зміну радянської влади...
…З усіх господарсько-політичних і літературних питань життя нашої країни ми з Лівшицем
знаходили антирадянську мову. У 1935 р. – рік багатий крупними політичними подіями і
загостреної класової боротьби – ми стали побоюватися за свою долю як людей контрреволюційно
налаштованих і проявляли побоювання викриття нашої антирадянської діяльності. Тоді Лівшиць і
я висловлювали свою солідарність з фашистським режимом. Ця солідарність ґрунтувалася на
непохитній боротьбі фашизму з комунізмом. Тому ми повністю розділяли політику Гітлера й
Муссоліні.
…При слушній нагоді я цікавився політичними настроями перекладачів-літераторів. У ділових
розмовах з ними з приводу перекладу тієї чи іншої книги або в процесі сумісного виправлення
перекладів я користувався випадком, аби розкритикувати директиви влади в області літератури і
заводив розмову про ті приниження, які, нібито, відчуває радянський літератор в своїй роботі.
…Схиляючи Бюрно Б. К. на схвалення ним терористичних методів боротьби з радянською
владою, я стверджував, що повалення радянської влади можливе лише за умови смертельної
боротьби з ЦК ВКП(б), і вирішальне значення в цьому плані має фізичне знищення Сталіна.
…Обговорюючи з Лівшицем шляхи і методи можливості повалення радянської влади, ми
прийшли до висновку, що найефективнішим і найрезультативнішим методом є індивідуальний
терор, бо інші методи боротьби не забезпечать усунення Сталіна від керівництва країною. На
репресії, що проводяться в країні по відношенню контрреволюційних елементів ми вирішили
відповісти терором проти керівників радянської влади, в першу чергу, проти Сталіна.
НА СУДІ ПОКАЗАНЬ НЕ ПІДТВЕРДИВ, з книги Е. Шнейдермана «Бенедикт Лівшиць: арешт, слідство, розстріл»
Цей допит (Зоргенфрея В. – авт.), останній у справі Лівшиця, відбувся, як свідчать вступні слова
слідчого, внаслідок поданої обвинуваченим заяви, що містила визнання своєї провини. Звідси
напрошується висновок: за чотири з половиною місяці перебування у Великому будинку
Зоргенфрей потрібних слідству свідчень не дав.
…Відпрацьована на попередніх допитах схема історії «гріхопадіння» набула тут ще більшої
чіткості: незадоволеність радянською владою, зростання антирадянських настроїв, вступ до
підпільної групи, практична діяльність в ній і т.д.
Крім цього, він зайнявся «створенням групи на стороні». Група ця, судячи з відсутності в тексті
олівцевих позначок, не зацікавила слідчих, складалася, окрім нього самого, з трьох його знайомих
– батька й сина Бюрно та Л. І. Щерби. Останнього вже репресували. Бюрно-батько був сліпим. Що
ж до його сина, який працював техніком на заводі, то всю провину в активізації у того
антирадянських настроїв Зоргенфрей взяв на себе.
На суді Зоргенфрей «визнав лише те, що іноді серед знайомих допускав антирадянські розмови, а
приналежність до антирадянської організації заперечував і про її існування свідчень не дав».
НЕ ОБМІНЯВ ДУШУ НА ГАС, з статті Є. Євтушенка «Той, що підгледів дідька»
Дідьки ні-ні, та й виплигували на чернетки Пушкіна.
Федір Сологуб напророкував біса, який розгойдує гойдалки волохатою рукою.
А ось Вільгельм Зоргенфрей підглянув дідька посеред революції, та і не такого вже диявольського, пропахлого сіркою, а простонародного, майже домашнього, від якого пахло горілочкою з царської
монопольки, квашеною капустою і давненько не праними онучатами. Сидів він на паперті, скиглив, чухаючи
